Financial Times: Протести прихильників Навального демонструють силу цифрового "самвидаву"

Протести в Росії показали, на що здатні сучасні технології / фото REUTERS

Під час відео-конференції зі студентами цього тижня президент Росії Володимир Путін зробив приголомшливу заяву, що ув'язнений опозиціонер Олексій Навальний вступив у змову з іноземними розвідками. Разом вони нібито намагаються "промити мізки" російському населенню.

Путін сказав, що у нього не було часу дивитися сенсаційне відео Навального про величезний розкішний палац на узбережжі Чорного моря, який нібито належить російському президенту. Але при цьому він заперечив, що він чи хтось з його сім'ї має якесь відношення до цієї нерухомості, яку команда Навального зняла за допомогою безпілотника, - пише Financial Times.

Ця чарівна міні-сага, в якій змішалися політика з високими ставками і дрібний фарс, демонструє, наскільки сильно змінився світ після падіння СРСР. І як радикально змінилися технології протесту. Здатність політичного активіста публікувати відео сформувала національні дебати й дала іскру для спалаху масових протестів у 125 містах по всій Росії. А сам автор в цей час сидів у камері московської в'язниці. Ця ситуація проливає світло на те, як контроль інформації перевернувся з ніг на голову.

В кінці 1980-х років доводилося читати "самвидави" російських дисидентів. Оскільки це було найбільш корисне джерело інформації в країні. "Самвидав" або самостійно виданий матеріал був на той час єдиним інструментом, який дозволяв дисидентам підтримувати зв'язок між собою і з зовнішнім світом.

Водночас, радянська Компартія контролювала телебачення, всі радіостанції, газети й видавництва. КДБ придушував всі незалежні голоси. Як писав Пітер Реддавей у своїй книзі "Дисиденти", активісти-правозахисники переписували стенограми політичних судів, заборонені статті, вірші й оповіді, використовуючи "копірку", щоб потім цими матеріалами ділитися з друзями й контрабандою переправляти за кордон.

Однак, найвпливовіший "самвидав" серед інтелектуалів читали невеликі групи людей. Але інтернет-революція зробила так, що тепер ми живемо у світі інформаційного перенасичення, а не дефіциту. Кожен, в кого є смартфон, може сам стати видавництвом чи відео-студією, публікуючи власні погляди на події. Виклик сьогодні полягає в не в тому, чи буде інформація опублікована або придушена, а в тому, чи вона буде мобілізована або нею зманіпулюють.

Лектор Королівського коледжу Лондона й експерт з російського інтернету Грегорі Асполов каже, що Навальний завжди був надзвичайно винахідливим у тому, к він користується технологіями. Запустивши свій блог, Навальний почав накопичувати ідеї онлайн, використовувати відкриті дані для розслідування корупції, збирати електоральні дані для розробки розумних стратегій голосування, а також виготовляти відео, які розважають. Він також говорить тією зухвалою мовою, що і його послідовники в соціальних мережах.

"Поєднання інновації й гумору робить його таким успішним опозиційним діячем", - сказав Асмолов.

Цікавим питанням, яке можливо так і залишиться без відповіді, полягає в тому, чому Путін залишив інтернет Росії відкритим у 2000-х роках. Адже в цей час Китай збудував Great Firewall, який дозволив Пекіну більше контролювати мережу. Кремль теж поступово стискав хватку на горлі інтернету, зокрема взяв під контроль соціальну мережу VKontakte. Він також схвалив більш жорсткі закони для встановлення цифрового суверенітету й обмеження іноземних платформ.

Як показали вибори в США, Кремль знає, як грати в онлайн-ігри. Це призвело до початку постійних спроб переслідувати прихильників Навального в мережі. Останнім часом останні перейшли в TikTok, щоб розповсюдити відео й мобілізувати учасників протестів, а також використовували Telegram для комунікації. Instagram теж став важливим барометром політичної погоди. Російська співачка Алла Пугачова "підірвала інтернет", підписавшись на Навального в Instagram і видаливши свого колишнього чоловіка, лояльного до Кремля.

Інтернет-дослідники, такі як Зейнеп Туфекчі, наголошують, що цифровим активістам часто легко використати соціальні мережі для мобілізації тимчасових протестів. Але значно важче збудувати довготривалу організаційну стійкість. І в цьому полягає виклик для Навального.