"Бути громадянином СРСР – значить бути рабом": кого Василь Стус ставив українцям за приклад

Робив промо української мови, коли це ще не було мейнстрімом

З дитинства Стус по-особливому ставився до української мови. Розмовляв нею в повсякденному житті, навіть якщо до нього зверталися російською.

Завершив шкільне навчання зі срібною медаллю та вступив до педінституту. У групі він був наймолодшим, проте одним із найуспішніших. Він навіть самостійно опанував латинь.

Після закінчення вишу в Донецьку та служби в армії викладав українську мову та літературу в Горлівці (з 2014 р. окупована Росією – ред.) . Радянська влада вважала українську мову "неперспективною" і витісняла її зі шкільної програми. Батьки учнів нерідко писали заяви на звільнення своїх дітей від вивчення української. Намагаючись зменшити ці тенденції, Василь Стус вдавався до того, що нині називається сторітелінгом: розповідав дітям історії з української минувшини та читав власні поезії. Так діти принаймні чули українську мову і не втрачали інтерес до неї.

"Хто проти тиранії – встаньте!"

Згодом його зарахують до аспірантури Інституту літератури АН УРСР. Під час навчання він вступив у гурток шістдесятників, познайомився з багатьма своїми однодумцями, а ще – з майбутньою дружиною.

"Хто проти тиранії – встаньте" – певно, найвідоміша фраза Стуса. Її він вигукнув на повний голос під час прем’єри стрічки Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна". Це сталося 4 вересня 1965 року. Учасники прем’єри фільму згадують, що не домовлялися про акцію протесту. Але коли Іван Дзюба зі сцени кінотеатру сказав про масові арешти української інтелігенції, Стус не змовчав. У залі одразу з’явилися працівники служби безпеки, арештували багатьох глядачів, а самого Стуса відрахували з аспірантури Інституту літератури АН УРСР. Після цього йому довелося заробляти на життя, працюючи кочегаром.

Арештована коляда

Перше тюремне ув’язнення Стуса було за звинуваченням у "систематичному виготовленні й розповсюдженні документів, що ганьблять радянський державний і суспільний лад".

За три дні до першого арешту 12 січня 1972 року, Василь Стус разом із друзями-письменниками ходив різдвяним вертепом у Львові. Так молодь із Києва та Львова протестувала проти політики заборони українських національних традицій. Зібрані гроші (250 рублів) колядники планували передати для допомоги політв’язням та їхнім рідним. Щойно Стус повернувся до Києва, як його та ще 18 учасників коляди заарештували – згодом історики називатимуть цю подію "Арештована коляда". Під час обшуку у Стуса вилучили понад 500 оригінальних віршів, десятки статей, переклади поезії – усі праці, написані упродовж 15 років.

Майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Київський обласний суд звинуватив його в "антирадянській агітації й пропаганді" та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. По закінченню строку поета вислали в Магаданську обл., де він до 1979 р. працював на золотих копальнях. З ув’язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: "…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином – значить бути рабом…".

Згодом, коли він повернеться додому, братиме активну участь в українському культурному житті, зокрема вступить до Української Гельсінської спілки. У травні 1980 його знову заарештували, визнавши "особливо небезпечним рецидивістом".

Його другим тюремним терміном стали 10 років примусових робіт та 5 років заслання. 5 із цих 15 років він не мав жодного побачення з рідними: за різні "провини" йому заборонили візити дружини, сестри, сина.

Загалом же із 47 років життя 13 Василь Стус провів у слідчих ізоляторах, камерах-одиночках, карцерах та на каторжній роботі. 

Навчав і виховував сина дистанційно

Через арешти Стус був поруч із сином лише в його ранньому дитинстві та 9 місяців між першим і другим ув’язненням. Дмитро був 14-річним підлітком, коли батька вдруге засудили 15 травня 1980 року. Тоді, згадує Дмитро Стус, він поздавав борги з російської літератури у школі і збирався йти на футбол, але вдома вже був обшук. Того дня вони з батьком бачилися востаннє. Але Василь займався вихованням сина через листи: радив, що читати, пропонував поміркувати над певними творами, надсилав переклади поезій, давав настанови.

Ось кілька з них:

"Ти повинен мати міцне тіло. Для цього тобі потрібно: розвивати ноги (вони в тебе слабкі), виправляти поставу (ти горбишся). Допомагати мамі в домашній роботі".

"Вчи англійську мову – разів у 5 вивчай більше слів, ніж дають у школі".

"Візьми собі за правило: завше бути справедливим, спокійним, розважливим, мужнім".

"Буває часто: людина знає бозна-скільки, але розмовляти з нею вкрай нудно, бо вона нічого не тямить розповісти цікаво: в неї нема свого стержня, хребта, до якого кріпиться вся кісткова система. Тобто, така людина не має самої себе (все інше – телевізор, машину, дачу, штани, професію – має!)".

"Не знаю, чи є в тебе дівчина. Коли є (чи – коли буде) – намагайся, щоб вона була вища за тебе. Тобто, щоб ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її – небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати тобі змогу – кращати, а не гіршати".

Таборові "блоги" і останні вірші

Останні тексти поета – таборові "блоги" (так їх називає дослідник життя Стуса, історик Вахтанг Кіпіані). Це роздуми про життя та історії людей, які разом із ним відбували покарання. Щоб приховати ці тексти від наглядачів табору, Стус писав їх дрібнесеньким почерком на тонких смужках технічного паперу.

Ці нотатки не мали шансів побачити світ, якби не дружина литовського політв’язня Баліса Гаяускаса Ірена. Вона на собі вивезла тексти Стуса на свободу. Згодом їх видали під назвою "З таборового зошита".

Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари (хоча це й не порушення режиму; офіційна причина, за свідченням співв’язнів поета, була наклепом). На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті – зупинка серця.

Бонус: записки "З таборового зошита" (скорочено)

Запис 1

Згадую камеру челябінської тюрми з натовпами тарганів по стінах; надивившись на них, я чув, як свербить усе тіло... П'яні наглядачі Іркутська – ніби вихоплені з когорти жандармів-самодурів часів Миколи І чи Олександра ІІ. Один з них мало не побив мене за те, що я сказав уголос про його брутальне поводження. Хабаровськ, і по тому – пасажирський літак, де вільні й невільники розділені рядами крісел... Мене скували наручниками із якимсь рецидивістом, і так ми перебули дві години льоту.

...Колима... Страшний пил у вибої, бо вентиляції нема: бурять вертикальні глухі штреки. Молоток важить коло 50 кг, штанґа – до 85 кг. Коли бурять "вікна", доводиться лопатити. Респіратор (марлева пов'язка) за півгодини стає непридатний: він стає мокрий і вкривається шаром пилу... За порохом не видно лопати, якою працюєш. Коли закінчуєш роботу – вийдеш до кліті під крижане повітря... Пневмонія, міозит, радикуліт – переслідують кожного шахтаря... Перебиті руки, ноги, ребра – чи не в кожного другого.

Запис 2

Була робота і сон. Проміжків не існувало. Так я зміг витримати три місяці. Довелося заявити, що така робота – не для мого здоров'я. Міліція обурилась, почалися перші нагінки... Перейшов до іншої (кімнати – ред.). Це було новим порушенням: як я смів, коли мені, всупереч положенню про заслання, наказано жити саме в цій кімнаті і саме з цими людьми. Але їхня постійна пиятика не давала мені спокою.

У травні почали погрожувати... Я послався на положення про заслання, яке дозволяє мені проживати в межах району, обирати житло своєю волею. Переверзєв злісно усміхався, перейшовши на брудну лайку. Довелося його поставити на місце: "Зі мною навіть у концтаборі не розмовляли таким тоном, тож припиніть лаятися, інакше я піду. Я не збирався їхати до вас, а викликали – то розмовляйте людським тоном".

...Приїхала дружина – нас поселили в т. зв. готелі, підселивши двох кадебістів... Якось вони вдерлися до нас, сіли до столу, а один, вийнявши ножа, почав випробовувати мої нерви. Я не реагував на дешеву витівку. Інший пожилець хотів подарувати мені ножа; я відмовився, навіть не знаючи, що це провокація з можливим осудженням (збереження холодної зброї)!

Запис З

За листи доводилося витримувати війну з КДБ. Десятки листів просто зникали. А на мої оскарження відповідали своєрідно: "В Магаданському аеропорту мішок, у якому носять кореспонденцію, дірявий"...

10. II. 78 року... налетіли на мене з обшуком... у справі Лук'яненка. Байдуже, що Лук'яненка я не знав, хіба обмінявся з ним одним-двома листами, – в мене вилучили чернетки листів до Гамзатова, Григоренка, деякі листи інших друзів, зошит віршів. Три дні допитували в Усть-Омчузі.

До кімнати підселяли п'яниць... Вони пили, і один із них навіть помочився в чайник. Коли я протестував, мені казали: "Молчи, а то опять попадешь, где был"...

КДБ, міліція, партком нацьковують проти мене людей. Одному запропонували підкласти в мої речі рушницю або ніж, іншому – підпоїти мене. За це обіцяли винагороду – 1500 крб (дві місячні зарплати колимські)...

...Дістав я телеграму, що батько при смерті. Але міліція мене не пустила – довелося оголосити голодівку на знак протесту. Через тиждень вони таки дозволили, але перед тим протримали цілу ніч у КПЗ – за те, що на дверях кімнати я вчепив оголошення: "Прошу не заважати. Голодівка з вимогою надати змогу поховати батька". Весь час – од Усть-Омчуга до Донецька – мене супроводив загін шпигунів од КДБ... Поховавши батька, я повернувся до Колими.

Запис 4

В Усть-Омчузі... заступник редактора райгазети "Ленинское знамя" заявила, що збирається писати про мене статтю... Я відповів, що жанр мені відомий, а тому волію не розмовляти.

...З'явилася довга стаття "Друзья и враги Василя Стуса". У ній було згадано... і те, що я дістаю пакунки з закордону, і що порвав свій профспілковий квиток, довідавшись, що профспілки перечать проти надання мені медичної допомоги, і "свідчення" багатьох мешканців рудні. Супряга... поки я був у Донецьку, вояжувала на рудні, готувала статтю. Чимало людей заявило мені потім, що нічого схожого вони не говорили, але свої жуналістські обов'язки Супряга, забезпечена бронею КДБ, розуміла по-своєму. "Стус готов грабить й убивать", – свідчила одна медсестра із Транспортного. "Он похож на фашиста, такой на моих глазах убивал детей", – гнули комедію інші...

...Приїхала дружина. Вони (люди – ред.) сахалися мене, мов чумного. Я зрозумів, що маніпулювати громадською думкою – дуже легко. Особливо коли громади – нема, отже, у неї нема і своєї думки. Бачачи, що позивати Супрягу марно, наполіг, аби дати їй публічну відповідь... Зробили поширене засідання рудкому, запросили підготовану публіку... Я почав відповідати на брехню різко і аргументовано. Режисери побачили, що вистава може не вийти – почали обструкцію, не даючи мені говорити...

...Становище моє стало ще драматичніше. Прощаючися з дружиною, я заявив їй: "Відчуваю, що бачитися вдруге доведеться, напевно, в таборі". Вона згодилася з тим, тамуючи сльози...

Запис 5

..Провокацій побільшало. ...Міліція вирішила оформити мене на примусове лікування од алькоголізму – їм потрібен був хоч який епізод. Тоді вони запропонували 1500 крб, щоб мене підпоїли. Але номер не вийшов. Довелося обшукувати свої речі в кімнаті, аби попередити випадок підкидання: рушниці, ножа, порнографічного тексту тощо. Повертаючись увечорі з роботи, я не раз заставав зламані двері...

...Я склав заяву до Верховної Ради СРСР з другою заявою про відмову од громадянства... Писав, що заборона займатися творчою роботою, приниження моєї людської і національної гідности, стан, за якого я чую себе річчю, ... ситуація, за якої моє почуття українського патріотизму відведено на ранґ державного злочину, національно-культурний погром на Україні – все це змушує мене визнати, що мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином – це значить бути рабом... Чим більше тортур і знущань я зазнаю – тим більше мій опір проти системи наруги над людиною і її елементарними правами, проти мого рабства.

Ця заява від 18. X. 78... залишилася без відповіді. У березні 1979 року мене викликали до директора рудні Войтовича. У кабінеті сиділо біля 20 чоловіка т. зв. громадськости, кілька невідомих осіб і начальник міліції Переверзєв. Останній заявив, що за дорученням Президії Верховної Ради має відповісти на мою заяву...

Запис 6

Він почав мене лякати, що відправить на Омчак (табір особливого режиму). Я вирішив відповідати належно. Коли директор спробував розрядити атмосферу, я зупинив його: "Про що мова? У нього в одній кишені ордер на арешт, а в другій наручники!"... Цим епізодом, здається, закінчилася спроба КДБ взяти мене штурмом...

...Вже на суді я побачив, що перші судові допити т. зв. свідків датуються квітнем 1979 року. Здебільш це були ті, кого Супряга згадала в своїй статті... тон брехні став ще обурливіший і страшніший. Мабуть, на суді я виявив замало почуття гумору, коли для одного лжесвідка, табірного кримінальника-побутовця Сірика (за співпрацю з КДБ його достроково звільнили з 19 табору), зробив виняток – як сам адвокат – почав ставити йому каверзні питання...

...Я повернувся до Києва... За тиждень до мого приїзду кадебісти вдерлися до квартири, дружину схопили на вулиці, силоміць кинули в машину і дві години возили Києвом, поки нальотники подалися з нашого помешкання.

...Я довідався, що людей, близьких до Гельсінкської групи, репресують... Бачачи, що Група фактично лишилася напризволяще, я вступив до неї... Коли життя забрано – крихтя не потребую. Довелося зайнятися тим, аби врятувати свої вірші, дописувати до інформаційних матеріялів Групи...

...Тюремна брама уже відкрилася для мене, днями вона зачиниться за мною... надовго. За кордон українців не випускають, та й не дуже кортіло – за той кордон: бо хто ж тут, на Великій Україні стане горлом обурення і протесту? Це вже доля, а долі не обирають...

14 травня кадебісти прийшли на роботу. Уночі відвезли до КДБ... ордер на мій арешт виписано ще в понеділок... А слідство – зайва й непотрібна процедура.

Запис 7

...Ніде не доходило до того, щоб наглядач бив в'язня, як то сталося з Ніклусом (Март Ніклус, естонський політв'язень, член Української Гельсинської Групи – ред.). Март сидів у ШІЗО і писав скарги. П'яний наглядач Кукушкін відкрив камеру, ударив його кулаком в обличчя, а потім почав копати чобітьми. Ніклус зчинив ґвалт. Ми всі почали дзвонити і голосно обурюватися, і це спинило п'яного хама, що трохи перелякався. Але адміністрація... за вимоги покарати Кукушкіна стала карати Ніклуса: буцімто за наклеп на старанного наглядача.

Москва дала тутешній владі всі повноваження, і хто зберігає ілюзію, що якийсь закон має реґулювати наші стосунки з адміністрацією – дуже помиляється.

...Все, що хочуть, відбирають, без акту і без повідомлення. Ми втратили право належати собі, не кажучи про те, щоб мати книги, зошити, записи... Я чуюся смертником. ...Хоча ми в камері дістаємо читати (В. Бєлова, Ч. Айтматова й ін.), то в українській – нема нічого абсолютно... Вони викинені зі свого часу напризволяще. Талановиті люди (який майстер – Дрозд!). Але до чого застосувати йому свою майстерність? І він розмальовує громадські туалети – бо це єдина дозволена форма громадського служіння українського мистецтва.

Запис 8

...Усе, що створено на Україні за останні 60 років, поточено бацилею недуги. Як може розвиватися національне дерево, коли йому врубано півкрони? Що таке українська історія – без істориків, коли нема ні козацьких літописів, ні історії Руси... Яка може бути література, коли вона не має доброї половини авторів? І авторів першоклясних – таких, як Винниченко, Хвильовий, Підмогильний. Ось і маємо прозу колгоспних підлітків – один співучіший за другого, один солодший за другого...

...Образливі конфіскації листів: майже ніхто не дістає листів од непрямих родичів чи друзів. У кожного є тільки один дозволений адресат, але й од нього листи доходять не так легко. Уряд дозволив робити з нами все, що завгодно...

Запис 9-10

Київ святкує своє 1500-річчя... Символом Києва була для мене брама Заборовського. Замурована. Бо цей Київ запечатано. Що кращий стає Київ, то він страшніший. Бо, замість живого міста, обернувся на маскараду, машкару вампіра, що п'є кров своїх синів і дочок – і від того кращає...

Думаю про 1000-ліття християнства на Україні. Гадаю, що було зроблено першу помилку – візантійсько-московський обряд, що нас, найсхіднішу частину Заходу, прилучив до Сходу... Залізна дисципліна татаро-монголів запліднила російський дух, додавши йому агресивности... Український дух так і не зміг виламатися з-під тяжкого каменя пасеїстичної віри. Може, це одна з причин нашої національної трагедії...

Запис 11

Уліті 1981 року до ШІЗО вкинено Олексу Тихого (український дисидент – ред.) – тричі підряд по 15 діб... За ці 45 діб він уже не міг підводитися... Лікар дозволив подавати йому вночі грілку з гарячою водою. З ШІЗО Олексу перевели в лікарню, де він вилежав ще три місяці і, як знятий з хреста, повернувся до камери...

...Віталій Калиниченко (член Української Гельсинської Групи – ред.) зробив кілька спроб зв'язатися з волею – і все невдало... До рук КДБ потрапила його гостра заява протесту – його посадили на рік в одиночку (15. X. 1981). Через півроку (з 8. IV. 82) рік одиночки дістав Март Ніклус. Я був на черзі – після трьох позбавлень побачень і трьох тижнів ШІЗО. Останнє випало за те, що, не витримавши, обізвав кадебіста Черкасова фашистом і гестапівцем...

Запис 12

...Втішає їхня, поляків, нескореність радянському деспотизмові, їхні всенародні струси вражають (ідеться про події 1981-83 рр, внаслідок яких прорадянська ПОРП втратила вплив, а Польща покинула соціалістичний блок – ред.)... Коли так ітимуть події, то завтра полум'я охопить і військо. Що тоді робитимуть Брежнєви-Ярузельські? У тоталітарному світі немає жодного іншого народу, який би так віддано захищав своє людське і національне право. Польща подає Україні приклад (психологічно ми, українці, близькі, може, найближчі до польської натури, але в нас нема головного – святого патріотизму, який консолідує поляків). Шкода, що Україна не готова брати уроки в польського вчителя.

Після Польщі – так мені здається – вірити в московські ідеали може тільки останній дурень і останній негідник... Польща робить епоху в тоталітарному світі і готує його крах. Чи стане польський приклад і нашим – ось питання. Польща підпалювала Росію ціле 19 ст., тепер продовжує свою спробу...

...Більшовики, оглушивши народ репресивною пропагандою, виробили побудовану на винятковому лицемірстві метОду. ...Українців пресують передусім. Ця тюрма – антиукраїнська за призначенням. Отже, загроза українського бунту для влади дуже страшна...

Інформація з відкритих джерел

Читайте також: Три дати Нового року: що вони значили для наших пращурів і яким би був 2021-й за "старими" стилями