Рецензія на фільм «Безславні кріпаки»

«Безславні кріпаки» – український вестерн, в якому є катани, револьвери, самураї та, хто б міг подумати, Тарас Шевченко.

Це альтернативна історія про часи кріпацтва, зафільмована в стилі танарантіновського кіно.

І вона, як не дивно, варта уваги.

«Безславні кріпаки».

Жанр бойовик, комедія.

Режисер Роман Перфільєв.

В ролях Роман Луцький, Сергій Стрельников, Андрій Малінович, Андрій Борис, Яків Ткаченко, Ген Сето, Катерина Слюсар, Олександр Мірошниченко, Дмитро Евердін та ін.

Студії Крісті фільм, Star Media.

Рік виходу 2020.

Сайт IMDb.

Коли українські фільми виходять на великий екран, навколо них завжди багато суперечок, особливо якщо це кіно було профінансовано державними коштами.

На щастя, за останні роки не все ставало розчаруванням, були причини і для гордості.

Час від часу з’являлися змістовні стрічки, які хотілося подивитися ще раз, більш того – їх розуміли та навіть нагороджували на європейських кінофестивалях.

Та попри відродження кіноіндустрії, таких фільмів не так багато.

Вітчизняним кіновиробникам іноді не вистачає професіоналізму, часом — бюджету, а дуже часто – розуміння того, що може зачепити глядача.

Найчастіше розчаровує бутафорність екранних дій, коли декорації не стають реальністю навіть в уяві, а все дійство більш схоже на театральну виставу, ніж на справжнє кіно.

В цьому плані «Безславні кріпаки» приємно дивують якістю фільмування та професійною роботою, виконаною на етапі постпродакшену.

Це непоганий приклад кіно, коли глядачу помітна робота не тільки режисера й акторів, але й художників-постановників, костюмерів та саунд-дизайнерів.

Тільки в такому виконанні провокативний сценарій з альтернативною історією про Шевченка отримує гідний шанс стати цікавим екшеном.

.

А тепер до суті сюжету «Безславних кріпаків», який відбувається у 1844 році.

На територію України потрапляє самурай Акайо, що прагне помститися японцю Харімото – покупцю невільниць в українського пана.

На своєму шляху Акайо зустрічає кріпака Тараса, який також керується особистою помстою та хоче організувати визволення коханої.

Щоб дібратися до своїх ворогів, вони об’єднуються, а поки їхня мета ще не здійснилася, самурай навчає Тараса прийомам традиційних японських бойових мистецтв.

Одразу ж можна провести паралелі з фільмами Квентіна Тарантіно «Джанґо вільний» (Django Unchained) та «Вбити Білла» (Kill Bill), якими надихалися творці стрічки «Безславні кріпаки».

Схожість помітна майже в кожному кадрі й, що цікаво, ніхто цього не приховує.

Можна сказати, що український режисер і сценарист Роман Перфільєв в «Безславних кріпаках» наслідує жанр, який Тарантіно сформував своєю творчістю.

Тобто Перфільєв бере реальні історичні факти та на їхній основі створює альтернативну реальність з атмосферою спагеті-вестерну.

Там панує брутальність та беззаконня, але саме в цьому світі можливо все: і поява револьвера-тризуба, і пани, які полюбляють опіум, і дуже іронічне зображення різних національностей.

Звичайно ж, в такому фільмі постать Тараса Шевченка може втратити святість, нав’язану шкільною освітою, та отримати нове зображення.

У цьому немає нічого образливого, адже жодна хвилина фільму не є біографічною.

.

Цікаво, що кіномешап «Безславні кріпаки» спочатку мав вийти у прокат під назвою «Тарас Шевченко: Перший самурай».

Але прокатники фільму вирішили, що виникне плутанина з іншими стрічками про кобзаря (найімовірніше, з драмою «Тарас.

Тож вони змінили назву, створивши пряму асоціацію з Тарантіно.

Персонаж Шевченка (у виконанні актора Романа Луцького), якого ми бачимо на початку фільму, ніколи в житті не тримав у руках катану, бо надавав перемогу пензлю.

Проте протистояння з тиранічним власником кріпаків змушує його вдатися до рішучих дій, і саме в цей час Тарас зустрічає самурая з українським корінням (роль Акайо виконує актор Сергій Стрельников).

Взаємодія двох дуже різних героїв стає основою багатьох комічних, а згодом і бойових епізодів.

Акайо при розмові розставляє наголоси на кшталт японців та називає Шевченка «Тарас-сан».

У виконанні Стрельникова самурай настільки харизматичний персонаж, що він часто виходить на перший план, стаючи беззаперечним головним героєм.

.

Ще один плюс фільму – це невимушена акторська гра, яка на екрані виглядає цілком природно, чого так часто не вистачає більшості українських стрічок.

Більш того, у «Безславних кріпаках» є багато бойових сцен, за які не буває соромно, адже вони поставлені дуже професійно.

Екш-сцени з ніндзя, які знімали в лісі за участі каскадерів, взагалі продумані та зрежисовані на голлівудському рівні.

Та й операторське бачення робить фільм цілісним, підкреслюючи особливості жанру швидким зумом.

Баталії між панами, кріпаками, торговцями зброєю та самураями супроводжує музика європейського композитора Даріо Веро.

Він змішує національні мотиви України та Японії, а також додає до стрічки впізнавані звуки вестерну (а куди ж без них, коли герої з ноги вибивають двері чи направляють один на одного пістолі).

Місцями гумор картини може здатися занадто жорстким, навіть неполіткоректним, та розуміючи всю іронію, вкладену у фільм, жарти навряд зможуть когось серйозно образити.

Насправді в цьому стрічка також наслідує манеру Тарантіно і, можливо, цих наслідувань аж надто багато, проте результат все ж того вартий.

«Безславні кріпаки» – це фільм, який отримав державну підтримку у розмірі 19,6 мільйона гривень та після цього виправдав очікування, покладені на нього.

Це якісний пригодницький фільм з яскравими персонажами та неделікатним гумором, який обов’язково знайде свого глядача.

4.5.

Редакция ITC.

Плюсы: українські реалії часів кріпацтва в стилі спагеті-вестернів; персонаж самурая Акайо; гумор; бойові сцени; гра акторів.

Минусы: забагато прямих асоціацій з Тарантіно.

Вывод: якісне розважальне кіно у стилі іронічного вестерну, яке варте уваги, оскільки в українському кінематографі ще не було таких фільмів.

(Открывается в новом окне).