Як не допустити війни між США і Росією і відновити "дружні" відносини

Як не допустити війни між США і Росією і відновити "дружні" відносини

Сьогодні не йдеться про всеосяжне, екзистенціальне суперництво за геополітичне та ідеологічне домінування. Світ став багатополярним, а російсько-американські відносини перестали бути головною віссю світової політики – нею стали відносини між США і Китаєм. Тепер Москва і Вашингтон змагаються не тільки один з одним, але й з іншими центрами сили і повинні брати до уваги свої відносини з ними

Сьогодні не йдеться про всеосяжне, екзистенціальне суперництво за геополітичне та ідеологічне домінування. Світ став багатополярним, а російсько-американські відносини перестали бути головною віссю світової політики – нею стали відносини між США і Китаєм. Тепер Москва і Вашингтон змагаються не тільки один з одним, але й з іншими центрами сили і повинні брати до уваги свої відносини з ними

Оригінал на сайті Московського центру Карнегі

Сьогодні немає особливих сумнівів у тому, що конфронтація Росії і США – це надовго. Але прихід у Білий дім нового президента – Джо Байдена – дає країнам хорошу можливість спробувати переосмислити відносини. Нова американська адміністрація може не вносити Росію до своїх пріоритетів, а Кремль – не чекати від зміни влади в Штатах нічого хорошого, але інтересам ані тієї, ані іншої сторони не відповідає погіршення відносин, яке підвищує ризик військового зіткнення між двома найбільшими ядерними державами.

Щоб знизити напруженість, країнам треба домовитися про предмет і природу їхніх відносин, а також про відповідні формати взаємодії. Причому зробити це так, щоб не довелося відмовлятися від своїх базових принципів та інтересів. Завдання не з простих.

Кожна зі сторін може вірити, що її противник – в занепаді, але сувора реальність така, що ані США, ані Росія нікуди не подінуться зі світової політики і продовжать стикатися один з одним у найрізноманітніших питаннях по всій планеті. Росія і США залишаються найбільшими ядерними державами, і кожна з них може знищити сучасну цивілізацію. Обидві країни настільки багаті природними ресурсами, що близькі до самодостатності, а тому легше, ніж інші, можуть пережити навіть найважчі глобальні потрясіння.

Китай наближається до їхнього рівня, але поки тільки США і Росія мають у своєму розпорядженні необхідне географічне розташування і стратегічний потенціал, щоб мати можливість впливати на долю всього євразійського суперконтиненту, що поряд із Північною Америкою становить ядро сучасного світу. Тож Москва та Вашингтон, попри всі розбіжності, потребують робочих відносин.

Йдеться не про перезавантаження або нове партнерство, а радше про відповідальні та менш ворожі відносини між суперниками з дуже різними цінностями, інтересами і уявленнями про світопорядок. Ані Росія, ані США не відмовляться від непохитної віри у власну винятковість та особливу місію. Власне, ця віра і лежить в основі їх протистояння.

Сполучені Штати й далі вважатимуть себе головною демократією, покликаною поширювати ідеали свободи по всьому світу. Росія, як і раніше, буде представляти себе берегинею принципу національного суверенітету і захисницею світу, де можливі різні системи цінностей.

Ані Росія, ані США не відступляться від своїх ключових геополітичних інтересів, яке би роздратування це не викликало в іншої сторони. Не збираються вони змінювати і свій внутрішній устрій, хоча обидві країни усвідомлюють необхідність глибоких реформ. Ці розбіжності стануть ще помітнішими, коли адміністрація Байдена повернеться до більш традиційного підходу до міжнародних відносин після чотирьох років нестандартного президентства Трампа.

Іншими словами, нинішня конфронтація є системною, а не просто наслідком непорозуміння або розбіжностей між лідерами, які можна подолати за допомогою діалогу. Й ані інавгурація Байдена, ані відхід Путіна не змінять основ відносин. В умах правлячих еліт обох країн глибоко вкоренилося переконання, що дії протилежної сторони спрямовані на утиск їхніх національних інтересів.

У таких умовах обидві країни повинні визнати, що нинішнє безкомпромісне суперництво є вкрай ризикованим, і спробувати вибудовувати відносини виходячи з трьох цілей, спільних для Москви і Вашингтона. Перша - це запобігання ядерній війні. Друга - відповідальне регулювання суперництва, щоб не допустити раптової ескалації, здатної спровокувати військовий конфлікт. Третя - співпраця в боротьбі із загальними, транснаціональними загрозами.

Ці цілі нагадують ті, якими США і СРСР керувалися на останніх етапах холодної війни. Однак нинішнє протистояння сильно відрізняється від тієї епохи і вимагає інших підходів.

Сьогодні не йдеться про всеосяжне, екзистенціальне суперництво за геополітичне та ідеологічне домінування. Світ став багатополярним, а російсько-американські відносини перестали бути головною віссю світової політики – нею стали відносини між США і Китаєм. Тепер Москва і Вашингтон змагаються не тільки один з одним, але й з іншими центрами сили і повинні брати до уваги свої відносини з ними.

Оскільки протистояння більше не біполярне, то і контакти Росії і США повинні бути не двосторонніми, а вбудованими в багатосторонні формати. Після холодної війни дві країни не раз опинялися разом у складі того, що можна назвати невеликими ситуативними коаліціями стосовно конкретних проблем. Наприклад, в контактній групі з конфліктів на Балканах або в групі "5+1" з іранської ядерної програми. У майбутньому такі коаліції повинні стати звичайним явищем, а їхню тематику слід розширити за рахунок стратегічних проблем і питань регіональної архітектури безпеки.

Поки китайці не готові прийняти цю ідею, але в майбутньому діалог Китаю, Росії і США щодо стратегічної стабільності стане необхідністю. Згодом до нього можуть приєднатися також Франція і Велика Британія. Переговори між Росією, Саудівською Аравією і США у 2020 році щодо стабілізації світового ринку нафти повинні закласти основи для постійної взаємодії між енергетичними наддержавами.

Можливі й інші коаліції. Наприклад, з Німеччиною і Францією – з європейської безпеки, з Ізраїлем і Туреччиною (окремо) – щодо Близькому Сходу. З Індією та / або Японією – з євразійської безпеки. З Китаєм, Індією і Пакистаном – щодо Афганістану.

Такі невеликі багатосторонні майданчики пом'якшують негативні наслідки асиметрії потенціалів США і Росії, збагачують діалог і краще годяться для вироблення застосовних на практиці ідей, тому що в процесі від самого початку братимуть участь країни, що грають ключову роль у тому чи іншому питанні.

Створення більшості з таких майданчиків поки ще рано обговорювати на офіційному рівні. Краще це робити неофіційними каналами, через експертів, але в ідеалі - з офіційною підтримкою. Такий підхід створить свого роду державно-приватне партнерство для управління відносинами і допоможе мобілізувати громадську підтримку, необхідну для довгострокового успіху будь-якої подібної ініціативи.

Кінцевим результатом могла би стати нова модель відносин, які являтимуть мережу багатосторонніх офіційних і неофіційних майданчиків, які стабілізують і пом'якшують суперництво.

Щоб створити таку мережу, адміністрації Байдена і Кремлю потрібно насамперед обговорити, як краще організувати відносини і які багатосторонні майданчики нині можуть бути найбільш ефективними. Деякі з них виникнуть самі собою, у міру того як команда Байдена почне втілювати в життя свої плани.

Відновлення переговорів щодо іранської ядерної програми потребуватиме спільної роботи у форматі "5+1". Інший пріоритет адміністрації Байдена – боротьба зі зміною клімату і повернення до Паризької угоди – теж відкриває можливості для багатостороннього діалогу з Росією, яка нарешті стала серйозніше ставитися до кліматичних проблем. Росія та ЄС продовжують активно обговорювати це питання незважаючи на загальне погіршення відносин. Взаємодія між США, ЄС і Росією щодо проблеми зміни клімату може сформувати новий загальносвітовий порядок.

Є й інші невідкладні питання, якими можна зайнятися в рамках малих багатосторонніх форумів за участю США і Росії. Наприклад, давно час відновити шестисторонні переговори щодо ядерної програми Північної Кореї, навіть якщо США не хочуть відмовлятися від двосторонніх контактів із Пхеньяном, а Китай залишається його головним партнером. Якщо до розмови приєднаються інші регіональні держави, то це допоможе стабілізувати ситуацію в Північно-Східній Азії і знизити загрозу, що виходить від Північної Кореї.

Своєю чергою, діалог з питань безпеки у форматі "США – НАТО – ЄС – Росія" може розрядити обстановку на кордоні між Росією і країнами НАТО і привести до домовленостей, які допоможуть запобігти розміщенню ракет середньої дальності або подібних систем в Європі в умовах, коли договір про ракети середньої і меншої дальності більше не діє.

Поряд із тим Байден і Путін не повинні обмежувати такі багатосторонні майданчики обговоренням лише тих проблем, де інтереси двох країн явно збігаються. Такі формати необхідні (а, можливо, ще більш важливі) з тих питань, де є суперечності. Наприклад, наростальна нестабільність на Близькому Сході вимагає більш широкого діалогу між США і Росією, можливо, на основі переговорів між США, Росією та Ізраїлем, що відбулися влітку 2019 року.

Пандемія коронавірусу спровокувала гостру конкуренцію у виробництві та комерційній реалізації вакцин, але різке зростання випадків зараження в США, Росії та Європі вказує на те, що корисним був би тристоронній діалог щодо обміну досвідом у боротьбі з вірусом.

Ясна річ, що багатосторонні формати не можуть і не повинні повністю витіснити двосторонні контакти. У відносинах Москви і Вашингтона є три назрілі двосторонні питання, доля яких багато в чому зумовить, наскільки ефективними будуть й описані вище багатосторонні формати.

По-перше, Росія і США повинні відновити нормальні дипломатичні контакти, які були серйозно обмежені в умовах конфронтації, що загострилася після української кризи 2014 року. По-друге, необхідно продовжити ще на п'ять років договір СНО-3, щоб започаткувати серйозний діалог про стратегічну стабільність. Нарешті, по-третє, Москва і Вашингтон повинні почати діалог із проблеми втручання у внутрішні справи один одного. Однією з його цілей стане вироблення правил, що регулюють взаємодію в кіберпросторі.

Жодна з викладених вище пропозицій не змінить конкурентного характеру відносин між США і Росією. Однак ці відносини можна і потрібно стабілізувати на нинішньому низькому рівні, щоб підготувати ґрунт для більш конструктивних підходів. З часом Москва і Вашингтон повинні дійти того, що можна назвати відповідальною конкуренцією між державами – такою, яка буде ґрунтуватися на взаємній стриманості, поєднуватися зі співпрацею щодо невеликого набору питань і пом'якшуватися роботою в багатосторонніх форматах. Такі відносини допоможуть нам безпечно пережити епоху суперництва великих держав, яка обіцяє бути довго.

Дмитро Тренін, Томас Грем

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected].

Інші матеріали Центру Карнегі:

Від ядерного Ірану до ізраїльських поселень. Яким буде Близький Схід між Байденом і Кремлем

Діалог або зіткнення. Що Байден запропонує Росії в Сирії та Лівії

Як вплинуть на Росію відносини Байдена з Європою і Китаєм