Янголи у білих халатах: історії медиків, які у 2020-му героїчно рятували нас під час пандемії COVID-19

За рік у нас майже не було випусків Підсумків тижня без згадки про медиків. Здебільшого ми говорили про їхні проблеми, про те, що їм бракує грошей, медичної амуніції, банально часу, щоб відпочити, бо у нас брак медичних кадрів у країні. Ми називали їх янголами у білих халатах. Від усієї команди "Підсумки тижня" – ми дякуємо кожному з вас за вашу роботу. І хочеться подякувати не лише лікарям, а й усьому медичному персоналу – від медсестри до прибиральниці. Ви великі Герої. І ми сподіваємося, що рано чи пізно вашу роботу держава оцінить по-справжньому. Давайте в це вірити. Увесь минулий рік ви справді ризикували своїм життям.

У розпал епідемії журналіст "5 каналу" Сергій Барбу навесні торік поїхав у Тернопільську область у Монастириська, його тоді ще називали українським Вуханем. Це було ризиковане відрядження. Там тоді хворіли всі. І лікарі рятували людей без масок, без рукавичок і ніхто не звільнився попри такі жахливі умови і небезпеку. Ми досі згадуємо ті кадри і розуміємо, що в таких умовах працювали майже всі. Згадаймо ще раз безстрашних медиків. Можливо серед них є ті, хто врятував саме ваше життя.

За вісім років роботи стільки фельдшер швидкої Микола Козоріз працює фельдшером, так багато виїздів ще не було. Коронавірусу вже не боїться. Бо до небезпеки заразитися просто звик.

Медик каже: "Кожен із нас по-своєму переживає. Але шансів захворіти десь на вулиці у нас значно більше, ніж на роботі".

Із роботою впораються, переконують медики, хоч скільки б її було. Аби самі пацієнти не наражали бригади швидких на небезпеку.

Начальниця оперативно-диспетчерського управління Ірина Попович розповідає: "Дали звичайні виклики: порушення серцевого ритму. А по факту з'ясувалося, що там, що у нього віддишка, бо у нього пневмонія. Відповідно у нас бригада вже у небезпеці на самоізоляції".

Хворі з підозрою на коронавірус на прийомі – для нього вже буденність. В амбулаторії з восьмої ранку. Робочий день Василя Прими ненормований. Коронавірусних доплат сімейний лікар, які і його колеги, не отримує.

Пацієнтів на огляд щодня до пів сотні. Втомився, визнає лікар, але радше морально.

Василь Прима каже: "У кожного свій характер, свій норов. Кожному не вгодиш. Якщо кличуть додому, тоя кажу - прийняв чоловік 40-к, якщо у вас того коронавірусу немає, то я можу вам його занести".

Втім іноді таки доводиться їздити і на виклики додому.  Попри завантаженість у медика ще й гори паперової роботи. І часом на неї йде не одна година.

Світлана Гук, завідувачка інфекційного відділення Київської лікарні №17, каже: "Я вже просила, чи можна на період епідемії зменшити цю паперову роботу. Тому що страшне. Історію хвороби треба вести паперовий варіант і електронний. Тобто дуже багато рутинної і не лікарської практики".

Стоси паперів, 12-годинний робочий день і дедалі більше тяжких пацієнтів. Сама Світлана Гук вже двічі перехворіла коронавірусом.

Медик каже: "Я не маю ніякого страхування від ковідку. Щодо компенсацій, то я хворіла у досить легкій формі вдома. І просто отримала виплати по лікарняному листку. А от загалом пацієнти стали важчі, ніж були в серпні, наприклад. Якщо на початку у нас була третина кисневозалежні, то тепер вони всі кисневозалежні".

"Це палата інтенсивної терапії. От кисень, підведений через "Моршинську". Тут пацієнти, тому знімаю обережно. Розводка кисню - це 4 точки, які тут є. Йде от сюди. От вона заходе у палату і все. Підведена, але не приєднана", – вона – чи не єдина лікарка в Україна, яка відкрито воює з кабінетними чиновниками. Ольга Кобевко весь минулий рік не боялася розповідати про проблеми у Чернівецькій обласній лікарні. Найрезонанснішим стало її відео про брак кисню для пацієнтів.

Лікарка-інфекціоністка Ольга Кобевко говорить: "У нас люди були, які дихали одним концентратором на двох. Вони міняли кожних пів години. Це жахливі речі, які ми спостерігаємо пів року. І ми не маємо ніякого впливу і керівництво нас не чує, а люди задихаються".

Обласні чиновники зворохобилися, і додатковий кисень до лікарні таки привезли. Але й насолити лікарці не забули. Поскаржилися на неї до СБУ та поліції. Тому торік після робочих змін Ольга Кобевко ходила ще й на допити.

Лікарка-інфекціоністка каже: "Зрозуміли, що нас можуть пресувати, нас можуть пригнічувати, нам можуть шкодити у роботі. Тому ніхто тепер не хоче говорити в голос".

"Це кисневий концентратор. Він постійно працює. Я вночі спати без нього не можу. Всю ніч працює. Альвеола не скорочувалася, зробилася сполучна тканина, не відновлюється і все", – говорити вголос про свою проблему вона змушена. Галина Радловська медсестра Монастириської районки на Тернопільщині. Першою серед медиків цієї лікарні злягла з коронавірусом торік у березні. Хворіла тяжко – наслідок інвалідність.

Медична сестра Монастириської районної лікарні Галина Радловська говорить: "Ще пам'ятаю, як мене привезли до реанімації. Потім я почала задихатися. То я вже нічого не пам’ятаю. Мене підключили під ШВЛ. – А скільки це тривало? – 5 днів. Я вже пам'ятаю, як мені апарат поправляли. Воно тут нагризло, що аж рани були".

Оренда концентратора та медикаменти – десятки тисяч гривень.

Все оплачувала родина. Жодної копійки від держави не отримала. Хоча закон гарантує, якщо після коронавірусної хвороби медик має інвалідність, держава мусить виплатити йому компенсацію. Йдеться про понад 600 тисяч гривень. Але довести, що заразилася на роботі і отримати гроші, медсестра не може і дотепер.

Галина каже: "Ми мали бути готові до цього. А ми взагалі не готові. І хтось має за це відповісти. І тому вони хочуть, що ми заразилися ніби десь, а не на роботі".

І таких випадків десятки. Важка, заплутана і бюрократична процедура залишає лікарів та їхні родини без компенсації. Історія медика з Тернопільщини восени вразила всю країну.

Лікар із Почаєва на Тернопіллі Іван Венжинович. Його обличчя було на сотнях бордів по всій країні.

Наталія Венжинович, сестра Івана Венжиновича, говорить: "Він вів хворих і ні один ковідний хворий не помер. І це я знаю з його вуст".

Восени лікаря не стало.

Валерій Бондарчук, завідувач терапевтичного відділення Почаївської райлікарні, на запитання, чи були ознаки коронавірусу у Венжиновича, говорить: "Ми розцінювали, що то є коронавірус. Він мав двобічну пневмонію".

А от спеціальна комісія, яка і вирішує, чи виплачувати родинам померлих лікарів півтора мільйона гривень компенсації, думає інакше. Бо ж ПЛР-тест Івана Венжиновича був негативним.

Сестра померлого – Наталія Венжинович – каже: "Проханням, просто мольбою до тих, від кого це залежить: не будьте байдужими, не давайте просто сухі коментарі і напів фальшиві співчуття. Просто допоможіть".

Чиновники не почули. Жодних компенсацій родина не отримала.

Богдан Кучер, директор Почаївської районної лікарні, говорить: "Посмертний діагноз – тромбоемболія легеневої артерії. Це може бути причиною смерті кожного із нас. Ми можемо пройти, посиніти і впасти". 

Торік Україна почала воювати ще на одному фронті. На початку пандемії лікарі вийшли проти коронавірусу практично з голими руками. Із нуля вчилися, як побороти на той момент невідому недугу. Якщо держава не почне цінувати воїнів у білих халатах, то ціна поразки буде занадто дорогою – тисячі людських життів.

Сергій Барбу, Сергій Клименко, "Підсумки року"