Правда про Новий рік: нутрощі на ялинці, замерзла Снігуронька і смертельний Дід Мороз

Усі ми чекаємо свят: для когось це можливість відпочити, а хтось ставиться до цього зимового періоду як до сакрального моменту загадування бажань. Із погляду магії новорічний період - це час протиборства темряви і світла. І дуже мало людей знають, що ж насправді приховують у собі зимові свята. Езотерикиня Олена Кузьмич проаналізувала міфологію різних народів, щоб розповісти про приховане значення зимових свят. 

Зимове сонцестояння і народження нового Бога

Свята різдвяно-новорічного циклу несуть у собі потужне язичницьке коріння. Наші предки жили у гармонії із природою і були частиною цієї природи. В минулому, коли люди перебували в безпосередньому контакті із природою, зміна пір року і цикл місяця справляли величезний вплив на релігійні церемонії. Народні свята були своєрідними календарними сторінками річного циклу, який базувався залежно від сонцевороту та сонячної сили.

В Україні побутова релігія народу являла і являє собою складну суміш християнських ідей з язичницькими віруваннями та уявленнями. Дохристиянськими обрядами були наповнені молодіжні зібрання на Андрія, що подекуди називались великими вечорницям і поєднувалися із звичаями "карнавальної свободи". 

У наш час грудень завершує календарний рік. 21 або 22 грудня відбувається зимове сонцестояння, за яким визначають астрономічний початок зими. 

Наші пращури пов'язували з ним "народження сонця". У давніх народів саме народження нового сонця у день зимового сонцестояння свідчить про початок нового року, перемоги світла над темрявою та поступовим пробудженням природи. Шанували відродження сонця у Древньому Вавилоні та Стародавньому Єгипті. Автор "Української міфології" Валерій Войтович пише, що за віруваннями наших предків, у день зимового сонцестояння богиня Всесвіту Лада народжує сина світла – молоде Сонце. У цей час на сході сходить зоря Великої Діви і відкриваються в сузір'ї Кози небесні ворота ("Брама богів"), які символізують воскресіння сили Сонця. За іншою легендою, у цю ніч богиня Коляда у вигляді кози ховається у печері (печера символізує жіноче лоно, порівняємо - Ісус Христос теж народився у печері-стайні) від Чорнобога і народжує сина – нове сонце. Можна це також порівняти із грецьким міфом про верховного бога Зевса. Коли могутній Зевс був ще немовлям, його мати Рея, за порадою богині Землі Геї, сховала його від чоловіка, який пожирав дітей, у гроті на горі Іла. Годувала Зевса коза Амальтея. Знаючи все це, вкотре переконуєшся, що все єдине під небесами.

Звичай святкувати зимове сонцестояння зберігся у сучасних неоязичників – віккан. Прихильників цієї світової релігії у світі нараховується понад 3 мільйони. День зимового сонцестояння вони називають Йолем. Вважається, що у цей день завершується старий рік і починається новий. Також у цю добу, коли найдовша ніч у році, народжується новий Бог-Сонце. Це міфологічна складова свята. Свято символізує світло, яке народжується із темряви, й припинення довгих зимових ночей. Це повернення світла, сонця, радості і життя. В це свято закладений глибокий архетипічний символізм. У цей день прикрашається ялинка (яка називається йольським деревом), і люди частуються традиційними смаколиками. У цей день виконують ритуали, які "допомагають" новому Сонцю народитися із лона Богині.

Святкували взимку із шаленим розмахом у Стародавньому Римі. На період із 17 по 24 грудня припадав фестиваль Сатурналії, це був період буйних веселощів. Тому церкві зручно було назвати один день із цього проміжку часу Різдвом Христовим саме із метою протистояння язичницьким традиціям зимового фестивалю. Зауважу, що лише у 354 році нашої ери римський єпископ Ліберій підписав указ про святкування Різдва 25 грудня. Він явно керувався бажанням перетворити язичницький фестиваль на християнське свято. Як пише дослідник Валерій Войтович, аби протидіяти давньому звичаю, християнський Рим на місце Сонце-бога поставив Сонце-Богочоловіка. Від 354 року Католицька церква називає Ісуса Христа Сонцем, правда, Сонцем справедливості.

Язичницьке коріння українських зимових свят

У Різдві як в одному із найбільших українських свят збереглося чимало язичницьких рис. На Різдво співають колядки, ворожать про погоду на рік, про майбутній врожай, про людські долі. Із спеціальним різдвяним хлібом – корочуном (у Карпатах) – дослідники пов'язують ритуали давнього культу Сонця. У різдвяних повір'ях збереглося чимало залишків древнього культу предків і елементів антропоморфізації тварин, рослин, речей: наприклад, уявлення, що душі предків беруть участь у святій трапезі.

Різдво в українців сповнене чималою кількістю обрядів та ритуалів. Приміром, в основі колядок та щедрівок (які виконувалися у Новоріччя) лежали давні магічні уявлення про те, що побажання, висловлені у цей період, мають сповнитись. За своїм походженням колядування є позацерковним звичаєм , що існував задовго до прийняття християнства. Але з часом давні аграрно-новорічні обходи, що несли в собі ідею родючості, були частково християнізовані. Так утворились дві генетично відмінні форми колядування: світська та церковна. Як зазначає етнограф Василь Скуратівський у книзі "Місяцелік", християнство змушене було піти на певні поступки, тож колядки і щедрівки пов'язали із Різдвом Христовим. Одним словом, утворилося синкретичне поєднання двох релігій.

Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свято Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення, ці дні не відігравали важливої ролі у релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітні церковні мотиви.

Широко популярною в Україні була драматизована обрядова гра з участю масок – "Коза", що мала свій характерний ритуальний сценарій, пісеннний і музичний репертуар. Назва її походить від головного діючого персонажа – парубка, перевдягнутого козою. Центральним у ритуальному дійстві був танець кози під супровідну мелодію, її "вмирання" й "воскресіння", що символізували кругообіг часу. Обряд "Маланка", як і "Коза", бере свій початок від давніх аграрно-магічних звичаїв. Виразний аграрно-магічний зміст має і новорічний обряд засівання, посипання, відомий у всіх східних слов'ян. Широко побутував звичай першої ноги – бажано було, щоб першим гостем на Новий рік (полазником) був чоловік, до того добрий і щасливий.

Говорячи про переодягання в козу, повернуся до теми римських Сатурналіїв, про які йшлося вище. Окрім того, що це свято пов'язане із зимовим сонцестоянням, воно пов'язане і з початком знаку Козерога (управителем якого в астрології є Сатурн). Цікаво, що під час цього свята теж існував звичай переодягатися у сатирів, себто людей-козлів.

Водохреще є третім зимовим великим святом. Як пишуть дослідники, у давнину це було велике свято води богині Дани, що прискорює прихід весни. Цікаво, що кельти називали себе народом богині Дану, до того ж у стародавні часи кельти жили і на заході сучасної України. Нині Водохреще – одне із найбільших християнських свят, яке завершує святочну обрядовість. У цей період сонце перемагає морок і темряву, освячує своїм життєдайним світлом річки, озера, джерельні струмки і криниці. У давнину було заведено з нагоди великих свят кидати людей у воду, приносячи цим самим жертву на багатий урожай. Про людські жертви, які приносилися воді, починаючи з залізного віку аж до доби Середньовіччя, добре відомо з історії Європи. Цей звичай відбився і у фольклорі – пригадайте дитячі казки, де дракону віддавали у жертву невинну принцесу, щоб забезпечити водою ціле місто.

Смертельний мішок Діда Мороза і кривава ялинка

Нині Новий рік не можливо уявити без традиційних атрибутів: веселощів, Снігуроньки, Діда Мороза, ялинки, багатого столу тощо. Однак для давніх людей зима була періодом смерті, голоду та холоду. Древніх богів потрібно було задобрювати. Як вважають дослідники, в містеріях друїдів був присутній жрець і приносив жертву богам. В жертву приносилася невинна дівчина, яку прив'язували на морозі до дерева, де вона і замерзала. Якщо жертва виживала, то це свідчило про те, що богам не до вподоби така жертва, після чого до дерева прив'язувалася інша юнка. Так і з'явилася відома нам усім Снігуронька.

Дід Мороз – це не позитивний персонаж. Насправді це уособлення бога Смерті, який приходить взимку. Зі свого великого мішка він не дістає подарунки, а навпаки, ховає туди людей. Із Новим роком і Дідом Морозом пов'язаний і Сатурн, точніше, його символ – коса. Остання пізніше трансформується у незмінний атрибут смерті. Насправді ж це символ жнив, підведення підсумку, кінця одного періоду і початку наступного. Жнець підкошує людей у період голодного і холодного періоду року, який виявлявся смертельним у випадку поганого врожаю і ховає людей у свій мішок. До речі, у фінів Дід Мороз до цих часів називається "Йоулупукки", що означає "Козел Йоля-сонцестояння".

Наступний компонент святкового дійства – ялинка. До найдавніших архетипів, які простежуються із часів палеоліту, відноситься структурування світу у вигляді Світового дерева. Звідси походить культ пошанування дерев, який можна знайти в найрізноманітніших культурах.

У ряді європейських народів для ритуалів, які пов'язані із зимовим сонцестоянням, здавна використовується велике поліно або пеньок, який запалювався в день сонцестояння і потроху згоряв протягом дванадцяти днів. У південних слов'ян таке поліно називається Бадняка, є свої назви у скандинавів і французів. У віккан, про яких вже згадувалося, також є йольське поліно, спалення якого символізує відродження Бога-Сонця в священному полум'ї Матері-Богині.

При цьому будь-яких вказівок на дерево як символ святкування Різдва Христового в Новому Заповіті немає. Хоча, приміром, у Німеччині до наших днів збереглася легенда, пов'язана з іменем Святого Боніфація. Щоб показати германським язичникам безсилля їх богів, він нібито зрубав священний дуб Одіна (скандинавського бога), і після цього на пеньку виросла молода ялиця, наче за його пророцтвом про те, що "ялиця християнства виросте на коріннях зрубаного дуба язичництва". Епізод із зрубаним дубом дійсно описаний в життєписі святого, проте історія про ялицю і пророцтво є усною легендою, яка ілюструє пізніші спроби християнізації язичницької традиції.

Повернімося до ялинки. Наприклад, ялинка у різних народів шанувалася як дерево, яке має магічне значення, тим паче, що це дерево було ще й вічнозеленим. Саме в такого дерева (або його мешканців) слід було просити допомоги і добра у наступному році. Як уже йшлося вище, "підлизуватися" до богів в давнину вміли лише одним способом – через принесення жертв. Спочатку це, звісно, були людські жертвоприношення. Пізніше вони трансформувалися у жертвоприношення тварин. Їхні нутрощі розвішували на гілочках ялинки, а власне дерево, – вимазувалося кров'ю. Такими і були перші ялинкові "прикраси", прототипи нинішніх ялинкових гірлянд.

Із розвитком суспільства зазнали змін і жертвоприношення – приносити у дар богам почали хліб та фрукти, наприклад, яблука. На ялинці з'явилися і елементи уявлення давніх людей про свят – сонце, місяць, зірки, хатинки, тварини, які жили поруч із людьми, колоски пшениці, що натякали на прохання до богів мати хороший врожай тощо. Із плином часу святкування і свята переходили із природи у будинки. Разом із ними – і ялинка. Щоправда, ще довго вона залишалася справді вічнозеленою, бо живою. Рубати її почали значно пізніше.

Читайте також:

• Хіромантія: як читати лінії на руках.