Історії колишніх бранців. Микола Семена: «Фактично в мене із життя викреслені майже чотири роки»

Першою ми розкажемо історію журналіста газети «День» та «Радіо Свобода» Миколи Семени. Усе почалося 19 квітня 2016 року, коли силовики російської Федеральної служби безпеки прийшли до його дому з обшуком і порушили проти нього кримінальну справу.

Тодішня так звана «прокурорка» Криму Наталія Поклонська розповідала, що в журналіста провели обшук через його статтю в проєкті «Радіо Свобода» «Крим.Реалії», у якій начебто були «заклики до порушення територіальної цілісності Російської Федерації». Йшлося про матеріал «Блокада – необхідний перший крок до звільнення Криму», яку пан Семена опублікував під псевдонімом «Валентин Гончар».

Попри всі доводи захисту, 22 вересня 2017 року підконтрольний Кремлю Залізничний районний суд Сімферополя засудив журналіста за «екстремізм» до двох з половиною років умовно з випробувальним терміном на три роки й забороною займатися публічною діяльністю.

Кримський журналіст і його захисники не полишили надії домогтися справедливості. Через понад два роки, 14 січня 2020-го, той же суд змінив рішення й погодився достроково припинити випробувальний термін та зняти «судимість» із Миколи Семени. 18 лютого 2020 року йому вдалося виїхати з окупованого Криму на материкову частину України.

«Детектор медіа» поговорив з колишнім бранцем Кремля про труднощі його ув’язнення, роль медіа в його справі, звільнення та повернення.

«Ми не визнавали окупаційну судову систему в Криму, але нам нікуди було дітися»

Після обшуку 19 квітня 2016 року журналіста забрали до ФСБ – його кілька годин допитували, а потім відпустили під підписку про невиїзд. Микола Семена згадує, що того дня сусіди приходили до нього, щоб висловити підтримку. Та й загалом, вони почали із зацікавленням і співчуттям ставитися до його родини. Не мав він проблем зі знайомим та сусідами й на етапі досудового слідства, коли силовики стежили за кожним його кроком – як реальним, так і віртуальним.

«Вони поставили мені на комп’ютер шпигунську програму. У 2014 році постійно стежили за мною. Я мав звертати увагу, що всі мої дії відображаються в їхніх служб – вони все бачать і чують. Крім того, стеження та зняття інформації з телефону. Про мене також були попереджені всі банки, пошта», – розповідає журналіст.

Окупанти не приховували, що стежать за журналістом. Зокрема, його декілька разів зупиняли в місті та просили показати, що він знімав на телефон. «Вони приходили перевіряти додому, розмовляли з членами сім’ї, із сусідами – допитували, яка поведінка, чи не хуліган, чи не вживаю наркотики або алкоголь, чи немає конфліктних ситуацій. Це було морально важко», – каже пан Семена.

Двічі на місяць він також зобов’язаний був приходити у відділення окупаційної поліції, щоб «сповідатися» – звітувати про свої дії та дозвілля. Водночас Миколу Семену занесли у список Росфінмоніторингу, заборонивши йому проводити будь-які фінансові транзакції. «Фактично, не було за що жити», – каже Микола Семена.

Попри це, найважчою для нього була заборона публікуватися. «Коли мене брали на облік, то попередили: навіть публікація одного знімка, статті в інтернеті або на сайті, публічна діяльність та участь у громадських заходах уже є підставою, щоб умовний строк перетворити на реальний – 2,5 роки позбавлення волі за ґратами», – розповідає він.

Журналіст каже, що хоч і не визнавав рішення окупаційного суду, однак мусив його виконувати. «Коли ми вийшли із суду, усі раділи так, ніби це була перемога. Адвокати охолодили цю радість. Хоча ми не визнавали окупаційну судову систему в Криму, але нам нікуди було дітися, ми фактично були в їхніх лапах. Хочеш не хочеш, а визнавати мусиш», – пояснює він.

За час незаконного умовного ув’язнення в пана Семени загострилися старі хвороби та з’явилися нові. Разом з адвокатами вони тричі клопотали, щоб його відпустили на лікування до материкової України. Однак їм відмовляли. «Через затримку мені в кінці 2018 року робили операцію по видаленню одного з органів. Після того в мене виник діабет і загострилися інші хвороби. Це послаблення здоров’я я пов’язую з тим, що був змушений відтягувати лікування й несвоєчасно звернувся до лікарні», – розповідає журналіст. Додає, що нині почувається «терпимо» – працювати може.

Витримати ув’язнення журналісту допомагала підтримка сім’ї, яка розділяла його тривоги. А розраду знайшов у читанні: мимохіть отримав багато вільного часу, який присвятив книгам. «Маю велику бібліотеку – близько двох тисяч томів. Як воно буває: купляєш-купляєш, а читати залишаєш на потім. Я багато перечитав, що вже читав, а також нового», – згадує він.

«Коли про тебе говорять – відчуваєш себе в центрі уваги великої спільноти»

Микола Семена розповів, що в незаконному ув’язненні йому також допомагала підтримка колег з «Радіо Свобода», «Крим.Реалії», газети «День», «Детектора медіа», Національної спілки журналістів України – Сергія Томіленка та Ліни Кущ. «Я відчував підтримку "Детектора медіа". Я вважаю, що найбільш точні та правильні публікації про мене тоді були саме в "Детекторі". Тому що в багатьох інших ЗМІ й вирази були такі, приблизні, бо люди не знають російського законодавства, термінології тощо», – згадує журналіст.

Він каже, що медійний супровід його справи та гласність давали йому відчуття захищеності: «Коли про тебе говорять і до тебе прикута увага – відчуваєш себе в центрі уваги великої спільноти, якою для мене була вся українська аудиторія. З іншого боку, це була певна відповідь на те, що кримські ЗМІ, які зараз служать окупантам, вороже ставилися до українських журналістів – були випадки, що вони на нас наїжджали та критикували несправедливо».

Та бути в центрі уваги українських ЗМІ не гарантувало кримському журналістові безпеки. Пан Семена усвідомлював, що російські силові органи можуть і не звернути на це уваги – як вони це продемонстрували багато разів. Хоча численні публікації про Миколу Семену не пройшли повз увагу російських слідчих і суддів.

На думку журналіста, матеріали ЗМІ «познайомили» його адвокатів зі своїм підзахисним. Адже пан Семена не був особисто знайомим зі своїм кримським захисником Емілем Кубердіновим, адвокатами міжнародної правозахисної групи «Агора» Андрієм Сабініним та Олександром Попковим до початку процесу. Публікації й самого Миколи Семени, й інших медіа про нього допомогли адвокатам не лише скласти враження про свого підзахисного, а й розробляти аргументи захисту.

Слідчі теж «тримали руку на пульсі». «Під час розслідування слідчий був у курсі того, що про мене публікували. Я відчував, як у нього змінювалося ставлення до мене. Від початку він ставився до мене як до незнайомого ворога. З часом, коли він знайомився з моїми попередніми публікаціями, ставлення змінювалося», – розповідає Микола Семена.

На його думку, матеріали ЗМІ та заклики правозахисних організацій вплинули й на суддю: «Мені здається, що в ході процесу змінилося ставлення судді. Звичайно, винести виправдальний вирок вона не могла. Винесений нею умовний вирок говорить про те, що вона певним чином зорієнтувалася в ситуації й сліпо не підкорилася вимогам "посадити"».

«Я не змінив своєї точки зору, тому не можу ризикувати поверненням у Крим»

14 січня 2020 року підконтрольний Росії Залізничний суд Сімферополя задовольнив клопотання Миколи Семени про дострокове припинення випробувального терміну і зняття «судимості». Журналіст мав зачекати 10 днів, поки рішення набуде чинності.

Протягом тих днів його хвилювало, що окупанти можуть «переграти» це рішення. Попри всі побоювання, він отримав «головний документ, який давав право на виїзд за межі Криму» – довідку про звільнення. І вже 18 лютого 2020 року виїхав з окупованого Криму на материкову частину України.

«Фактично в мене із життя викреслені майже чотири роки. За цей час я міг більше зробити. Я думаю, скільки б я міг написати за ці чотири роки бездіяльності? Звісно, ці роки не пропали зовсім даром. Я робив нотатки, готувався писати книгу про Крим та про своє село Вороньки Чернігівської області», – каже Микола Семена.

Ідея цих книг виникла ще під час незаконного ув’язнення. Журналіст їх поки пише, але ще не знає, коли видаватиме. «Часу на книги дуже мало – треба працювати. Але намагаюся викроїти, – пояснює він. – "Крим.Реалії" та "Радіо Свобода", які мене підтримували, поновили зі мною контракт. У мене є завдання не підвести їх і публікувати аналітичні матеріали. Крім того, я публікую матеріали для газети "День", які теж мене підтримували. Вважаю це своїм обов’язком».

Майже всі журналістські матеріали пана Семена стосуються Криму. Він також часто бере участь у заходах, присвячених політв’язням та окупації. Підтримує зв’язок із Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій та першою заступницею міністра закордонних справ Еміне Джапаровою.

Микола Семена має задум неурядового проєкту на кримську проблематику: «Думав, чи не створити громадську організацію, пов’язану з відстоюванням свободи слова або ж громадських журналістів. Поки що в мене це не вилилось у конкретні рішення. У перспективі, можливо».

Після приїзду до Києва в лютому 2020 року Офіс омбудсмана Людмили Денісової допоміг журналісту з лікуванням і тимчасовим житлом (кімнатою в гуртожитку). Нині допомоги з боку влади журналіст не отримує, постійного житла йому не надали. «Після повернення Бородянський (Володимир Бородянський, тоді ще міністр культури, молоді і спорту. – ДМ) обіцяв допомогу. Але уряд швидко змінився, і прийшли нові люди. Конкретними справами, на жаль, ніхто не займається. Розпочався карантин, який надовго затримав вирішення всіх соціальних, економічних та інших проблем. Як країни в цілому, так і в долі кожної людини», – каже пан Семена.

«Радіо Свобода» та Центр прав людини Zmina допомогли йому з орендою квартири. Нині він сам винаймає житло, куди три місяці тому вже переїхала його дружина. Через карантин вона не могла виїхати з Криму раніше.

Журналіст не полишає надії повернутися на півострів, однак лише після деокупації. «Я не можу назад повернутися, бо я нев’їзний у Крим. Я не змінив своєї точки зору, тому не можу ризикувати поверненням у Крим. За той злочин, який вони мені приписують, зараз дають від 6 до 10 років, – раніше було до 5 років», – пояснює він.

Нині Микола Семена очікує розгляду своєї скарги проти Росії в Європейському суді з прав людини. Він просить суд визнати, що Росія порушила його права на свободу слова та думки. ЄСПЛ прийняв його скаргу до розгляду, але відклав до ухвалення рішення в міждержавній справі України проти Росії щодо Криму. «Суд прийме рішення по цьому позову й тоді в руслі цього рішення швидко прийматиме рішення по справах персональних», – сподівається колишній політв’язень.