Atlantic Council: В України є вагомі причини не довіряти Навальному

Навальний в очах України - черговий російський "ліберал", ліберальність якого закінчується на українському кордоні / фото REUTERS

Чи завжди ворог вашого ворога - друг? В українців були вагомі причини замислитись над цим давнім прислів'ям після спалаху протестів по всій Росії, які почалися після арешту опозиціонера Олексія Навального.

На перший погляд може здатися розумним припущення, що українці повинні були б позитивно зустріти перспективу посилення внутрішніх заворушень в сусідній країні. Зрештою, гібридна війна Путіна проти України триває вже восьмий рік без кінця на горизонті. А цілі регіони країни досі під російською окупацію, - пише в своїй статті експерт Atlantic Council Пітер Дікінсон. Все це дає Україні хороші причини підтримувати все, що може відволікти або ослабити Кремль.

Антикорупційні ідеали й демократичні принципи, які просуває Навальний, теж відповідають цінностям, які Україна сама прийняла після революції в 2014 році. Якщо нинішній рух на вулицях Росії набере ваги, він теоретично може розчистити шлях до покращення двосторонніх відносин. Разом з тим, багато українців лишаються глибоко скептичними щодо людини, яка стоїть за останньою хвилею протестів проти Володимира Путіна.

Навальний - знайоме лице для українців вже більш ніш десятиліття. І він завжди справляв змішане враження. Його розслідування корупції в Кремлі завжди викликали значну увагу й захоплення. Однак, сам Навальний тісно асоціюється з російським націоналізмом. Його звинувачують в тому, що він поділяє імперіалістичні претензії Путіна на Україну.

В 2014 році Навальний заявив, що якби став президентом Росії, то не повернув би контроль над Кримом Україні. Оскільки окупований півострів - "не бутерброд", щоб його "передавати туди-сюди". Він також повторював традиційне націоналістичне твердження Путіна про те, що нібито росіяни й українці - "один народ". Хоча опозиціонер і визнав, що такі заяви звучать як образа для багатьох в Україні.

Коли в грудні 2018 року Україна створила незалежну Православну церкву, вільну від російського контролю, реакція Навального на це була особливо яскравою.

"Те, що створювалося століттями, було знищене Путіним і його ідіотами за чотири роки. Путін - ворог російського світу", - написав Навальний на Twitter.

Цей епізод чудово викриває внутрішнього націоналіста російського опозиціонера. Замість того, щоб визнати право України на церковну незалежність, він вирішив атакувати Путіна за те, що той не зміг зберегти російський вплив на сусідню країну. При цьому Навальний підтримав відверто імперіалістичну ідею про "російський світ", який простягається далеко за межі кордонів сучасної Росії.

Важко переоцінити, наскільки це дискредитує Навального в очах українців. З 2014 року шовіністичні твердження Росії про місце України в широкому "російському світі" служили ідеологічним паливом для війни, яка відібрала життя у 14 тисяч українців. А ще мільйони змусила покинути свій дім. Той факт, що Навальний вважає таку токсичну концепцію цілком прийнятною, багато говорить про його ставлення до української незалежності й ідентичності.

Тривожні погляди Навального на зовнішню політику не обмежуються Україною. Він підтримував незалежність сепаратистських регіонів, які Кремль відірвав по всій території СРСР, а також підтримував російську війну проти Грузії в 2008 році. Він також використовував агресивну риторику проти іммігрантів, за яку в Північній Америці чи Західній Європі його вважали б правим радикалом у політичному спектрі. Хоч все це було сказано ним дуже давно, Навальний, схоже, не змінив своїх поглядів. В 2017 році під час інтерв'ю, коли його запитали, чи не шкодує він про свою дискримінаційну риторику, він відповів тверде "Ні".

Не всі в Україні розглядають нинішні протести в Росії виключно через призму неприхованого націоналізму Навального. Дехто вважає його погляди на Україну прикрим, але абсолютно непримітним відображенням поширеної російської громадської думки. Тож такі люди схильні зосереджувати увагу на потенційнйі користі для України від помітного демократичного руху в Росії. Інші ж спостерігають за ескалацією протистояння через арешт Навального і вважають її можливістю запровадити нові санкції проти Москви. А також ще раз привернути увагу до російської війни проти України.

Коментуючи російське придушення протестів 23 січня, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба спробував пов'язати міжнародну реакцію на арешт Навального з більш жорсткою відповіддю на війну в Україні.

"Як міжнародна спільнота, ми повинні вийти за межі слів осуду й використати доступні інструменти, щоб змусити російську владу припинити насильство проти власного народу і агресію проти інших держав", - написав Кулеба в Twitter.

Виконавчий директор українського "Центру протидії корупції" Дарія Каленюк вважає російські протести корисними для національних інтересів Києва, не зважаючи на особисті погляди Навального на Україну.

"Моя позиція дуже прагматична. Чим більший тиск на режим Путіна всередині Росії, тим вищі шанси повернення Криму в Україну. Якщо Навальний на якомусь етапі стане тим, хто приймає рішення в російському уряді, його політика щодо Криму і війни на сході України буде для мене ключовим маркером", - сказала вона.

Навальний - не перший російський діяч, який користується підтримкою демократичного світу, але при цьому сповідує недемократичні погляди на Україну. Російський письменник і дисидент Олександр Солженіцин - ще один приклад цієї давньої традиції. Солженіцин отримав Нобелівську премію за викриття страхіть комунізму в СРСР. Але він був запеклим ворогом незалежності України.

Таке мислення відображає століття імперіалізму й русифікації. Через 30 років після розпаду СРСР цей спадок продовжує формувати сучасні російські підходи до України в 21-му столітті. Попри своє прозахідне позиціонування, Навальний точно не має імунітету до цих імперських ілюзій. З цієї точки зору, він лише підтверджує поширену українську тезу про те, що російський лібералізм закінчується на кордоні України.

Atlantic Council: В України є вагомі причини не довіряти Навальному

Протести в Росії