Агент спецслужби увійшов до чату, або Чому в Україні активізувалася дискусія щодо стеження в інтернеті

На початку цього року президент України Володимир Зеленський підписав закон № 3014 "Про електронні комунікації", ухвалений Верховною Радою 16 грудня 2020 року.

Документ є частиною Угоди про європейську асоціацію. Крім цього, його ухвалення продиктовано необхідністю реформувати регуляторну складову ринку електронних комунікацій і привести її у відповідність до нинішніх реалій.

Чинна законодавча база в цій галузі, як зазначають у Міністерстві цифрової трансформації, формувалася понад 15 років тому і не відповідала ані сучасним вимогам ринку, ані європейським прагненням України.

Поряд із тим суперечки спалахнули довкола ст. 121 цього документа, яка передбачала спрощений доступ правоохоронців або перевірчих органів до особистої інформації користувачів, зокрема їх місцеперебування та листування.

Також до активізації дискусії щодо цифрового стеження призвела поява інформації про нібито плани влади створити в Україні спеціальний орган із цензури в інтернеті. Про що йдеться і чому не варто поспішати розганяти "зраду", читайте далі в нашому матеріалі.

Закон "Про електронні комунікації". Які претензії до 121-ї статті?

Розібратися в цьому питанні без передісторії аж ніяк не можна. Справа в тому, що в первісній редакції документа в ч. 1 цієї статті говорилося, що доступ до конфіденційної інформації щодо користувачів послуг може надаватися виключно після дозволу суду.

У вересні 2020 року закон у цій редакції було ухвалено, однак у жовтні президент Володимир Зеленський ветував його, повернувши до парламенту зі своїми пропозиціями. Найбільш суперечливе з них торкнулося саме статті 121.

Зокрема, президент запропонував, щоб доступ до конфіденційних даних користувачів "в окремих випадках в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини" надавався в порядку, визначеному ст. 250 Кримінально-процесуального кодексу ("Проведення негласних слідчих (розшукових) дій до винесення рішення слідчого судді").

Це означає, що отримати доступ до даних користувачів правоохоронцям можна було би до того, як суд видасть на це дозвіл.

"...Фактично з метою захисту національної безпеки, економічного добробуту і прав людини правоохоронні органи здійснюватимуть доступ до інформації щодо вашого місцезнаходження, вашого приватного спілкування, інформацію про те, з ким, про що і коли ви спілкувалися і які дані передавали, прослуховувати ваші розмови без дозволу суду з подальшою легалізацією таких джерел інформації через суд для використання як доказів у кримінальному процесі або без такої легалізації, але зі знищенням інформації, що не забороняє самого факту втручання в приватне життя і не виключає законності прослуховування без дозволу суду", - пояснювала в колонці для LIGA.net адвокат Анастасія Гурська.

Чому тут немає "зради"?

Рада, як відомо, ухвалила законопроект "Про електронні комунікації" разом із пропозиціями Зеленського. Однак саме цю скандальну правку, що спрощує для правоохоронців доступ до даних користувачів, парламент відхилив.

Тому в остаточній редакції закону зазначено, що доступ до такої інформації здійснюється виключно на підставі рішення суду.

Зеленський, незважаючи на те що депутати відмовилися підтримати його пропозицію, підписав закон. Останній набуде чинності 1 січня 2022 року. Втім, щоб у цей термін документ запрацював повноцінно, Раді ще повинна ухвалити суміжний законопроект – про створення національного регулятора у галузі електронних комунікацій.

Претензія до ще однієї норми закону "Про електронні комунікації"

Вона теж стосувалася статті 121, проте другої її частини. Йдеться про норму, яка дозволяє силовикам автономно отримувати доступ до інформації про абонентів через "єдину систему технічних засобів".

Цитуємо: "Зняття інформації з електронних комунікаційних мереж постачальників електронних комунікаційних послуг забезпечується єдиною системою технічних засобів, що використовується всіма уповноваженими законом органами на умовах автономного доступу до інформації в порядку, визначеному законодавством".

Справа в тому, що оператори й раніше, згідно з ч. 4. ст. 39 закон "Про телекомунікації", повинні були встановлювати на своїх мережах "систему технічних засобів для забезпечення функцій оперативно-розшукових заходів". Простіше кажучи, обладнання, яке за необхідності надавало би спецслужбам доступ до інформації про користувачів.

У ч. 2 ст. 121 пропонують лише зробити єдину точку входу для всіх спецслужб. Як розповів у коментарі Mind співавтор закону "Про електронні комунікації", заступник голови комітету парламенту з питань цифрової трансформації Олександр Федієнко, на сьогодні всі мобільні оператори встановлюють систему, доступу до якої вони фізично не мають.

Її підключено до мережі операторів, але розташована вона окремо від їхніх технічних майданчиків.

"Тобто СБУ (Служба безпеки України, - ред.) має до неї (цієї системи, - ред.) автономний доступ – без участі оператора. Але проблема в іншому. Нині цей доступ хочуть мати і, згідно з ухваленими раніше законами, зобов'язані мати чимало структур. Тому оператор зобов'язаний підключити не одну таку, грубо кажучи, "коробочку", а цілий ряд: для НАБУ (Національного антикорупційного бюро України, - ред.), розвідки, ДБР (Державного бюро розслідувань, - ред.) тощо. Проблема в тому, що технічно це практично неможливо зробити. Саме тому оператори просили, щоб точка входу в їхній мережі була одна-єдина", - пояснив Федієнко.

До того ж, виходячи з його слів, доступ до інформації про абонентів все одно можна отримати лише на підставі рішення суду або за вже згаданою ст. 250 КПК, яка дозволяє проводити негласні слідчі дії без дозволу судді.

"Цієї статті нині немає в законі (мається на увазі, що парламент відхилив побажання Зеленського залишити ст. 250 КПК в законі "Про електронні комунікації", - ред.). Але в КПК стаття є і вона працює (поширюється на закон "Про електронні комунікації", - ред.)", - констатував Федієнко.

Незалежний регулятор безпеки в інтернеті

На тлі обговорення законопроекту "Про електронні комунікації" хмизу у вогонь додала новина, що Міністерство цифрової трансформації розглядає міжнародний досвід створення нового органу – незалежного регулятора безпеки в інтернеті, який буде уповноважений блокувати або видаляти неприйнятний контент.

"Пандемія порушила це питання і показала необхідність розв'язання цієї проблеми. Ми зараз об'єднуємо зусилля, щоб встановити послідовний і пропорційний підхід для вільного, відкритого і безпечного інтернету... Нова регуляторна модель передбачає необхідність активних дій для запобігання терористичному контенту й контенту, що має сексуальну експлуатацію і насильство над дітьми", - цитувати "Інтерфакс-Україна" директора директорату Європейської інтеграції Міністерства цифрової трансформації Гульсану Мамедієву.

За її словами, нині Україна спільно з Великою Британією, Австралією, Німеччиною розробляє нові регуляторні підходи для подолання загроз в інтернеті.

"Але жодна з країн ще не створила нормативної бази", - констатувала Мамедієва.

"Інтерфакс-Україна" звернулося по коментар до Мінцифри, на що у відомстві повідомили, що поки створення подібного регуляторного органу не планують.

Відомо також, що профільний комітет Ради не підтримує ідею щодо необхідності створення регулятора безпеки в інтернеті. Проти будь-якого регулювання мережі виступає, зокрема, заступник голови комітету.

"Я особисто проти будь-якого регулювання в інтернеті, тому що інтернет - вільна мережа. Вона не є приналежністю певної країни. У більшості випадках агрегатори, які завантажують контент, навіть не перебувають на території України. Країна, на мою думку, не має права втручатися в роботу інтернету", - цитує Федієнка "Інтерфакс-Україна".

Нардеп допускає існування "деяких правил для операторів", але це, на його думку, не повинно поширюватися на інтернет.