Тритомник львівської військової журналістки номінували на "Книгу року"

Тритомник "На щиті" львівської військової журналістки Ірини Вовк потрапив до номінації Всеукраїнського рейтингу "Книга року".

"На щиті" – це книга-розповідей про військових, які загинули на Сході.

Про це пише Суспільне.

У тритомнику "На щиті" є 155 історій.

Це спогади рідних про бійців, які загинули на війні.

Цю книгу номінували на "Книгу року".

"Там 7 номінацій, ми попали в номінацію «Обрії».

Мені, насправді, дуже почесно бути в цій номінації, наприклад поруч із прізвищем Сєнцова", – каже авторка Ірина Вовк.

Журналістка додає, що дуже важливо, що книги про війну номінують на "Книгу року".

"Те, що книжки про війну є в переліках номінантів – це вже важливо, бо таку літературу читають, таку літературу беруть до рук, вона є в книгарнях, її можна прочитати і це роблять", – пояснює Ірина Вовк.

Окрім тритомника «На щиті», до номінації потрапила книга «Ізоляції», яку Ірина Вовк написала спільно із Дарією Бурою.

Результати конкурсу мають бути відомі в лютому цього року.

Історії із тритомника "На щиті".

Оксана Задорожна поділилася спогадами про чоловіка Василя, який загинув на Сході.

Спочатку її чоловік був волонтером та возив допомогу військовим.

"Чоловік приїхав звідти і сказав: "Я не можу їхати сюди, залишаючи там хлопців.

Оксана ти розумієш, там діти, воюють діти", – розповідає вдова.

Згодом Василь підписав контракт та поїхав на передову.

У лютому 2015 він підірвався на вибухівці.

Йому було 49 років.

Оксана згадує, що, коли чоловік був на війні, вони щодня говорили.

"10 числа – він завжди зранку з 8:00 до 8:30.

О восьмій ранку не дзвонить, 08:15 не дзвонить.

Дочка збирала внучку у садочок, вони позбиралися, пішли.

Я 9:30 дзвоню.

Відсутній телефон", – пригадує жінка.

Жінка впродовж двох тижні шукала чоловіка.

Вона разом із донькою обдзвонили лікарні та морги, які є на Сході.

Та Василя в них не було.

"Дзвонить мені дочка і каже – мама, до мене дзвонили сєпари.

Я кажу і що, що хотіли.

Він каже, просто подзвонив з татового телефона.

Я побачила, що тато і почала кричати – тато, тато.

А він каже, а это не папа, это я – русский терорист (це не тато, це я – російський терорист, – ред.).

Вона каже – дайте мені тата, а він каже – його нема", – розповідає Оксана Задорожна.

Поховали Василя через 2 тижні після того, як він загинув.

В тритомнику «На щиті» є історія і про чоловіка Оксани Кизило –Андрія, з позивним «Орел».

Андрій вчився в Академії Сухопутних військ.

Після закінчення одружився з Оксаною і одразу поїхав на Схід.

"Після церемонії – ми там все відсвяткували красиво і на наступний день він поїхав вже в АТО, навіть не в АТО, а на наступний день він поїхав вже в Білу Церкву в 72 бригаду", – розповідає Оксана.

Андрій загинув у січні 2017 року.

Йому було 23 роки.

Оксана розповідає, що коли дізналася про це, то єдине за що переживала – чи йому не було боляче.

"Всіх питала, чи він не мучився, чи його не боліло.

Я дуже чекаю відео одне, бо хлопці, коли вони були в бою – у них були відеокамери на касках і вони це все знімали.

Зняті були останні хвилини його життя, його остання посмішка, і навіть ті моменти, коли його рятували, намагалися врятувати і я чекаю, щоб це подивитися і точно для себе знати, як це відбулося", – каже вдова.