Зелений змій проти "червоної імперії": яке антирадянське підпілля виявилося найстійкішим і перемогло диктатуру

За часів Сталіна алкоголь ненадовго зник із вільного продажу лише в найкритичніші роки нацистського вторгнення. Але не заради оздоровлення радянських громадян. Просто він був більше потрібен армії – у вигляді знаменитих наркомівських 100 грамів. Підбадьорювати червоноармійців горілкою вирішив народний комісар оборони Климент Ворошилов у 1940 році. Так він намагався підняти бойовий дух солдатів після низки ганебних поразок у війні з Фінляндією. Тому фронтові 100 грамів стали "наркомівськими".

Під час переможного вторгнення до Польщі, Румунії та країн Балтії випивку червоноармійцям не видавали. Але враз згадали про неї після нової катастрофи. Номінально видавати мали по 100 грамів на кожного. Але реально пили більше - бо інтенданти не встигали враховувати втрати у підрозділах. А вони були великі. 

Цивільним пити не дозволялось, адже весь алкоголь вилучався на потреби фронту. Але звиклі до випивки громадяни якось викручувалися. Алкогольний пайок видавали не тільки фронтовим частинам, але і військам НКВС. Особливо тим, які воювали з українськими повстанцями. За час війни звичка випивати щодня прививалась усім червоноармійцям. Навіть тим, які раніше не вживали зовсім. У сучасній Росії цим прийнято пишатися.

"Коли війна закінчилася, все знову повернулося на круги своя. З алкоголем ніхто активно не боровся", – нагадав історик Владислав Бурда.

Скоріше навпаки – навіть показушна боротьба з пияцтвом, яку вели на початку 30-х, була зведена нанівець.

"Ці товариства боротьби з алкоголізмом спочатку перепрофілювали в товариства "за новый быт", а за два роки взагалі ліквідували", – зазначив Бурда.

В ідеологічно витриманих кінофільмах сталінської доби позитивні радянські герої часто випивали в кадрі й ділилися цікавими тостами.

Парадоксально, але першу спробу побороти вже не російський, а радянський алкоголізм зробив Микита Хрущов, який сам у народі мав реноме простакуватого пияка. Війна із зеленим змієм стала одним із важливих елементів десталінізації й відлиги.

Хрущовський "сухий закон" був достатньо ліберальним: населенню не забороняли пити в принципі, лише вдень і у громадських місцях. Наливати випивку заборонили у привокзальних кафе та аеропортах, біля підприємств та санаторіїв. Залишили – лише у ресторанах. Ціну магазинної горілки різко підняли, а на вулицях почали відловлювати п’яних. Кіно перестало пропагувати випивку, радше навпаки. У кіножурналах, які обов’язково показували в кінотеатрах перед сеансами, таврувалася типова радянська звичка випивати на вулицях.

Але економіка зразу ж дала сигнал тривоги: "п’яні гроші" були важливою складовою держбюджету СРСР. Тому антиалкогольну кампанію потихеньку згорнули, а продаж горілки повернули до попереднього рівня, й навіть вищого. Тільки ціну на неї так і не знизили навіть після падіння Хрущова, хоч народ на це дуже сподівався. Ціни у плановій економіці СРСР були окремим пропагандистським маркером стабільності. Вони не мінялися десятиліттями й не залежали від економічних показників, а лише від політичної волі ЦК. Ціни визначали у Кремлі й друкували прямо на етикетках. Коли вартість чогось важливого змінювалася, про це говорили всі, попри тотальну цензуру. Режисер Леонід Гайдай навіть наважився непомітно жартувати про хрущовське зростання ціни на алкоголь у своїх фільмах. У межах боротьби з пияцтвом найдешевша горілка подорожчала з 21 рубля 20 копійок до 28,70. 

Потім відбулася деномінація рубля – всі ціни й зарплати втратили один нуль. Найдешевша горілка стала коштувати 2,87. Ось вона на етикетці, плюс треба додати ще 12 копійок – ціну пляшки. Саме тоді сформувалася радянська звичка "соображать на троих". На пляшку треба було скинутися по рублю й  залишалось ще на закуску – плавлений сирок "Дружба". Але у 1972-му вже Брєжнєв розпочав чергову атаку на пияцтво, й горілка подорожчала одразу на третину – стало 3,62. При середній зарплаті у 86 рублів це був суттєвий удар по сімейному бюджету. 

Третій радянський наступ на алкоголізм – брєжнєвський 72-го року – був либонь найраціональнішим за всю історію СРСР. Цього разу Кремль не намагався тупо відібрати в народу наркотик, на який сам же всіх і підсадив, а замінити одне небезпечне зілля іншим, менш руйнівним.У семидесятих радянські спеціалісти нарешті вивчили досвід інших країн. Особливо тих, де теж люблять випити, але чомусь не спиваються так, як у СРСР.

"За Андропова вирішили змінити структуру споживання алкоголю, більш-менш, як у Західній Європі, коли п’ють доволі часто, але п’ють вино, пиво. При цьому боролися з трудовою дисципліною. Пробували ці знамениті облави, коли під час робочого дня могли зайти в магазин, взяти документи, і якщо ти прогульник або, не дай бог, у п’яному вигляді, то могли посадити на кілька діб до в’язниці тощо. Хоча із самим алкоголем майже не боролися. Наприклад, при Андропові вийшла нова горілка, яка називалася просто "Водка". Вона коштувала трохи дешевше за свій наступний аналог, через що стала популярною й стала називатись "андропівка". А саму водку розшифрували "Вот он какой добрый Андропов", – пояснив Бурда.

Вихваляти горілку в кіно чи закликати випити могли лиш повні негідники або вороги. Але громадяни на заклики пити легкоалкоголку відповіли приказкою: "пиво без горілки – гроші на вітер". І почали змішувати слабкіші напої з міцнішими для посилення ефекту. Вина теж не завжди тішили якістю. Найбільше визнання з посеред них отримували найдешевші та кріплені. Із кріплених вин і горілки теж робили ударні коктейлі.

Останній комуністичний наступ на алкоголь був найрадикальнішим. Кремль спробував заборонити пити все, навіть вино та пиво. Але зіткнувся з наймасовішим і найуспішнішим антирадянським підпіллям в історії – самогонним.

У світі було багато невдалих спроб заборонити споживання алкоголю. Найвідоміша – "сухий закон" у США 20-30-х років. Він був викликаний поєднанням двох чинників. Політичного – різким посиленням протестантських політичних рухів, які боролися за аскетизм і високу мораль, та економічного – державі було вигідніше пускати зерно на експорт до зруйнованої війною Європи, аніж на алкоголь. Однак у розпал економічної кризи 30-х років – Великої депресії – заборону скасували, щоб не дратувати збіднілий і озлоблений народ. У СРСР було все навпаки. В розпал економічної кризи, спричиненої вадами радянської адміністративно-командної системи і падінням світових цін на нафту, народу вирішили заборонити пити. Бо пили всі й дуже багато.

"Різні дослідження показували, що в країні зростає хуліганство та злочини під впливом алкоголізму. У 1984 році на обліку стояло 4 мільйони алкоголіків", – наголосив Бурда.

У 1985-му стартувала нова антиалкогольна кампанія. Гасло попередньої було "Пияцтву – бій", і цей бій Кремль програв. Горбачов у ситуації ще більшого поширення пияцтва вирішив довести, що не пити – це нормально. І назвав кампанію "Тверезість – норма життя". Горілчані та виноробні заводи перепрофілювали, алкогольні магазини закривали або працювали по пів дня, пропаганда люто таврувала пияцтво.

"В Україні кількість алкогольних магазинів зменшилась на 45%, та ще й із фіксованим часом. У підсумку це величезні черги, люди всерівно хочуть пити", – нагадав Бурда.

Найбільше обурення суспільства викликало масове вирубування виноградників. Зникали унікальні колекційні сорти винограду, наприклад сорт "Єкім-Кара", з якого виготовляли популярне вино "Чорний доктор".

"У всьому СРСР вирубали близько 30% виноградників.За час цієї антиалкогольної кампанії Україна вирубала 60 тис. га виноградників, виробництво вина зменшилося на одну п’яту. Дуже сильно постраждали виноградники в Криму. Один із директорів виноградників навіть покінчив життя самогубством, намагаючись переконати керівництво, що це дуже марна затія", – зазначив Бурда.

Наклав на себе руки не якийсь безутішний алкоголік, а провідний учений-селекціонер, директор Всесоюзного науково-дослідного інституту виноробства та виноградарства "Магарач", доктор біологічних наук, професор Павло Голодрига, бо найбільше чомусь дісталося саме українському виноробству.

Горілка і до того була в СРСР фактично другою валютою. Нею можна було відкрити будь-які двері й оплатити будь-які послуги. Наприкінці вісімдесятих, ще й із запровадженням талонів, горілка стала справжнім скарбом. Замість смертності від пияцтва, яка дуже красиво зменшувалася в офіційній статистиці, зростала смертність від отруєнь. Бо простий люд пив усе, що пахло спиртом: одеколон і лосьйон, столярний клей і склоочисник, антифриз і гальмівну рідину. Ослаблений кризою Держбюджет СРСР зазнає фатального удару. "П’яні гроші" становили чверть союзного бюджету, і з них дотувалися ціни на інші товари. Але не стало горілки – не стало й інших товарів. Підпільних виробників самопальної горілки ставало дедалі більше. Вони скуповували всю можливу сировину – цукор, варення, цукерки, томатну пасту, горох, крупи. Боротьба з випивкою призвела до масово дефіциту базових продуктів. Економіка колапсувала.

Якщо не можеш перемогти алкоголізм – очоль його. Ймовірно, саме цим міркуванням пояснюється поява у Росії горілки "Путінка". Результат – трохи передбачуваний. У січні 2021-го в Росії відновлюється радянська мережа витверезників, закрита ще у 2011-му.