Тарас Шевченко, самурай і ковбої: якою вийшла комедія "Безславні кріпаки"

Тарас Шевченко, самурай і ковбої: якою вийшла комедія "Безславні кріпаки"

Фільм виявився настільки веселим, яскравим і божевільним, що зовсім не потребував Квентіна Тарантіно в якості приманки для глядача

Фільм виявився настільки веселим, яскравим і божевільним, що зовсім не потребував Квентіна Тарантіно в якості приманки для глядача

Коли пару років тому світ побачила виставка художника-ілюстратора Олександра Грехова "Квантовий стрибок Тараса Шевченка", Україна ридала. Хтось від захвату, бо ідея зобразити ключового для української літератури поета в цілій купі маскультних образів – від Людини-павука до Джека Горобця, від Девіда Боуї до Вєрки Сердючки – була приголомшливо своєчасною і при цьому візуальною мовою, зрозумілою і школяреві, і професору, розкривала ідею: Шевченко – наше все. Деякі ж ридали від злості, тому що не могли зрозуміти гумору і сприймали цю серію зображень, як наругу над великим поетом. Людям з другої категорії на комедію Романа Перфильєва "Безславні кріпаки" краще не ходити, щоби поберегти свої нерви.

Вся справа в тому, що створена Перфильєвим для постановки історія являє собою добірну дичину, в якій змішані кріпаки, поміщики, самураї, ковбої, ніндзя, Тарас Шевченко і є один стереотипний юдей. Звучить жахливо і практично безнадійно. Але якщо вдуматися, то ті ж "Месники", за якими останні кілька років божеволів світ, не менш шалена суміш бульдога з носорогом, наукою, технологіями, випадковими мутаціями і скандинавською міфологією. Якщо розібрати всесвіт Marvel на складові, тут же захочеться закричати: "Ви там зовсім хворі виродки, так?". І якщо комікс-гігантові можна подібним чином створювати цілі культурні феномени, то чому українському кіно не можна? Дуже навіть можна!

Більш того – потрібно. Щоби перебити той мертвонароджений образ письменників-страждальців, заданий шкільним курсом з української літератури. Так деякий час назад фейсбуком ходив пост, в якому Іван Франко представав таким собі супергероєм з неймовірними здібностями, який володів нелюдським розумом і раз-по-раз робив світ кращим. Тисячі репостів і лайків під цим записом натякають нам на те, що давно назріла необхідність відійти від цих затхлих бронзових неживих образів і зробити з тих же Шевченка, Франка, Лесі Українки і так далі живих людей, якими вони і були. А ще краще – тих самих супергероїв, яких світ, очевидно, так потребує зараз.

Тому дати Тарасові Шевченку в руки японську катану, а за пояс йому заткнути пару американських револьверів було чудовою ідеєю. Зрештою, існують же комікси про майстра жахів Говарда Філліпса Лавкрафта, про королеву детективів Агату Крісті, про творця найбільшої антиутопії Джорджа Орвелла та інших письменників, в яких вони немов занурюються в свої ж твори. І комікси ці, треба сказати, користуються успіхом. А це означає, що і нашим "культурним діячам" цілком місце у чому-небудь подібному.

Отже, про що ж розповідає комедія "Безславні кріпаки"? Це історія молодого Тараса Шевченка (Максим Луцький), який вирішує втекти зі своєю коханою Марією (Катерина Слюсар) від її жорстокого поміщика. На своєму повному перешкод шляху він зустрічає вихованого самураями вихідця з України (Сергій Стрельников). Той прибув з Японії на історичну батьківщину за якимось артефактом свого вчителя, якому не місце там, де він перебуває. Виявляється, що ворог у них один, і вони об'єднують зусилля. Заважати протагоністам будуть той самий поміщик (Андрій Малинович), а також козак Богдан Чуба, який грабує округу під шумок комуністичної риторики "відняти і поділити"  (Яків Ткаченко) і також прибулий з Японії багатий наркоторговець (Ген Сіто). Буде в історії і єврейський торговець зброєю (Андрій Борис) – місцевий трікстер. Все це оформлено красивими динамічними зйомками і приправлено приголомшливою каскадерською роботою: сцени з бійками ніндзя вийшли просто надзвичайними – очей не відірвати. Є гумор, є захоплюючий сюжет, є помірна кількість божевілля – загалом, все, що потрібно для успіху у глядачів.

Окрема похвала авторам за те, що довірили образ Шевченка секс-символу сучасного українського кіно Роману Луцькому. Реальний Шевченко був далеко не ченцем і користувався у жінок успіхом. Так що тут навіть, вважай, догодили історичній правді про поета.

Але є і один дуже помітний недолік. Хоч автори фільму і всіляко заперечують, що при створенні "Безславних кріпаків" надихалися Тарантіно, вуха старого Квентіна стирчать тут звідусіль – починаючи від того самого божевільного сюжету і операторських прийомчиків, закінчуючи титрами, постером і назвою. Сеттінг і цілі окремі сцени тут взяті з "Джанго звільненого", назва відсилає до "Безславних виродків", боївка дуже нагадує "Вбити Білла" і список можна продовжувати. Найцікавіше, що таке слідування тарантинівським прийомам "Безславним кріпакам" було не надто потрібним. Сюжет, в якому Тарас Шевченко бігає з катаною і б'ється з ковбоями достатньо шалений, щоби претендувати на певну самобутність, а без фірмових різких наїздів камерою цілком можна було обійтися – операторська команда Дмитра Недрі навіть з вирахуванням цих епігонських штучок цілком справлялася з тим, щоб задати картинці хорошу динаміку.

Та й з гумором у картини теж все цілком склалося. Так, це не витончена інтелектуальна гра смислами. Глядача тут веселять по-простецьки: цілими тирадами з приказок про дупу і несподіваними відсиланнями до популярних кіноцитат (є навіть своє "нічого ти не знаєш, Джон Сноу"). Але всі ці традиційні, в цілому, прийоми не виглядають тут протухлими. На прес-показі журналісти десь посміхалися собі під ніс, десь гиготіли, а десь і відверто реготали. І не так, щоб раз або два за фільм, а постійно.

Загалом, у Романа Перфильєва вийшов цілком симпатичний фільм у вигаданому жанрі "не істерн, не вестерн, а український самурайстерн" – веселий, яскравий, красивий і з прикольною ідеєю в основі сценарію. І така навмисна вторинність цьому життєрадісному трешу була, мабуть, не потрібна.