Таємниця Петлюри і салют під носом у більшовиків: маловідомі факти про перше свято Соборності

Незалежну Україну підтримували європейські країни ще у 1917-му

Де-факто іноземні держави почали визнавати УНР іще наприкінці 1917 року. Підставою для такої позиції був Третій Універсал, мотивом – ситуація на фронтах Першої світової війни.

На початку грудня французький генерал Табуї зав’язує стосунки із Генеральним Секретаріатом УНР та від імені Франції запитує щодо "фінансової та технічної допомоги, яку союзники могли б дати Україні, щоб допомогти її велетенській роботі організації та відродження".

29 грудня (11 січня н. ст.) 1918 року Київ і Париж офіційно увійшли у дипломатичні стосунки. Слідом за Францією Україну визнала Велика Британія. У грудні українську делегацію на мирних переговорах в Бресті від імені усіх Чотирьох держав визнав і австрійський міністр закордонних справ Австрії граф Чернін.

Отже, представники Центральних держав, як і Франція з Англією, вже наприкінці грудня 1918 року сприймали Україну як самостійну державу.

Донбас 102 роки тому зіграв вирішальну роль у підписанні Акту злуки

На Донеччині та Луганщині на початку ХХ ст. також спостерігалися загальна демократизація, вибух громадянської активності. Утворювалися сотні громадських організацій, відбувалися різноманітні ради та мітинги.

Коли Центральна Рада своїм Третім Універсалом проголосила Українську Народну Республіку 1917 року, там було написано, що вся Катеринославська губернія включно з Донецьком і Луганськом є частиною Української Народної Республіки.

Історики наголошують, що нинішні Донеччина та Луганщина грали вирішальну роль 100 років тому під час підписання Акту Злуки. Так, серед членів Центральної Ради теж були вихідці з Донбасу.

Майбутнє України вирішувалося… на вокзалі

1 грудня 1918 року був підписаний попередній договір про майбутнє об’єднання УНР та ЗУНР.

Дійство відбувалося на залізничному вокзалі у Фастові: уповноважена делегація Української народної Ради та четверо з п’яти членів Директорії УНР підписали у Фастові "Передвступний договір" про злуку двох частин України в "одне державне тіло".

За задумом, збройні сили двох держав об’єднувалися, а всім громадянам гарантувалися демократичні права і свободи.

Було три версії Четвертого Універсалу

9 січня 1918 року розпочалося закрите засідання Малої Ради, на якому Михайло Грушевський, Володимир Винниченко та Микита Шаповал разом із Миколою Солтаном внесли три різні проекти Четвертого Універсалу.

Проект Грушевського був найкоротшим. Український народ – ішлося у цьому проекті – після втрати своєї державності протягом цілих віків виявляв незламну волю до національного визволення, і що тепер настав час нарешті здійснити великий ідеал, яким є цілковита незалежність України та її державна самостійність.

Два інші проекти представили Володимир Винниченко та Микита Шаповал разом із Миколою Солтаном. Вони дуже відрізнялися від запропонованого Грушевським. Окрім акту самостійності вони містили цілу картину перебудови української республіки.

Результатом став компроміс. Текст, який був запропонований Грушевським, доповнили окремими положеннями інших двох проектів.

Парад, молебень і салют – під носом у більшовиків

Софійська площа та прилеглы вулиці 22 січня 1919 року були розкішно декоровані. Майоріли національні стрічки та прапори. Було у центрі столиці чимало і військових: об 11 годині ранку під звуки музики туди почали сходитись українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди. Людей було стільки, що доводилося залазити на дерева, аби краще бачити дійство.

З численних делегацій, що прибули на урочистості, першими з’явилися службовці залізниць з великим транспарантом, на якому було написано: "Слава українським Героям!".

Потім надійшли делегації від міністерств та інших установ, зібралася хресна хода прихожан усіх київських церков. Розміщенням делегацій по місцях та всім церемоніалом свята завідував артист Микола Садовський, чиїм іменем названо театр у Вінниці. Театрал був членом Генерального секретаріату – уряду УНР.

“Ми ледь не похвилинно маємо описи того, що відбувалося цього дня на Софійському майдані 101 рік тому. Легенький морозець, легенький вітерець, невеличкий сніжок, який міняється на сонце. Безліч людей на Софійському майдані. Там стоять флагштоки, тріумфальна арка з гербами регіонів. Підготовлено гарно, найкращі режисери були сценаристами цього свята. Там була й молебень, і політична частина. Потім пройшов парад, який дуже вразив киян. Тому що, крім піхоти, пройшла кіннота й техніка – гармати й прототанки. І це вразило, бо більшовицька армія стояла недалеко. І був салют”, – каже історик Віталій Скальський.

Чи поцілував Петлюра хрест?

Усім було цікаво, чи під час молебню Симон Петлюра та Володимир Винниченко, які були соціалістами та антиклерикалами, поцілують хрест.

І, коли священники провели молебень, один із них підійшов з хрестом, але затулив собою огляд, і ніхто не побачив, що сталося. Тож досі лишається інтригою те, чи було виконано церемоніал під час молебню до кінця.

Керівник ЗУНР так і не приїхав до Києва на проголошення Акту Злуки

Переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською ініціювали лідери саме Західноукраїнської Народної Республіки. Автори Акту про Злуку уявляли собі велику Україну.

Для київських політиків Галичина була теж важливим регіоном, який, втім, уже сотню років прожив у абсолютно іншій політичній, економічній та юридичній системі. Не так просто було знайти якісь точки дотику. Для галицьких політиків же завжди Київ сприймався як столиця. Вони завжди Київ називали “Великою Україною”.

Євген Петрушевич, керівник ЗУНР, так і не приїхав до Києва на церемонію проголошення Акту Злуки. На той час він перебував у Відні, бо був представником австрійського парламенту. Але, тим не менше, він цілком вітав підписання документу.

Одесити йшли захищати Львів від поляків

“Коли прийшли повідомлення про Акт Злуки, по всій Україні відкрилися такі бюро добровольців, і збиралися йти захищати Львів від поляків.Ми маємо успішні приклади таких загонів. В Одесі був сформований на чолі з Андрієм Долудом, і вони виїхали до Львова і успішно пройшли українсько-польську війну. Кордон формально залишався, влада стикнулася з тим, що різко зріс трафік (за сходу на захід - ред.), довелося відкривати кілька нових пропускних пунктів”, – розповідає історик Віталій Скальський.

Як "совєти" намагалися стерти День Злуки зі свідомості українців

У роки радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Із утвердженням влади російських більшовиків ці "контрреволюційні свята" були стерті з суспільної свідомості.

Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 р. – у столиці Карпатської України – місті Хуст. Це була наймасовіша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців – понад 30 тис. осіб. Проте після приходу радянської влади до міста проводити такі масові святкування знаменної дати було неможливо.

Головною традицією у День Соборності став живий ланцюг – історія цієї традиції починається з 1990 року, коли патріотично налаштовані українці вирішили так символічно продемонструвати державну єдність.

У Києві щорічно влаштовують живий ланцюг уздовж моста Патона, котрий пролягає між правим та лівим берегами Києва, таким чином символізуючи об’єднання Сходу та Заходу України.

Офіційно ж День Соборності в незалежній Україні став державним святом у 1999 році.

Читайте також: Як нащадок шведських аристократів рятував Україну від більшовиків – історія генерала Сінклера