Історії колишніх бранців. Наріман Мемедінов: Суспільний резонанс і медіапідтримка – це фундамент опіки для політв’язнів

«Детектор медіа» вже публікував розповідь Миколи Семени. Сьогодні ми розкажемо історію колишнього медіакоординатора «Кримської солідарності», блогера та громадянського журналіста Нарімана Мемедінова.

Російські силовики прийшли до його домівки в селі Холмовка Бахчисарайського району 22 березня 2018 року. Після обшуку громадянського журналіста затримали, а наступного дня за рішенням підконтрольного РФ Київського районного суду Сімферополя взяли під варту. Його звинуватили в «публічних закликах до здійснення терористичної діяльності, публічному виправданні тероризму або пропаганді тероризму» в роликах на його ютуб-каналі, записаних ще до 2014 року. Пана Мемедінова судили як російського громадянина, бо слідство відмовилося визнавати наявність у нього українського громадянства.

Улітку 2019 року його перевезли з окупованого Криму до Ростова-на-Дону, де 24 червня Північно-Кавказький окружний військовий суд почав розглядати його справу по суті. 2 жовтня 2019 року вже Південний окружний військовий суд в Ростові-на-Дону засудив громадянського журналіста до двох з половиною років колонії-поселення.

Хоча захист оскаржував вирок кожної інстанції, громадянському журналісту довелося відсидіти весь термін. Востаннє йому відмовили в умовно-достроковому звільненні 13 серпня 2020 року, а вже 21 вересня він вийшов на свободу.

«Детектор медіа» поговорив з Наріманом Мемедеміновим про труднощі його ув’язнення, роль медіа в його справі, звільнення та повернення.

Допомагали погляди на життя, релігія, сім’я та всі, хто не давали процесу вщухнути

Наріман Мемедінов відбував арешт і згодом ув’язнення в СІЗО в окупованому Криму, лише останні місяці провів у колонії в Росії. З камери він міг виходити лише на зустріч із адвокатом, на суд, на прогулянку, огляд чи до лікаря, що бувало нечасто. Та й це було поза його впливом.

«Це чотири стіни і двері, які, як би нам того не хотілося, відкриваються лише тоді, коли працівникам потрібно, щоб вони відкрилися. Думаю, що основна складність [у неволі] – це несамостійність людини. Що б людина не говорила собі, вона в ув'язненні несамостійна й підневільна, навіть у пересуванні», – розповідає громадянський журналіст.

Становище ускладнювали й люди – інші ув’язнені, у чиє середовище й умови він потрапив; люди, з якими він мав абсолютно різні погляди на життя та речі. «Вони не розуміють мене або я їх – немає бажання з ними спілкуватися. Не буває, як на волі: "Давай, бувай, побачимося коли-небудь", – розвернувся й пішов. Ось куди там іти? Зробити два кроки вбік? У будь-якому випадку, ми завжди залишалися в цьому приміщенні – подобається мені це чи ні. Немає можливості покинути бесіду», – пояснює пан Мемедінов.

Окрім тиску, який відчуває невинна людина в неволі, громадянському журналісту ще довелося зіткнутися «з особливою увагою» з боку працівників СІЗО та перепонами, які вони створювали. «Щодо мене була зайва увага: обшук, "шмон" його називають; раптове переведення до спецблоку. Або переведення з камери до камери: коли я був у ростовському СІЗО, то вісім разів за сім місяців змінював камери – це вважається багато. Це незручності, які не те, щоб вибивають з колії, але заважають у період судів, розгляду справи по суті», – каже блогер.

Попри те, що працівники СІЗО та колонії намагалися не випускати Нарімана Мемедінова з поля зору, його стан їх не цікавив, вони ігнорували його скарги. Тому за рік незаконного ув’язнення в нього загострилися проблеми зі здоров’ям. «Абсолютно не реагують на твої прохання, наприклад, про медичне обстеження. Ти домагаєшся-домагаєшся, приходить людина, дивиться на тебе з кам'яним обличчям, розвертається та йде. Якась медична допомога закінчується на "добре" – і пішов», – згадує пан Мемедінов.

Після двох місяців прохань і закликів, 29 березня 2019 року йому зробили операцію. Нині його турбують негаразди зі здоров’ям, але він уточнює, що нових хвороб за час ув’язнення не нажив.

Боротися і триматися на плаву Наріману Мемедінову допомагали релігія та погляди на життя. «Я мусульманин. І в першу чергу, допомагали мої погляди на життя й розуміння таких основ, як доля, що таке випробування, що таке воля Всевишнього», – пояснює він.

Іншим стовпом опори для нього була підтримка дружини, дітей і родичів. А також усіх небайдужих, які не давали його процесу вщухнути: знайомих, громадянського суспільства, політичних діячів і журналістів. «У мене не було доступу до інформації. Однак про це (медійний розголос. – ДМ) постійно говорили: на суді або на зустрічах щось намагалися розповісти адвокати. Ти сидиш у чотирьох стінах, а процес іде, з розголосом у медіа», – згадує він.

Громадянський журналіст в ув’язненні багато читав, бо доступ до бібліотеки був безперешкодний. Доступ до медіа – лише визначеного кола. «Доступ до інформації був вільний у межах того, що є. Газети й телебачення. Очевидно, що були доступні лише російські канали: розважальні або новинні ("Росія 24", НТВ). Як на мене, те, що показують по цих каналах у новинах – з точністю до навпаки – і можна вірити. Це не тільки моя реакція, це реакція абсолютно всіх, кого я бачив під час ув’язнення», – пригадує він. З-поміж газет можна було підписатися на російську «Новую газету»; у Ростові роздавали державну «Российскую газету»; у Криму близькі поштою передавали «Голос Криму». Сам Наріман Мемедінов газет не виписував, а брав читати в інших в’язнів.

«Роль медіа – це, напевно, левова частка процесу»

Наріман Мемедінов каже, що його справа була однією з перших у Криму, спрямованих саме на придушення свободи слова та думки. Він припускає, що через це його процес набув широкого розголосу та став резонансним. Зрештою, уже протягом двох років у світі обговорюють, що в Криму репресії не лише за національною та релігійною ознаками, а й за професійною.

«Роль медіа – це, напевно, левова частка процесу щодо мене», – каже пан Мемедінов. Показовим він вважає проведення в Ялті ІV медіафоруму «Журналісти мусульманських країн за партнерство цивілізацій», який відбувся за місяць після його затримання. Учасники заходу на камеру тоді розповідали, що в Криму «все добре», а журналісти «працюють вільно».

Утім, на думку пана Мемедінова, медійний супровід лише частково вплинув на його процес, але мав значення як елемент підтримки. «Суспільний резонанс, який дає медійна підтримка, – це колосальна допомога. Це основа, фундамент опіки, турботи про тих, хто несправедливо ув'язнений, про політв'язнів», – пояснює він.

Наріман Мемедінов вдячний ЗМІ за підтримку громадянських журналістів і блогерів: «Медіа зробили все на 5+. У тому плані, що професійні журналісти про нас, дилетантів з телефонами, сказали: "Це наші колеги". За це спасибі».

«Ми тут усім народом – громадянські активісти»

Наріман Мемедемінов 21 вересня 2020 року вийшов з ув’язнення після двох з половиною років колонії та вже 22 вересня був у Криму. Він зізнається, що за час перебування за ґратами відвикнув від публічності, тому ніяковів від уваги з боку чиновників та журналістів.

Та найбільше враження на нього справила зустріч із дружиною та дітьми. «Трепетно було зустрітися з дружиною й дітьми. Три місяці вже (після повернення), а досі почуваюся, ніби кілька днів тому додому повернувся. Цей стан сумування ще не минув», – ділиться пан Мемедемінов.

Залишати Крим він не планує, хоча й розуміє небезпеку ситуації. «Це складно настільки, наскільки людина може переживати не за себе, а за своїх близьких. За їхній стан, життя без мене», – розмірковує він.

Після повернення Наріман Мемедемінов помітив, що деякі люди почали триматися осторонь нього. Каже, що очікував такої реакції та гадав, що вона буде бурхливішою. «Їх можна зрозуміти – побоюються за себе, за своїх близьких. Бояться, щоб їх не торкнулася увага з боку спецслужб. Я чекав цього, тому що непроста ситуація. На пальцях можна порахувати людей, які вітаються й цікавляться справами, але відчувається, що тримають відстань», – розповідає він.

Пан Мемедінов ще призвичаюється до життя після ув’язнення та намагається повернутися в колію, з якої його висмикнули у 2018 році. «Я ще не звик до всієї обстановки, особливо до швидкості подій у Криму. В ув’язненні в людини життя спокійне, монотонне», – пояснює він.

До громадянської журналістики він повернутися поки не може через заборону на публічну діяльність на два роки. «Я не знаю, як мінімізувати можливість претензій до мене з боку "добрих людей"», – пояснює блогер. Та коли заборона спливе, Наріман Мемедінов збирається повернутися в громадянську журналістику. Ба більше, він планує пройти курси чи вступити на факультет журналістики. «Але я не хотів би цього робити в Криму. Не знаю, кому потрібні потім ці дипломи і чого тут можуть навчити», – зауважив він. Через заборону на виїзд із Криму він наразі не може вступити до українських вишів.

Також він планує написати книгу – невеликий художньо-біографічний твір: «У мене є план, є назва. Я розумію, про що хочу писати, але я ще не почав».

Водночас громадської активності Наріман Мемедінов не полишив: «Вирок дали хлопцям, я їх відвідав, тому що в стороні залишатися було б злочином. Ми тут усім народом – громадянські активісти. Тож не дивно, коли щось відбувається, то приходять люди. Зрозуміло, серед них є усталені, ідейні. Але загалом люди реагують на проблеми, труднощі», – розповідає колишній політв’язень.