Інтерв'ю Віктора Медведчука впливовому французькому виданню Politique Internationale

17:1927.01.2021

Оригінал - на сайті "Опозиційної платформи - За життя"

Голова політради партії "Опозиційна платформа - За життя" Віктор Медведчук дав інтерв'ю Politique Internationale - одному з найбільш авторитетних французьких щоквартальних політичних альманахів, який вже більше 40 років видається в Парижі і розрахований на професійну аудиторію

ПЕРЕКЛАД З ФРАНЦУЗЬКОЇ

Пане Медведчук, перш ніж ми перейдемо до суті бесіди, питання про вас особисто: що ви вважаєте причиною зростання вашого політичного впливу з часів президентства Кучми і до заснування "Опозиційної платформи - За життя" - найвпливовішої опозиційної партії? Справа в засобах, в силі переконання? Які "важелі" вивели Вас на цей рівень?

Можу відповісти на ваше запитання фразою, яка стала крилатою за ті роки, коли я займався суспільно-політичною діяльністю: "немає сили, сильніше ідеї, час якої прийшов". Зараз прийшов час для багатьох з тих ідей, які я послідовно і принципово відстоював, незважаючи на політичний тиск і переслідування як при Ющенку, Януковичі, Порошенку, так і сьогодні – при Президентові Зеленському.

Я маю право говорити про те, що наші ідеї затребувані, тому що сьогодні рейтинги партії "Опозиційна платформа – За життя" не просто виросли, вони вже наблизилися до рейтингів "Слуги народу". Недавнє соціологічне опитування Інституту аналізу та прогнозування показало, що у нашої політсили 22,1% підтримки, а у пропрезидентської партії – 26,9%.

Українці зрозуміли, що у Зеленського немає жодної відповіді на ті питання, ті виклики, які зараз стоять перед Україною.

А партія "Опозиційна платформа - За життя" має стратегії і покрокові плани і з врегулювання конфлікту на Донбасі, і з відновлення економіки, і з соціального захисту громадян.

Ми знаємо, як підняти мінімальну зарплату не на 277 грн (8 євро) – до 5000 грн (151 євро), як зробив це Зеленський в якості передвиборної агітації і подачки до Дня Незалежності, а до 7713 грн (233 євро), і головне – де взяти ці гроші. Ми знаємо, як зробити так, щоб тарифи на комунальні послуги не зростали астрономічними темпами (в той час як ціни на енергоносії в світі падають), а знижувалися.

І ми можемо це зробити. Якби влада прислухалася до наших рекомендацій, а не вимог МВФ і США, якби монобільшість у Верховній Раді скористалося нашими напрацюваннями, Україна сьогодні мала б зростання економіки, а не чергове її катастрофічне падіння. Виборці це бачать і розуміють (виходячи з результатів соціологічних досліджень останніх місяців), а тому підтримують нашу політичну силу. На думку українців, які оцінювали діяльність парламентських партій з питань економічного розвитку, тарифів, встановлення миру, саме наша партія по всіх цих позиціях займає 1-е місце серед партій, представлених у Верховній Раді.

Сепаратисти на Донбасі і влада України ведуть переговори протягом багатьох років, але прогресу так і немає. Чому процес врегулювання конфлікту як і раніше в глухому куті? Що ви вважаєте причиною цієї невдачі?

Відсутність політичної волі. Її не було у Президента Порошенка, її немає і у Зеленського, незважаючи на всі його пафосні, а по суті, беззмістовні і безпредметні заяви про те, як він хоче миру і як багато нібито зробив для його досягнення.

Порівняйте пізнього Порошенка і раннього Зеленського і спробуйте знайти кілька відмінностей. Якщо подивитися на те, що відбувається в країні, то складається враження, що пішов не другий рік президентства Зеленського, а сьомий рік правління Порошенка. Ми бачимо все те ж загравання з ура-патріотами і радикалами, ту ж печерну русофобію, те ж войовниче агресивне ставлення до жителів Донбасу.

У таких умовах переговори про мир апріорі не можуть бути ефективними. Без компромісів і зближення в позиціях неможливо досягти згоди по жодному з питань.

Як ви вважаєте, стримування кризи і війни на Донбасі йде тільки з боку Росії і проросійських сил? Чи шкодуєте ви про блокування з боку України, особливо від затятих націоналістів?

Думаю, говорити про жаль тут не зовсім доречно. Я переконаний, що позиція затятих націоналістів, як ви точно висловилися, є тим тригером, тим дестабілізуючим фактором, який гальмує будь-які спроби вибудувати діалог Києва і Донбасу. Очевидно, ви чули заяви окремих політиків і політичних сил про те, що "Донбас треба відрізати, як гангрену", думаю, вам знайомі і ідеї про заморожування конфлікту або про війну до переможного кінця (а окремі діячі домовилися навіть до параду на Красній площі)... Додайте сюди політику насильницької українізації, спроби заборонити святкування Дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні, переписування історії, прославлення нацизму і фашизму, жорстку санкційну політику (аж до того, що комусь із нашої сьогоднішньої влади поперек горла встали Ермітаж і російські університети, відомі всьому світу)... А тепер дайте відповідь на питання: чи реально при настільки затятому націоналістичному підході, який часто підтримується Президентом Зеленським і його командою, повернути Донбас в Україну, а Україну на Донбас? Думаю, відповідь очевидна.

Які ви бачите варіанти вирішення проблеми Криму, який був анексований Росією з грубим порушенням законів і міжнародних кордонів, що стало першим подібним порушенням з часів закінчення холодної війни? Чи є його втрата для України незворотною? Які є ще варіанти повернути його Києву?

Мабуть, ви хотіли запитати у мене: "чий Крим?"Моя позиція з цього питання не змінюється. Всі ці роки я про це говорив: де-юре, відповідно до нашої Конституції та чинного законодавства, Крим є українським. Де – факто-російським. Публічно це визнав Президент Зеленський: "коли мова заходить про Крим, ситуація, я думаю, ще складніша. Скажу вам чесно, я багато про це думав. У" нормандському форматі " ніхто не хоче говорити про Крим, тим більше Росія. Я підняв це питання. Але ми весь час присвятили Донбасу. Росія не хоче про це говорити, ми все це розуміємо… Але Крим-наша територія. Ми повернемо його назад. Але немає серйозного і ефективного майданчика для обговорення цього питання, крім наших міжнародних переговорів і домовленостей з нашими зарубіжними партнерами, які призвели до санкцій і тиску на Росію..." і при цьому Порошенко і зараз Зеленський повністю відмовилися від людей, які проживають в Криму. Для них головним інструментом є санкції, але це санкції проти тих, кого вони хочуть повернути! Влада перекрила авіаційне, залізничне, автомобільне вантажне сполучення, подачу електроенергії та води на півострів. Ну то що? Чекати. Чого? Санкції, на які робив єдиний розрахунок Порошенко, а сьогодні Зеленський – це доля крайньої обмеженості і яскравий приклад примітивності і убогості державного мислення. Повернути людей можна тільки через їх свідомість, а не силою або через міжнародні санкції.

У Франції багато хто вважав, що обрання Володимира Зеленського новим Президентом України призведе до закінчення війни незабаром. Не дивно, що Париж став першою столицею, яку відвідав Зеленський, ще будучи кандидатом у президенти. Чому всі ці надії були зруйновані?

Я вам скажу більше: так само, як французи, думали 73% українців, коли голосували за Володимира Зеленського у другому турі. Більшість з них зараз не просто розчаровані, вони відчувають себе відданими і обдуреними. І це позначається на рейтингах і самого Президента Зеленського, і його політичної сили. Думаю, майбутні місцеві вибори, якщо вони будуть проведені відповідно до букви і духу закону, стануть холодним душем для Зеленського.

Ви часто зустрічаєтеся з Президентом Зеленським? Які у вас стосунки як у політичних опонентів? Розкажіть нам про нього: чи заважає йому минуле коміка і людини з шоу-бізнесу вважатися політиком вищого рівня, якому дістався від попередників важкий послужний список спроб вирішення військового конфлікту?

Я не зустрічаюся з Президентом Зеленським. Можу сказати, що від імені мільйонів українців, які підтримали нашу політичну силу на парламентських виборах, я двічі звертався до Президента України з відкритими листами, де попросив дати відповіді на ті животрепетні питання, які сьогодні хвилюють, без сумніву, кожну людину в нашій країні. Але ці питання так і залишилися без відповідей. На жаль, Зеленський далекий від реального життя, він перебуває вundefined Раді і другої партії в країні, я думаю про ці слова, коли захищаю інтереси жителів Південного Сходу, російськомовних громадян, всіх тих, хто не хоче миритися з печерною русофобією і ура-патріотичною істерією.

Наша політсила представляє всіх тих, хто не хоче, щоб українців, росіян, білорусів стравлювали і змушували витанцьовувати "Американський гопачок". Ми виступаємо за взаємовигідні відносини між Україною і РФ, за радикальну зміну економічного курсу і добросусідські взаємовигідні відносини з усіма країнами, в першу чергу – з сусідами.

І знаєте, повертаючись до питання, з якого ми починали наше інтерв'ю, думаю, що саме така позиція нашої політсили багато в чому пояснює зростання впливу партії "Опозиційна платформа – За життя".

Які Західні в цілому і Французькі зокрема політичні діячі справили на Вас найбільше враження? Чиї переконання вам найближче і кого б ви нагородили за політичну мужність?

Їх багато, і в форматі інтерв'ю розповісти про кожного не вийде. На мене велике враження справила кандидат на пост Президента від Соціалістичної партії (2007 рік) Марі-Сеголен Руаяль як видатна жінка-політик: перша жінка у Франції, висунута в якості кандидата в президенти від великої партії (2006 рік) і перша жінка у Франції, що пройшла в другий тур президентських виборів в 2007 році.

Вона вела чесну боротьбу, а за підсумками волевиявлення громадян не стала " скаржитися і оскаржити", а просто привітала суперника з перемогою і попросила його пам'ятати про її прихильників.

Не можу не згадати Франсуа Міттерана – політика, двічі зумів домовитися з опозицією і без кризи провести свою країну через співпрацю з політичними опонентами, довівши можливість успішного співіснування Президента і прем'єр-міністра з різними політичними тенденціями, а головне – юриста, відмінно розумів значення співіснування Франції і Радянського Союзу, і Президента, який забезпечив теплоту відносин між цими країнами.

Повинен віддати належне і Ніколя Саркозі - політику, який без кризи зміг здійснити масштабну реформу Конституції Франції в 2008 році; лідеру, який зумів провести свою країну через жорстоку кризу 2008 року, при цьому поставив і досяг мети "не змушувати французів нести непомірні витрати"; Президенту, який залишив Францію сильнішою і авторитетною, ніж вона була до нього.

Хто, на Вашу думку, відіграє негативну роль? Яке Ваше ставлення до Реджепа Таїпа Ердогана, який в даний момент загрожує відразу двом європейським країнам в Середземномор'ї - Кіпру і Греції?

Вважаю, що Президент Туреччини дотримується того ж принципу у своїй зовнішній політиці, що Президент США Дональд Трамп: національні інтереси на першому місці. Це, природно, далеко не завжди подобається сусідам і великим державам. Але з одним точно важко посперечатися: Анкара під керівництвом Реджепа Таїпа Ердогана проводить абсолютно самостійний курс на міжнародній арені. І навіть членство в НАТО в цьому сенсі не змушує країну жертвувати національними інтересами. Це доводить, що Північноатлантичний альянс в сучасній системі міжнародних відносин виглядає як анахронізм. Якщо навіть між його членами періодично виникає Військова напруга, то, очевидно, що блок переживає не найкращі часи. І Україні в ньому точно робити нічого. Однак, коли мова заходить про базові цінності, суперечки з цього приводу між ЄС і Туреччиною, я і мої однопартійці виходимо з того, що ми належимо до загальноєвропейської християнської цивілізації. Це визначальний фактор щодо того, на чиєму боці наші симпатії.

Чи близькі Ви до так званих популістів в Європі? Чи натхненні ви політичними діями деяких з них, наприклад Віктора Орбана в Угорщині?

Я знайомий з Віктором Орбаном. Вважаю його принциповим і послідовним захисником інтересів своєї країни. І підтримка його більшістю громадян Угорщини свідчить, що на чільне місце він ставить саме їхні інтереси та інтереси держави.

Чи станете ви одного разу Президентом України і, якщо так, за яких умов?

Я виступаю за парламентську форму державного правління. Сьогодні Україна має парламентсько-президентську форму правління, яка була введена в результаті конституційної реформи 2004 року, автором якої я є. Наша країна потребує проведення другого етапу цієї реформи - перехід до парламентської форми правління, твердим і послідовним прихильником якої я є.

Що ви думаєте з приводу ключових європейських політичних діячів, таких як Еммануель Макрон, Ангела Меркель, Ніколя Саркозі або навіть Урсула фон дер Ляйен?

Мені як послідовному прихильнику невтручання у внутрішні справи інших країн не з руки давати особисті оцінки згаданим демократично обраним європейським лідерам. Перед кожним з них стоїть маса викликів, на які їм щодня доводиться давати відповідь в інтересах своїх країн і народів. Тим важливіше їх готовність знаходити час для участі в процесі мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. І тим більше обурення викликає наполегливе бажання колишньої і нинішньої української влади затягувати реалізацію Мінських угод, що, крім усього іншого, забирає час у офіційного Парижа і Берліна на питання, які насправді можна було давно вирішити.

Окремо хотілося б відзначити, що, на жаль, не завжди деякі європейські лідери цілком виходять власне з інтересів своїх країн, а не з якоїсь загальної матриці підходів глобальної Західної еліти. Це дуже шкодить і безпеці, і економічному розвитку Європи. Тим цінніші такі кроки, як прихильність Президента Еммануеля Макрона розвитку прагматичного діалогу з Росією або рішучість керівництва Німеччини протистояти бажанню США втягнути ЄС у холодну війну з Китаєм. Європейцям давно пора усвідомити, що так звана трансатлантична Солідарність на ділі нерідко означає принесення інтересів континенту в жертву амбіціям наддержави по той бік океану.

ОРИГІНАЛ ІНТЕРВ'Ю ФРАНЦУЗЬКОЮ МОВОЮ