Трамп проти Твітера. Що блокування президента США означає для свободи слова?

«Детектор медіа» продовжує дискусію навколо подій та наслідків блокування соцмережами акаунтів чинного президента США Дональда Трампа. Ми вже опублікували колонки філософа, члена наглядової ради Суспільного мовника Олексія Панича та колишнього заступника міністра інформаційної політики та державного секретаря Мінкульту Артема Біденка, нині голови правління ГО «Інститут інформаційної безпеки», а також медіаексперта, ексзаступника міністра інформаційної політики Дмитра Золотухіна.

Сьогодні до полеміки приєднуються голова Української фундації безпекових студій, ексрадниця міністра з інформаційної політики Юлія Каздобіна. 

«Після ретельного розгляду нещодавніх твітів з облікового запису @realDonaldTrump та контексту навколо них ми назавжди заблокували цей обліковий запис через ризик подальшого підбурювання до насильства».

Такими словами 9 січня компанія Twitter повідомила про остаточне закриття приватного акаунту президента США Дональда Трампа на своїй платформі. Компанія також попередила, що будь-які спроби обійти заборону та використовувати інші акаунти для тієї ж мети будуть так само припинені.

@RealDonalTrup був «родзинкою» комунікації 45-го Президента США протягом усього терміну перебування при владі. Трамп став першим головою держави в історії Сполучених Штатів, який оголосив публічну війну традиційним ЗМІ. Він уникав спілкування із журналістами, називав ЗМІ не інакше як «фейкові новини» та постійно звинувачував у несправедливій критиці. На цьому тлі твітер став справжнім голосом Трампа, за допомогою якого він прямо говорив із 88 мільйонами своїх фоловерів, звільняв працівників своєї адміністрації, хвалив себе та своїх друзів, сварився з опонентами, схвалював насильство, поширював теорії змови та недостовірну інформацію.

Протиріччя щодо неправдивих висловлювань Трампа загострилися після його відмови визнати поразку на виборах президента. Соціальні мережі почали супроводжувати повідомлення про «вкрадену переконливу перемогу» підписами, що ця інформація не відповідає дійсності. Кульмінацією протистояння Трампа з реальністю став напад його прихильників на будівлю Капітолію під час церемонії остаточного затвердження результатів виборів президента, внаслідок якого загинули п’ятеро осіб. Агресивна та непримиренна риторика Трампа призвела до того, що 12-годинне блокування акаунту @RealDonalTrup змінилося постійним баном. Його також заблокували й деякі інші соціальні мережі, такі як фейсбук, інстраграм, снепчат, твітч та ін.

Чи були дії соціальних мереж порушенням свободи слова?

Багато хто поспішив назвати дії Twitter та інших компаній цензурою. Про утиски свободи слова, гарантованої Першою поправкою до американської Конституції, заявив і сам президент Трамп. Його син Дональд Трамп-молодший констатував смерть свободи слова в Америці та звинуватив «впливових лівих» у контролі над нею. Він також заявив, що весь світ сміється зі США, а Мао, Ленін та Сталін посміхаються рішенню Twitter.

Із такою оцінкою важко погодитися, адже поняття «цензура» за визначенням описує дії держави, а не приватних суб’єктів. У демократичних країнах саме держава має гарантувати своїм громадянам право на свободу висловлення, створивши такі умови, за яких всі точки зору можуть бути озвучені. Громадяни США користуються особистою свободою думки та висловлення й не можуть бути притягнені до відповідальності за слова. Медіа в демократичних країнах є переважно приватними, й держава не має права перешкоджати їхній діяльності, незалежно від того, яких поглядів вони дотримуються. Приватні ж суб’єкти вільні встановлювати власні правила для себе та своїх клієнтів.

Саме такими приватними суб’єктами є соціальні мережі. Більше того, згідно з розділом 230 американського Communications Decency Act, вони звільнені від відповідальності за контент, який на них розміщують користувачі. Вони вільні приймати рішення, як прибирати якийсь контент, так і залишати його на платформі. Отже, юридично платформи не здійснили жодних порушень.

Вони також не порушили й духу закону. Ані норми міжнародного права, ані Перша поправка до Конституції США не передбачають повної свободи слова. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права підкреслює, що користування правом на вільне висловлення поглядів «накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність» та передбачає можливість обмежень «для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення» (ст. 19). Перша поправка забороняє державну цензуру, якщо висловлювання не становить «явної та нагальної» небезпеки.

У світлі цих норм ситуація з акаунтом Трампа видається доволі однозначною. Акаунт було заблоковано на 12 годин у той час, коли прихильники Трампа на його заклик рушили до Капітолію, де відбувалося засідання двох палат Конгресу, та проникли до нього, скандуючи: «Hang Mike Pence!» («Повісити Майка Пенса»). Саме Пенса Трамп засудив у своєму твіті як того, хто відмовився «вчинити правильно», коли той не погодився проголосити президентом США Дональда Трампа замість обраного Джо Байдена. Дональд Трамп і до того неодноразово порушував правила платформи, які заборонять схвалення насильства, а після 12-годинного бану продовжив свою риторику, що Twitter разом із демократами та лівими намагається позбавити голосу як його, так і тих осіб, які за нього проголосували.

Обґрунтовуючи своє рішення про заборону акаунту @realDonaldTrum, Twitter послався на те, що прихильники Трампа планують атаки на місцеві Капітолії в декількох штатах на 17 січня. Також у мережі звучать заклики до повторення подій 6 січня під час церемонії інаугурації Джо Байдена, заклики до помсти за смерть Єшлі Баббіт, яка загинула від кулі правоохоронця під час штурму. Такі самі плани прихильники Трампа озвучували й напередодні 6 січня. Не залишається сумнівів, що надання Трампу вільного мікрофона для подальшого поширення недостовірної інформації та неоднозначних закликів становить ризик сприяння неконтрольованої ескалації та загрозу громадському порядку.

То чи все окей із платформами?

І хоча заборона особистого акаунту президента Трампа виглядає не дуже спірною з огляду на дух та літеру закону, модерація в соціальних мережах викликає все більше запитань урядовців та звичайних користувачів, які скаржаться на незрозумілі заборони, які неможливо оскаржити. Легітимність встановлюваних правил та практика їх застосування все більше ставиться під сумнів, а сила, яку продемонстрували платформи, заблокувавши акаунт найвпливовішої людини США, не може не насторожити уряди США та інших країн. Разом із тим на сьогодні не існує готових відповідей, як саме має бути врегульовано свободу висловлення на платформах.

Не новина, що соціальні мережі не є медіа у традиційному сенсі, хоча вони часто стають джерелом інформації про події у світі. Вони мали бути місцем приватної комунікації між друзями та знайомими, а стали глобальним суспільно-політичним явищем, яке не так легко класифікувати за звичними категоріями. І якщо метою ЗМІ від початку був контроль за владою та захист суспільних інтересів, соцмережі мали на меті заробіток для їх власників. У цьому полягає одна з причин, чому вони не хочуть брати на себе відповідальність за свій вплив на суспільно-політичні процеси.

Разом із тим цей вплив є значним. По-перше, соцмережі завдали значної шкоди ринку ЗМІ, позбавивши їх доходів від реклами. По-друге, змінили моделі споживання інформації та взаємодії своїх користувачів. Мережі є не лише місцем для розміщення інформації та висловлення думки, яке не має редакторів та редакційної політики, вони й мають набір інструментів, які дозволяють користувачам організовуватися та планувати дії поза віртуальним простором. Вони також дозволяють пряму миттєву комунікацію між користувачами, які живуть у різних країнах або на великій відстані один від одного. Як показав досвід двох підряд виборів у США, це може мати значні руйнівні наслідки.

Переважна більшість користувачів є приватними особами, й Загальна декларація прав людини гарантує їм особисту свободу висловлення. Правила соціальних мереж не завжди відповідають цим гарантіям. Разом із тим, ці права були гарантовані в той час, коли звичайний громадянин не мав прямого доступу до публічного простору та до такої великої кількості інших користувачів. А ті, які мали можливість впливати на громадську думку, проходили крізь горнило засобів масової інформації, які керувалися суспільним інтересом, етичними принципами та редакційною політикою. Так само іноземні гравці не мали ані прямого доступу до населення інших країн, ані можливості користуватися результатами детального дослідження вподобань та психологічних профілів користувачів.

Це означає, що правила, які були напрацьовані для громадян, політиків та традиційних ЗМІ офлайн, не можуть бути автоматично перенесені в онлайн. Разом із тим, на онлайн необхідно перенести принципи, які вимагають, щоб обмеження відбувалися у відповідності до закону, були пропорційними та необхідними в демократичному суспільстві й т. д., про що йшлося вище. Для того, щоби встановити такі рамки, треба відповісти на два ключових запитання, за яких умов та які висловлювання / діяльність стають загрозою охоронюваним цінностям, а також хто приймає рішення, що ці обставини настали. Відповіді на ці питання мають стати частиною законодавства та мати відповідну легітимність.

Події у США, беззаперечно, акцентували необхідність регулювання соціальних медіа. Намагання механічно вписати їх у старі рамки навряд чи дасть відповідь на нові загрози, а спроба залишити все як є сприятиме ескалації суспільного конфлікту, адже обмеження, запроваджувані соціальними мережами, можуть мати непропорційний вплив, але не мають необхідного рівня суспільної легітимності. Швидше за все, найближчим часом будуть з’являтися державні та недержавні ініціативи, що пропонуватимуть варіанти регулювання. Досвід свідчить, що великі компанії далеко не завжди йдуть назустріч таким намірам. Україні варто придивлятися до міжнародних процесів та приєднуватися до них, напрацювавши власну позицію з цього питання, адже діяльність внутрішніх та зовнішніх гравців у соцмережах може стати проблемою, навіть якщо соціальні мережі не є російськими.

«Детектор медіа» на своїх сторінках давно обговорює проблему інформаційної безпеки, пошуку інструментів захисту від дезінформації, зазіхань на територіальну цілісність нашої держави та її безпеку тощо — з одного боку. З іншого — дотримання права на свободу слова та поглядів, отримання інформації без втручання держави. Особливо гостро проблема постала перед українським суспільством після зовнішньої російської агресії, а у 2020 році актуалізувалася у зв’язку із законопроєктами про медіа та боротьбу з дезінформацією, які розроблялися державними інституціями.

Нині ця дискусія отримала новий поштовх завдяки подіям у США 6 січня: штурму Капітолію протестувальниками та блокуванню соцмережами акаунтів поки ще чинного президента Дональда Трампа.