Святий Миколай, Дід Мороз або Санта-Клаус. Хто з них справжній чарівник?

Є питання, які не втрачають своєї актуальності з плином часу. Одне з них звучить так: "Хто виконує функцію головного дарувальника подарунків на новорічні свята?". Варіантів відповіді як мінімум три.

Це може бути популярний в Україні святий Миколай, американо-європейський Санта-Клаус або ж Дід Мороз, якому останніми роками дедалі частіше пригадують його радянське минуле.

Розбираємося в головних відмінностях між цими персонажами.

Святий Миколай. Прабатько Санти

Будь-яка дитина може відповісти на запитання, звідки до нас приходить Санта-Клаус – з Північного полюса. Однак насправді історичний шлях цього доброго чарівника довший і фантастичніший, ніж його щорічна навколосвітня подорож.

Прабатько сучасного Санти народився у Середземному морі (на території сучасної Туреччини) за часів Римської імперії. Ним був єпископ міста Мири, відоміший сьогодні як Святий Миколай.

"На відміну від деяких християнських святих, яких шанують і пам'ятають небагато благочестивих людей, Миколай прославляється як релігійними, так і нерелігійними людьми. Його вплив виходить поза межі стін церкви і поза межі сторінок церковної історії", - зазначив у коментарі DW професор Адам Інгліш, завідувач кафедри релігії та філософії Кемпбеллського університету, США.

Святого Миколая за його добрі справи любили і шанували ще за життя. Одна з найпопулярніших історій говорить, що він врятував сім'ю збіднілого купця, який, не маючи можливості забезпечити своїм дочкам придане (без цього вони не могли вийти заміж), вирішив відправити дівчат на заробітки – займатися проституцією.

Миколай почув про їхнє важке становище і одного разу вночі таємно підкинув купцеві у вікно мішечки із золотом, що допомогло бідному главі сімейства не тільки видати дочок заміж, але й відновити свій добробут.

У деяких версіях цієї історії йдеться, що золото потрапило або в панчохи, або у взуття, яке сушилося біля каміна, звідси і прийшла традиція класти подарунки для дітей в спеціальні різдвяні шкарпетки.

Є ще одна розповідь – менш популярна і більш моторошна. Одного разу Миколай увійшов до готелю, господар якого вбив трьох хлопчиків і замаринував їхні розчленовані тіла в підвальних бочках. Святий воскресив дітлахів, після чого його стали вважати покровителем дітей.

У міру того як популярність святого Миколая ширилася Європою в роки після його смерті, почала з'являтися традиція дарування подарунків у ніч на 6 грудня (передбачається, що саме цього дня помер єпископ).

Презенти для дітей приносить святий, одягнений у церковний одяг, зокрем митру (головний убір єпископа) і посох. Його супроводжують ангели і крампуси – щось на зразок злих волохатих дияволів, які загрожують побити або викрасти неслухняних дітей.

Часто діти залишають листи святому Миколаю і моркву або траву для його ослика, на якому, як вважається, він пересувається.

На сьогодні це свято залишається популярним, особливо в деяких частинах Північної Європи та німецькомовних регіонах. Католицька церква відзначає День пам'яті святого Миколая 6 грудня, а православні християни – 19 грудня.

Як образ святого Миколая трансформувався в Санта-Клауса

З початком протестантської Реформації (1500-ті роки) шанування святих стало вважатися ідолопоклонством, через що практика святкування Дня святого Миколая занепала. Але не у всіх країнах. У Нідерландах, де святий був відомий як Сінтерклаас, ця традиція продовжилася.

Дещо пізніше, у XVII столітті голландські колоністи принесли історію про доброго дарувальника подарунків до американських колоній. Там англомовні колоністи стали називати Сінтерклааса популярним сьогодні Санта-Клаусом.

Руку до створення впізнаваного нами сьогодні образу Санта-Клауса доклали поети і письменники, які прагнули зробити Різдво сімейним святом.

Наприклад, у книзі Вашингтона Ірвінга "Історія Нью-Йорка, розказана Дідріхом Нікербокером" (1809 р.) різдвяного чарівника було зображено таким, що курить трубку і ширяє над дахами у летючому фургоні, на якому він доправляє подарунки хорошим дівчаткам і хлопчикам.

У 1822 році після появи вірша Клемента Кларк Мура "Візит святого Миколая" дарувальник подарунків отримав оленів, а до початку ХХ століття він повністю змінив свою церковну одежу на червоний хутряний костюм і почав спускатися димоходами напередодні Різдва.

Утвердившись в Америці, Санта зробив щось на зразок зворотної міграції до Європи, прийнявши, однак, місцеві імена. Наприклад, у Фінляндії він відомий як Йоулупуккі, в Італії подарунки дітям приносить Баббо Натале, в Німеччині – Вайнахтсман, у Грузії – Товліс Бабуа, в Португалії – Пай Наталь і т. д.

Вважається, що Санта-Клаус живе на Північному полюсі (або на крайній півночі Скандинавії) і пересувається санями, запряженими оленями. Для того, щоб вчасно зібрати і доправити подарунки, у нього є помічники – ельфи.

Дід Мороз і його радянське минуле

За радянських часів Різдво як церковне свято опинилося під забороною, через що шанованому святому Миколаю довелося шукати "заміну". Нею став міфологічний персонаж, відомий сьогодні як Дід Мороз.

Як і у випадку з американо-європейським Санта-Клаусом, образ Діда Мороза утвердився завдяки письменникам і поетам. І сталося це задовго до того, як цей чарівник став завсідником новорічних святкувань в СРСР.

[Media type = "picture" position = "7"]

Літературним батьком Діда Мороза вважається Володимир Одоєвський, який у своїй розповіді "Мороз Іванович" (1840 г.) написав про "сивого-сивого" старого, який "живе в крижаному будинку, а спить на перині з пухнастого снігу".

Щоправда, цей образ лише трохи нагадував звичного нам сьогодні чарівника: створений Одоєвським персонаж не робив подарунків, не приходив до дітей, а також не був прив'язаний до Нового року або Різдва. Мабуть, тому довгий час Мороз Іванович і ялинка з Новим роком існували окремо.

Після революції 1917 року у зв'язку з активним відкиданням "буржуазних і релігійних" різдвяних традицій Дід Мороз теж потрапив у немилість, а у 1928 році його і зовсім було оголошено "союзником священика і кулака".

Проте повністю "скасувати" Різдво комуністам не вдавалося, тому в 1930-ті роки Діда Мороза було реабілітовано. Перший офіційний вихід у світ старого з білою бородою в червоній шубі, супроводжуваного онучкою Снігуронькою, відбувся в грудні 1937 року на новорічному святі в московському Будинку Союзів.

Щоб не надавати святу релігійного значення, на відміну від свого популярного закордонного колеги Санта-Клауса, радянський чарівник приносив подарунки не на Різдво, а на Новий рік.

Санта і Дід Мороз здаються схожими, але насправді у них багато відмінностей. Останній їздить не на оленях, а на трійці коней. Крім цього, Санта носить коротку шубку-курточку з ременем і штани червоного кольору, а Дід Мороз віддає перевагу довгій шубі (червоного, синього або білого кольорів) і валянкам.

Дід Мороз залишається популярним новорічним персонажем в деяких країнах пострадянського простору. В Україні останніми роками він практично не з'являється на новорічних святах, а результати торішнього соцопитування соціологічної групи "Рейтинг" свідчать про те, що в Діда Мороза вірять лише 31% українців. Водночас половина опитаних заявила, що вірить у святого Миколая.