Щедрий вечір: історія, традиції та прикмети

До українських осель 13 січня приходить Щедрий вечір або Маланка – народно-православне свято, сповнене світла і доброти, а також унікальне за своїми традиціями та звичаями, які сягають корінням у дохристиянські часи.

Щедрий вечір або Старий Новий рік: історія свята

Напередодні Старого Нового року (за старим стилем 13 січня) в Україні святкували Щедрий вечір. Віншувальників, що ходили з привітаннями, називали щедрувальниками, а віншувальні пісні — щедрівками.

Щедрівки, на відміну від колядок, були переважно світськими піснями. Загалом, обряди Щедрого вечора присвячувалися сонцю, а Коляда, яка тривала 12 днів (7―19.01) була цілісною обрядовою системою й іменувалася Святом народження сонця.

Цим самим завершувався період “Святих вечорів”, який тривав від 6 до 12 січня, коли не годилося виконувати будь-яку господарську роботу. Впродовж цього тижня українці влаштовували святкові застілля, ходили один до одного в гості й обов’язково співали щедрівки. До наших днів збереглися звичаї, які містять рештки магічних вірувань давніх слов’ян. Вважають: як почнеш рік, так він і минатиме. Тому до зустрічі Нового року завжди прагнули припасти якомога більше продуктів, щоб святковий стіл був особливо щедрий.

13 січня також називали Меланки або Маланки (за християнським календарем Меланії — знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й силою молитов творила чудеса). Також за церковним календарем згадують святителя Василія Кесарійського — богослова, який жив у 4 столітті в Каппадокії. Саме йому приписують винахід іконостасу, а також авторство багатьох проповідей. Цікаво як переплелися церковні та язичницькі традиції в українських міфах та легендах. Етнологи твердять, що Маланка — найдавніше українське свято, яке має глибокі прадавні коріння і сягає ще кам’яного віку (неоліту). А історія була така:

У Ладо, слов'янського бога всеєдиного порядку, вірного шлюбу, любові та сімейного достатку, який став першим із богів, які живуть на землі, крім сина, була дочка. Через надзвичайну красу і милість, її так і називали - Миланкою або Лелею. Одного разу, коли бог Місяць, коханий красуні, був на полюванні, її викрав із срібного терема лютий змій і запроторив у підземне царство. Горював Ладо і все божественне сімейство, і ця гіркота гасила світло, яке вони несли людям. Проте з'явився славний богатир Васильчик, який звільнив з підземного царства Миланку й згодом став її чоловіком.

Ми не самі йдемо, ми Козу ведемо: традиції на Щедрий вечір

В народі театральними постановками і щедрим столом святкують  повернення Миланки, а відповідно божественного порядку і світла на землі.

Ближче до вечора і до самої півночі 13 січня прийнято щедрувати - обходити будинки зі святочними народними піснями і збирати ласощі.

За традицією, це має відбуватися після заходу Сонця, коли, на думку наших предків, панує на землі різного роду нечисть, але на практиці у багатьох куточках в Україні щедрувати починають набагато раніше.

Це пов'язано з тим, що сьогодні носіями відповідної традиції є не дорослі, а школярі молодшого та середнього віку.

На Західній Україні Свято Маланка супроводжувалась цікавим театралізованим дійством. Ватаги молоді ділилися на військових персонажів (“стражу”) та звіроподібних (“диганію”). Відповідні маски виготовлялися вдома і передавалися у спадок. Очолювали містерію Маланки лідери – “калфи”, а кульмінацією була боротьба “ведмедів” – найсильніших хлопців кожного кутка села.

“Маланкою” був, як правило, переодягнений дівчиною хлопець. Зазначені персонажі, а серед них були ще й “зірка”, “коза”, “дід”, “циган”, музики, міхоноша (нежонаті парубки) творили т.зв. “живий вертеп” і обходили з щедрівками кожну оселю, вітали усіх зі святом та бажали господарям всіляких гараздів: “Щедрий вечір, Добрий вечір, добрим людям на здоров’я!”

Переодягнений у Маланку хлопець повинен був пританцьовувати, таким способом посилаючи господарям щастя та здоров’я.

Закінчується цей обряд спалюванням "Діда", або "Дідуха", - сніп соломи, який раніше стояв у кутку кожного будинку від Святого вечора до Нового року (тепер вже старого).

Щедрик-щедрівочка, прилетіла ластівочка: як правильно святкувати Щедрий вечір

До вечері збирається вся родина. Особлива увага приділяється одягу: вона повинна бути охайною, вигладженою і чистою.

На Щедрий вечір готують багату вечерю. На столі обов'язково повинна бути кутя, кілька м'ясних страв, пироги, вареники, млинці, компот. Адже щедрий стіл в цю магічну ніч приверне в будинок щастя і добробуту наступного року.

Коли прийдуть перші щедрувальники, потрібно посадити за стіл і чимось пригостити хоча б одного з них. Тоді щастя і багатство буде в домі, і, якщо в будинку є незаміжні дівчата, вони обов'язково знайдуть собі пару в новому році.

Папа з дітьми повинен пограти в хованки. А відбувається це так: мама ставить миску з пирогами на стіл, тато сідає і робить вигляд, що ховається за пироги. І діти запитують: "Мама, а де це наш тато?" На що він відповідає: "А хіба ви мене не бачите? Дай Бог, щоб і в майбутньому році ви мене так не бачили". Тобто, щоб і наступного року було таке ж багатство.

Після трапези слід заглянути до сусідів і друзям, щоб попросити вибачення за можливі образи і нерозуміння.

А рівно опівночі мама повинна піти і набрати в річці води, потім тричі занурити в неї хліб, примовляючи: "Не хліб це купається у воді, а я купаюся в здоров'я і силі". Після треба тихенько повернутися додому і торкнутися мокрим хлібом голів сплячих дітей, примовляючи: "Щоб були такі великі, як святий Василій великий". Потім потрібно кинути туди монету, а вранці всі члени сім'ї повинні вимитися цією водою, це повинно принести щастя на гроші на цілий рік.

Сію-посіваю, щастя бажаю: як посівати на Старий Новий рік

У перший день нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю.

 Посипальників, що ходили невеличкими групами приймали як бажаних гостей, запрошували сісти до столу, щоб добре все сідало або щоб свати сідали (так казали там, де були незаміжні дівчата). Найщедрішими подарунками обдаровували тих, хто постукав у будинок з ранку найпершим.

Нерідко хлопчаки наслідували квоктання курок, а їх, жартуючи, смикали за чуба або за вуха, щоб курчата були чубаті, вухаті й волохаті. У деяких місцевостях перший засівальник повинен був обмолотити макогоном сніп жита, що стояв на покуті від Різдва.

Після закінчення всіх обрядових дій господарі пригощали посипальників яблуками, бубликами, пиріжками та іншими ласощами, часто давали й дрібні гроші.

Зерно після посівальників треба замести і винести до воріт або у двір. Розвести там багаття. Коли вогонь розгориться, через нього потрібно перестрибнути всім членам сім'ї, щоб різна нечисть на вогні залишилася, щоб в новий рік увійти чистим.