Як книжкою року може стати твір, написаний суржиком та ще й із матюками

Книжкою року BBC-2020 став роман "Юпак" про степове село 2000-х. Автор – ветеран російсько-української війни 35-річний Сергій Лещенко, підписується позивним "Сайгон". Народився неподалік Дніпра. До 2015-го жив у селі. На Донбасі служив розвідником. Після демобілізації написав збірку автобіографічних оповідань про війну "Грязь". Його дебютний роман "Юпак" вийшов у видавництві "Білка"."Юпак" – народна назва мотоцикла "Іж Юпітер-5". Жінка розчарована, що дістався не її чоловікові. Накладає на байк прокляття. Діє на кожного, хто стає його власником. Але місцеві хлопці все одно хочуть отримати мотоцикл. Бо це шанс на кохання і краще життя, за сюжетом.У категорії "Есеїстика" найкращою визнали збірку 60-річної Оксани Забужко "Планета Полин" видавництва "Комора". Дитячою книжкою року обрали "Мед і Паштет – фантастичні вітрогони" 38-річної Уляни Чуби, видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА".Грошова винагорода в усіх номінаціях становить 1 тисячу фунтів стерлінгів – 37 тисяч гривень.Про результати премії розповідають члени журі конкурсуМарта ШОКАЛО, 40 років, головна редакторка ВВС News Україна:– Перемога "Сайгона" й Забужко в один рік – символічна. Без їхніх героїв неможлива Україна. Це глибинні потоки, з яких живиться душа народу."Юпак" – це такий містичний трилер у стилі Тарантіно, тільки про українське село. Про покоління, народжене наприкінці 1980-х, перед розпадом СРСР. Дорослішало на зламі епох, у перші роки незалежності України. Досі не мало свого голосу в нашому письменстві. "Сайгон" виводить цих людей на літературну сцену. Це роман про людей, які 2014-го пішли на фронт, стали на захист країни. "Сайгон" написав про реалії, в яких сам жив. Доля вибрала його, щоб розповів про людей, які стали визначними в найважчий період сучасної історії України.Книжку написав російською і переклав. Зберіг суржик. Та її особливість в іншому – автор вміє розказувати історії, які захоплюють, зачіпають. Це одне з найважливіших завдань літератури.У романі стільки справжньої України, що стискається серце. "Пацики на моциках" і сільські дівчата, тітки й дядьки, діди й баби. Бідні, працьовиті, добрі, дурні й злі. Твір діє на рецептори українця десь так, як серіал "Спіймати Кайдаша".Наша місія – давати оцінку молодим талантам, про яких ще не знають. Але які пишуть так, що хочеться читати.Не пам'ятаю, щоб перемога в нашій премії викликала такий ажіотаж. Видавець Ірина Білоцерковська казала: "Ми подаємо роман "Юпак", але навряд чи візьмете". Бо як Книжкою року BBC може стати твір, написаний суржиком та ще й із матюками?Успіх "Юпака" багато в чому залежав від двох жінок. Ірина Білоцерковська розгледіла потенціал. А Вікторія Назаренко переклала так якісно, що не віриться, що це не мова оригіналу."Планета Полин" Оксани Забужко – це 14 есеїв про знакові постаті для українського суспільства. Збірка ділиться на три секції. Портрет жіночий, чоловічий і колективний. Серед героїв – режисер Олександр Довженко, літературознавець і правозахисник Леонід Плющ, мовознавець Юрій Шевельов, художниця Катерина Білокур, літературознавиця й перекладачка Соломія Павличко, журналістка й мандрівниця Софія Яблонська.Може здатися, що вибір у номінації "Есеїстика" – передбачуваний. Але це сильна праця. Вийшла у правильний час і містить потрібні тексти. Написані впродовж 20 років, але важливі сьогодні.Забужко пише про дві сутності – Україну й людину. Без героїв "Планети Полин" неможливо уявити і зрозуміти країну. На них тримаються наша історія, осмислення себе як нації. Авторка несе в собі біль, знання і досвід попередніх поколінь, щоб нам було, на що опертися. Читаючи її, мимоволі хочеться виструнчитися, втягнути живіт, поправити зачіску, звірити внутрішній годинник: чи часом не забула, що ти – людина.Цього року категорія була найсильніша. Для мене відкриттям стала робота молодої журналістки Віри Курико "Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук'яненка" про вулицю, на якій жив Левко Лук'яненко. Про те, як люди досі не хочуть, щоб її перейменовували на його честь. Василь Махно подав одну з найкращих своїх збірок – "Уздовж океану на ровері". Наталія Гуменюк випустила репортажі "Загублений острів" – так про Крим ще не писали. Варта уваги книжка Олександра Михеда "Я змішаю твою кров із вугіллям. Зрозуміти український Схід" про культуру, ідентичність та особливості шести міст Донеччини й Луганщини. А також "Рибка дядечка Завена" Ольги Карі про нетуристичну Вірменію.Коли ми 2018-го запроваджували цю номінацію, книжок есеїв було мало. Зараз виходять на перший план. Як каже Забужко, це отой хліб насущний, щоб якось існувати в цьому світі. Щоб ми збереглися як культурна нація, яка рефлексує над своїми кризами."Мед і Паштет – фантастичні вітрогони" – дебютна книжка Уляни Чуби. Головні герої – кролик-француз Паштет і ведмедик-українець Мед. Перший – кухар, другий – гурман. Познайомилися в ресторані, де Мед на заробітках працює викидайлом. Мандрують світом. Через корупцію їм не дають відкрити кав'ярню, роблять нелегальну. Опиняються в забруднених пластиком Карпатах. Намагаються запобігти екологічній катастрофі. Зрештою потрапляють на півострів, який заполонили зелені цапи. Мають знайти спосіб дати опір окупантам, за сюжетом. Робота Уляни Чуби – прекрасна дитяча література з історіями та гумором. Батьки помітять у ній іронічні посилання на минуле й сьогодення.2020-й був важкий для літератури. Скасували дві найбільші події – "Книжковий арсенал" і Форум видавців. Але якщо достойні книжки видали і їх придбали, то це вже вдалий рік. Коли ж читати, як не на карантині.Вадим КАРП'ЯК, 43 роки, журналіст:– Лауреати Книжки року BBC є відображенням вітчизняного літературного процесу. Повніше уявлення про те, що відбувається в сучасному письменстві, дають короткі списки премії. Але з п'яти книг треба виділити одну. Це завжди муки. Ми колективно вирішили, що відзначимо "Сайгона"."Юпак" – показує українське село під незвичним кутом. Розбиває традиційні уявлення про колиску духовності, моралі та плекання культури. Перед нами цікава антропологічна фіксація початку 2000‑х, записана мовою цих людей. Це можна назвати суржиком або говіркою. Але це зріз південно-східного регіону України на межі епохи інтернету. Важко уявити сюжет роману зараз, бо все вирішилося б кількома телефонними дзвінками. А раніше – особистими контактами, переїздами між кількома селами на мотоциклах, автобусах, попутках.Це передусім добре виписана історія. Закручений сюжет без роялів у кущах, персонажі мають мотивацію. Чи втрачене покоління описує автор, можна оцінювати тільки з висоти поколінь. Але саме воно пішло воювати за країну. То чого втрачене і ким?Другий рік перемагає ветеранська література одного видавництва (торік Книгою року ВВС став роман "Доця" Тамари Горіха Зерня. – Країна). Так вийшло, що "Білка" змогла двічі поспіль вразити своїми авторами, якістю текстів. Зарано казати про тенденцію. Ніколи не знаємо, що залишиться в культурі, а що – ні.Повість "Мед і Паштет – фантастичні вітрогони" підкупила дворівневістю. Феномен сучасних голлівудських анімаційних фільмів почався зі "Шрека". Коли діти бачать свою історію, а дорослі – свою. Так і в Уляни Чуби. Батьки помітять корупцію, складнощі української дозвільної системи, хабарни­цтво, засмічені Карпати, окупацію Криму.У "Планеті Полин" усі тексти як на підбір, лягають у десятку. Жодного слабшого. Авторка згадує діячів, які є стовпами української культури. Як есеїстка не має собі рівних у сучасній вітчизняній літературі. І якщо людина не може її осягнути, то треба докласти зусиль, попрацювати над собою і над розумінням прочитаного. Тренд останніх років: усе повинно бути usability – зручне в користуванні. Термін із комп'ютерних технологій. Але виставляти аналогічні вимоги до есеїстики – нонсенс. Бо це якраз – щоб подумати, а не ковтати текст. Інший вид насолоди. Від розуміння посилань, закладених у текст, глибини проникнення в мотивацію, краси описів, несподіваності порівнянь і висновків. До цього типу задоволення треба бути готовим.Світлана ПИРКАЛО, 44 роки, радниця з питань культури Європейського банку реконструкції та розвитку, письменниця:– Основний критерій, за яким обирає журі: що цього року нам найбільше сподобалося. Мій особистий: що я порекомендувала би своїм освіченим друзям, які не є частиною літературної тусівки.У літературі останньої декади було багато осмислень забутих сторінок історії, тем знищеної чи зниклої історичної пам'яті, спроб ув'язати багато поколінь в один наратив. Багато оглядачів очікують, що премії отримають "вагомі" книжки з переосмисленням минулого. Часто так і стається. Але, коли бачиш щось свіже й нове, це інше відчуття."Юпак" – картина новітньої історії України. Можливо, цим і привабливий. Діалоги написані справжнім суржиком. Так само правдиві персонажі та сюжет, реалії південного села 2000-х."Мед і Паштет – фантастичні вітрогони" принесе задоволення і дітям, і дорослим. У ній є мультяшні персонажі, небезпека, перемога над злом – яким є бюрократія та хабарництво, забруднення довкілля, окупація. Але якщо цапів-окупантів треба подолати, то решту злодіїв можна перевиховати. Мед і Паштет залучають до справи інших. Порівняйте це з народними казками, де постійно чигає смерть. Котигорошка спершу хочуть убити односельці, бо він сильний, потім – брати й сестра, згодом – побратими. Я вже мовчу про Івасика Телесика. Нині живемо в іншому світі. Ця книжка – свідчення зрілості української дитячої літератури.До збірки "Планета Полин" увійшли і старі тексти. Але свіжіших було достатньо, аби знову згадати, чому Забужко – атлант нашої літератури. Мій улюблений есей – про літературознавицю, видавчиню і близьку подругу авторки Соломію Павличко. Трагічно загинула молодою. У цьому проникливому тексті відкривається не лише Соломія, а й Оксана. Як людина, яка вміє не лише промовляти полум'яно до народу, а й любити, вчитись у близької людини та горювати.