Рівень бідності, або Про що говорять зарплати в Україні

Рівень бідності, або Про що говорять зарплати в Україні

Свого часу тоді ще кандидат у президенти Володимир Олександрович самостійно або за допомогою "старших товаришів" дійшов до дивовижного відкриття: навіщо витрачати гроші на вибори, якщо на виборах можна "заробити".

Для цього достатньо перетворити свято народної демократії на одну велику гастроль, коли виборець, приходячи на передвиборчий мітинг, званий "95-м кварталом", буде сам платити за вхідний квиток, а не вимагати пакет гречки. Або коли за трансляцію головного передвиборчого ролика у вигляді серіалу "Слуга народу" заплатять рекламодавці. Але далі - більше. Навіщо бути поганим президентом, а такими виявлялися всі попередні п'ять вже на першому році своєї каденції, якщо можна зіграти роль хорошого. Навіщо взагалі бути, якщо в епоху медійних симулякрів, головне - це видаватися. І тут головне - вжитися в роль. Якщо функцію президента можна "зіграти", то для тебе не може бути апріорі безвихідних ситуацій, так само як герою в кінофільмі насправді нічого не загрожує незважаючи на запаморочливі трюки.

Щоправда, глядач у кінозалі під назвою "Україна" отримує максимальний ефект присутності під час перегляду. У звичайному стереофільмі тебе можуть "обдати бризками" або пустити дим, коли на екрані, наприклад, димить яхта кіногероя. У нашому кінотеатрі стереоефект є набагато сильнішим. Це таке забористе 3D, коли взимку у тебе під час  перегляду чергової серії політичної трагікомедії зникають гроші (доводиться платити тарифи). Навесні на карантині тебе можуть залишити без копійки допомоги з боку держави. Серій багато та ефектів теж.

Чергове "кіно" показали в нашому держстаті. Там вирішили не чекати кінця епохи бідності й скасували її вольовим рішенням, опублікувавши дані про середню зарплату за грудень 2020 року. При першому ознайомленні з цими цифрами виникло стійке відчуття, що або роздрукували якийсь передвиборчий темник, або хтось із працівників держстату сильно розлютився, втративши залишки терпіння.

Отже, за даними нашої статистики, середня місячна номінальна (без урахування фактора інфляції) заробітна платня одного штатного працівника в компаніях із чисельністю штатників понад 10 осіб у грудні 2020 року становила по країні загалом 14,18 тис. грн. І 21,81 тис. грн - у місті Києві. Як точно зауважили в держстаті, середньомісячна зарплата в грудні в 2,8 раза перевищила рівень мінімальної зарплати в 5 тис. грн. Зростання трудових доходів у грудні 2020 року порівняно з аналогічним місяцем попереднього року становить 15,6%.

Індекс реальної заробітної плати, скоригований на фактор інфляції, у грудні 2020-го зріс на 17,2% порівняно з попереднім місяцем і на 10,1% - у порівнянні з груднем 2019-го.

Ясна річ, грудневий фонд оплати праці завжди істотно відрізняється від звичайного місяця – насамперед за рахунок виплати преміальних та інших річних виплат (у кого вони, звісно, є).

Але навіть фактор новорічних свят не може цілком пояснити опубліковані показники. Можна, звісно, висунути "шнобелівські версії", наприклад про виплату бонусів у "Нафтогазі", які різко поліпшили середню "температуру по лікарні", коли прибиральниця отримує 5 тис. грн, а директор компанії - 100 тис. і в середньому у них по 52 500 грн на людину. Але нам заперечать, що директор один, а прибиральниць багато.

Можна згадати і цитату класика про те, що є брехня, велика брехня і статистика.

Але ми надамо вам справжню версію зазначених вище цифр.

Опубліковані дані практично ніяк не кореспондуються з відчуттями більшої частини українців. Їм говорять про, наприклад, 10,9 тис. грн на місяць у Чернігівській області, а місцеві жителі прекрасно розуміють, що 90% працівників області трудяться за набагато менші гроші. Але від констатації перейдімо до пояснення цієї "нереальної реальності".

Причина перша: методика підрахунку. Середня зарплата - це відношення фонду оплати праці в компаніях з чисельністю штатних працівників понад 10  осіб до середньооблікової чисельності штатників. Так ось, у знаменнику цієї формули використовують фонд оплати праці, нарахований як на штатників, так і на сумісників (а таких у деяких компаніях буває 10-20%). А в знаменнику - лише чисельність постійних працівників без сумісників. Ця методика підрахунку автоматично "задирає" показник середньої зарплати на 10-20%.

Причина друга: репрезентативність вибірки, на базі якої робиться розрахунок. В Україні близько 18 млн осіб економічно активного населення, зокрема понад 13 млн платників ЄСВ. А тепер цифру - до студії: чисельність штатних працівників у компаніях із десятьма штатними одиницями і вище становить у нас всього 7,44 млн осіб. Саме на базі цих 7 млн і розраховується показник середньої зарплати. З радарів держстату випадає приблизно 11 млн економічно активного населення, зокрема 6 млн платників ЄСВ. Показник держстату охоплює лише 41% робочої сили.

По суті, з розрахунку виокремлюють істотну частину сектора послуг, який нині працевлаштовує понад 50% найманих працівників. Показник середньої зарплати значною мірою формується даними державних компаній, бюджетної сфери, іноземних компаній та фінансово-промислових груп. Це підтверджується і галузевим аналізом. У сільському господарстві рівень трудових доходів становить лише 76,5% від середнього рівня. У торгівлі - 90%. У готельному та ресторанному бізнесі - 48,2%. У будівництві - 81,6%. В освіті - 82%. Натомість у сфері інформації та телекомунікацій – 159,4%, у фінансах – 161,1%, у системі держуправління – 159,7%. Якщо взяти промисловість, то в переробних галузях (які є основою промвиробництва, виступаючи своєрідним міжгалузевим "ліфтом") зафіксовано зарплату на рівні 90% від середньої. У харчовій - 82,4%, в текстильній (за теорією, тут один із найвищих рівнів додаткової вартості) – 59,7%. Натомість у фармацевтиці – 177,4%, в енергетиці - 162,1%.

По суті, що сильніше відбувається руйнування індустріального ядра, то більш "опуклим" є питомий вплив кількох галузей-флагманів, які ще перебувають на плаву: фармація, ІТ, фінанси, енергетика, видобувна галузь. Якщо в колишні часи питома вага цих високоприбуткових галузей розбавлялася "багатолюдям" базових секторів (переробка, харчова, текстильна), то нині в міру їх відмирання "загальний котел" міліє, оголюючи на дні залишки "шматочків м'яса". Сюди можна додати "роздутий" бюджетний сектор із "бонусами" і банківську систему, що заробляє мегадоходи "на кризі", тобто на державних боргах і депозитних сертифікатах НБУ. Плюс видобувна галузь, де ціна залізної руди на світових ринках зросла за останні роки більш ніж утричі. Й енергетика за рахунок завищених цін на електроенергію, по суті, заробляє на тих, хто ще подає мляві ознаки життя.

Крім того, у нас складається "африканська модель" заробітних плат.

Це те, про що писав у своїх роботах про порочне коло бідності німецький економіст Бруно Кналл: економіка, що деградує, неспроможна забезпечити належні інвестиції в систему освіти і профпідготовки. Звідси зниження продуктивності й кваліфікації і гострий дефіцит кваліфікованого персоналу, що, своєю чергою, сприяє зниженню складності економіки і скороченню реальних витрат на освіту. Але ряд галузей все одно продовжує формувати попит на кваліфікований персонал. Тобто тим профі, що залишилися, починають платити більше. Просто кількість вакансій для таких фахівців невелика. Саме цим і пояснюється феномен, що людині з хорошою технічною освітою можуть платити в Україні й тисячу доларів. Просто таких вакансій не так вже й багато. А людей, які вміють щось робити, - ще менше. Це і є африканська модель: в деяких країнах Чорного континенту технологу і інженеру з Європи платитимуть у 5-10 разів більше, ніж на батьківщині.

Проблему обліку величини трудових доходів могла зняти медіанна зарплата, яка розраховується в багатьох країнах, включаючи РФ, і яка показує не "середню температуру по лікарні", а рівень трудового доходу, навколо якого концентрується велика частина найманих працівників. Вона, як правило, на 30-40% нижче середньої. В Україні, за моїми оцінками, вона могла б скласти близько 6-7 тис. грн на місяць. Те, що цей показник практично не відрізняється від рівня мінімалки, лише свідчить про те, що у нас індикатор мінімальної зарплати з інструменту соціального захисту найманого працівника перетворився на механізми податкового навантаження на МСБ і фіскального контролю за роботодавцем.

В цьому плані прав нобелівський лауреат і представник Стокгольмської школи економіки Гуннар Мюрдаль, який вважав, що головна проблема економіки – це не створення нових робочих місць, а подолання трудової бідності, коли низькі трудові доходи демотивують найманих працівників і знижують перспективи їх розвитку, зокрема в контексті зростання продуктивності. Як наслідок-глибока соціальна фрустрація. Трудова бідність-одна з проблем української економіки. Не проблема знайти роботу на 5-7 тис. грн, проблема прожити на ці гроші. Модель відносин з роботодавцем, коли ти живеш від зарплати до авансу, називають в науковій літературі трудовим рабством.

Даний добробут потрібно оцінювати за рівнем заміщення, тобто відношенню середньої пенсії до середньої зарплати. І тут зростання до 21 тис.грн в Києві лише говорить про кричущу убогість пенсіонерів, для яких із середньою пенсією в 3000 грн коефіцієнт заміщення склав трохи більше 14%, хоча ще п'ять років тому досягав 40%. По Україні цей показник зараз складе 21%. Це ще раз говорить про той рівень злиднів, в якому опинилося приблизно 70% наших пенсіонерів, а це близько 10 млн осіб. 

І повертаючись до теми середньої зарплати за грудень, згадується один старий анекдот: вихователька в дитячому садку запитує: "діти, в якій країні найкрасивіші іграшки?". Діти (хором): "У Радянському Союзі!". Вихователька: "а в якій країні самі ошатні дитячі одягу?". Діти (хором): "У Радянському Союзі!". Вихователька: "а в якій країні найщасливіше дитинство?". Діти (хором): "У Радянському Союзі!". Раптом Вовочка заревів. Вихователька: "Вовочка, чому ти плачеш?". Вовочка (крізь сльози): "Хочу жити в Радянському Союзі!".

Думаю, відсотків 70% українців захотіли жити в Україні "кисті Держстату" за грудень!

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected].