Хай там що, завжди є Зеленський. Підсумки 2020 року в політичних відеоблогах

Трохи більш ніж рік тому, у грудні 2019 року, на «Детекторі медіа» з’явився огляд політичних відеоблогів. Пише його щотижня Олександр Крумін — журналіст, оглядач і поціновувач жанру (бо й сам трохи відеоблогер). Не кожному українському відеоблогеру пощастило потрапити до Сашкової вибірки — він звертає увагу на найрезонансніших і найскандальніших або на тих, які відзначилися чимось оригінальним. І ось прийшов час підбити підсумки 2020 року. Головний із них такий: хоч би якою була твоя політична позиція — від радикально прокремлівської до патріотично-проєвропейської — у критичний момент завжди можна звернутися по перегляди до Володимира Зеленського.

Так, я готовий

Фразу з передвиборчого ролика Володимира Зеленського, де той висловлював готовність брати на себе відповідальність і очолити державу, чимало блогерів сприйняли як згоду бути об’єктом жорсткого хейту протягом усієї каденції. Збиткуватися з чинного президента готова більшість політичних ютуберів, незалежно від того, яку позицію хто сповідує та до якого табору належить. І якщо блогери-політики здебільшого шукали в діях Зеленського зради зі стелі, аби лиш набрати ваги в очах підписників (про це поговоримо далі), то ті ютубери, які поки що не мають політичних амбіцій, намагалися критикувати главу держави по ділу.

Пальму першості тут хочеться віддати журналісту Данилу Мокрику, який на своєму ютуб-каналі MokRec тролить владу за реальні промахи та втрати. Канал, який медійник завів на початку 2020-го, має вже майже 20 тисяч підписників і незмінно багатий критичним до Володимира Зеленського та його команди контентом. Від Мокрика президенту перепадало й за вкрай сумнівну кадрову політику, й за мовчання на важливі для суспільства теми, й за невиконані передвиборчі обіцянки. Загалом, якщо хочете подивитися влог з обґрунтованою критикою чинної влади — вам сюди.

Якщо ж ви любите ютуб за відсутність цензури та не можете дивитися відеоблоги без трештоку, тоді вам на канал Skrypin.ua. Його автори не тільки чимало критикують владу, а й присмачують майже кожне відео гострим слівцем. Навіть пригадуючи перші-ліпші коментарі Романа Скрипіна, можна згадати «повний п**здєц» (щодо звільнення беркутівців перед обміном полоненими 29 грудня 2019 року), «ти — хєровий президент» (про поїздку Зеленського в Давос), «все зроблено через сраку» (про протистояння влади та ФОПів). Втім і п’ятого президента, свого колишнього працедавця, Роман Скрипін критикує не менш затято, аніж шостого.

Найзавзятішими захисниками Зеленського серед знаних відеоблогерів можна визнати Євгенія Кисельова (канал «Кисельные берега») та відомого українського інтерв’юера, ласого до смажених сенсацій, — Дмитра Гордона. Попри численні невдачі президента, обидва щоразу знаходили для нього слова виправдання та навіть похвали. Варто лише згадати, як упродовж одного тижня Кисельов називав Зеленського «людиною року», а Гордон і взагалі запевняв, що «у нас не было еще такого хорошего президента».

Без жодних сумнівів можна припустити, що тенденція «Немає про що знімати? Зніми про Зеленського» продовжиться не лише у прийдешньому році, а й як мінімум впродовж усієї каденції шостого президента. Адже згадки його прізвища у будь-якій формі незмінно конвертуються в переходи, перегляди та реакції.

Блогери-політики: що на виході?

Впродовж 2020 року цілий гурт популярних ютуберів ходив у велику політику. Одним із найгучніших (але не таким уже й вдалим) «вривів» у політикум можна назвати старт діяльності Партії Шарія на чолі з відомим на теренах пострадянського простору проросійським блогером.

Агітувати за свою партію перед місцевими виборами Шарій почав іще на початку літа. Стартували у червні, й одразу гучно: бійці полку «Азов» почубилися з адептами Шарія у столичній підземці, що зіграло на руку блогеру, який віддавна не живе в Україні. Анатолій та Ольга Шарії почали качати тему «нової опозиційної сили» (яка, мовляв, оскаржить монополію патріотичних організацій на вуличну політику з елементами насильства), у відеоблогах щодня сильніше критикуючи чинну владу та протиставляючи їй власну політсилу.

Розуміючи, що самотужки, навіть маючи понад два мільйони підписників, у велику політику ввірватися нелегко, Шарій пішов у віртуальну коаліцію з «Опозиційною платформою — За життя». Дружба вилилась у постійну присутність блогера на телеканалах, дотичних до Медведчука, де той, як і у блогах, нещадно критикував Зеленського й компанію, натомість даючи зрозуміти, що Партія Шарія й «Опозиційна платформа — За життя» — не такі вже й погані політичні сили для тих, хто зневірився в зеленій команді. Щоправда, медіа «ОПЗЖ» поставили просування Шарія та його політсили на паузу в останній місяць перед виборами, аби зосередитися на допомозі своїй партії.

Зрештою, політичних дивідендів ані сольна творчість, ані співпраця з «ОПЗЖ» Шарію не принесла. Якщо партія Медведчука посіла в місцевих перегонах за кількістю обраних депутатів третє місце, то Партія Шарія пробилася лише до міськрад чотирьох великих міст (хоча й це, напевно, слід назвати перемогою для політсили, яка існує лише на папері та в уяві свого засновника). Після виборів на каналі Анатолія Шарія основний контент — розгромна критика Зеленського та його соратників уже з прицілом на майбутні парламентські та президентські.

А от блогер, який, хоч і не з першої спроби, у політиці «к успеху пришел» — автор «Вата-шоу», непримиренний борець проти «зелених» та затятий прихильник Порошенка Андрій Карпов (Полтава). Перша спроба висміювача росіян з чатрулетки, як усі пам’ятають, виявилася невдалою: Карпов не пройшов до Верховної Ради у 2019-му у списку «Європейської солідарності». Та блогер і далі публікував притягнуті за вуха «зради» про Зеленського, наспівуючи дифірамби Порошенку. На місцевих виборах Андрій Карпов висунувся на посаду мера Полтави та пішов першим кандидатом у списку «ЄС» до міськради. Змінилося й відео: у влогах Полтава час від часу «насипав» і місцевим опонентам. І якщо очолити Полтаву блогеру не вдалося, то до міськради його політична сила завела шістьох кандидатів. Ба більше: нині Карпову пророчать місце секретаря Полтавської міськради за умов створення коаліції між «ЄС», «ОПЗЖ» та «За майбутнє», від якої висувався новообраний очільник Полтави Олександр Мамай. На пропозицію, судячи з розмов у кулуарах, блогер давно пристав. Хоча ще за кілька днів до місцевих виборів закликав громадян «не віддавати голос за п’яту колону Кремля». Зрештою, в цьому випадку бачимо майже повне перевтілення блогера в політика, адже з приходом до влади відео на ютуб-каналі «Вата-шоу» стає все менше.

Пробував сили в політиці й шоумен Сергій Притула. Тільки його шлях — менш успішний, ніж у колеги Карпова. Нагадаємо, спершу Сергій не пройшов до парламенту у списку партії «Голос». А потім оголосив про наміри балотуватися в міські голови Києва. Через політичні амбіції змін зазнав і контент на його ютуб-каналі: до волонтерсько-мандрівно-історичних замальовок додалися критичні випади в бік столичної влади та заяви про те, як змінювати Київ на краще.

У підсумку Сергій мером так і не став. Що, на щастя для підписників, якісно відбилося на наповнення каналу: відеоблоги, заточені під політичний піар, змінилися черговими відео про волонтерську допомогу, історичними нарисами та популяризацією україномовного контенту. І це той випадок, коли політичний програш вилився в явний ютуберський виграш.

Проросійська складова, куди ж без неї

Чимало блогерів цього року (і навряд чи щось зміниться наступного) просували в українському сегменті наративи Кремля. У лідерах тут, крім уже згаданого Анатолія Шарія, — блогерське обличчя проросійського ресурсу «Страна.ua» Олеся Медведєва. Блогерка не відмовляє собі в задоволенні тиражувати у блогах жахалки, співзвучні з російською пропагандою. Бо на ютуб-каналі «Страни» можна знайти майже все те саме, що тиражують кремлівські ЗМІ та фіксує моніторинг дезінформаційних наративів.

Перелічувати теми, на які рефлексує Медведєва, можна довго. Тут тобі й «нищівна українізація», і слабко завуальоване оспівування телеканалів Медведчука, й залякування підписників «біологічними лабораторіями США». Крім того, нині однією з журналісток «Страни», яка теж регулярно виробляє проросійський контент для ютуб-каналу, стала колишня соратниця Шарія Антоніна Бєлоглазова. Яка у березні 2016-го, будучи в Москві, святкувала річницю анексії Криму. Якого контенту можна очікувати від каналу і в році прийдешньому, очевидно кожному.

Перераховувати весь пул проросійських блогерів українського сегменту ютубу важко — їх дуже багато, й лише дехто з них заслужив на згадку в наших тематичних оглядах. Відзначити можемо хіба що Олександра Семченка. Того самого, що колись зійшовся в кулачному поєдинку з колишнім «радикалом» Ігорем Мосійчуком. Ні, назвати проросійську пропаганду Семченка якісним контентом не можна навіть із натяжкою. Зауважити хочеться те, що в українському сегменті ютуба є блогери, які, мешкаючи в нашій державі, їздять до Москви вклонятися пам’ятнику Сталіна!

Хто за Україну?

Та у проукраїнському сегменті ютубу теж не бракує яскравих постатей. Тут тобі і проєкти телеведучої та акторки Яніни Соколової, й медійниці Тетяни Даниленко, і просвітницькі мінідослідження представника «Телебачення Торонто» Макса Щербини. Перелічувати якісні проукраїнські ютуб-проєкти, не лише політичні — марна справа. Адже в цьому році їх можна було побачити величезну кількість. А частину з них навіть спіткала ютуберська нагорода від «Телебачення Торонто».

Та звання найбільшого поборника всього українського у 2020 році хочеться віддати активісту Сергію Стерненку. Так, чимало контенту він присвятив своїй власній історії — наслідкам нападу, під час якого загинув один із нападників, і тепер увесь проросійський табір хоче побачити Стерненка за ґратами. Проте у вільний від протистояння з портновцями час Стерненко працює таким собі «санітаром українського лісу», повідомляючи підписникам про різноманітні «ватні зашквари» українських знаменитостей, антиукраїнські дії представників влади чи намагання потрапити до України з боку «скрєпних» російських діячів шоубізу.

Примітно, що канал Сергія впевнено рухається до 200 тисяч підписників, а сумарна кількість переглядів на ньому під кінець року перейшла позначку 27 мільйонів. Тож можна очікувати, що й у прийдешньому році Стерненко й компанія стоятимуть на сторожі проукраїнського у вітчизняному ютубі. Тож залишається лише побажати їм не відступати.