New York Times: Путін вперше за багато років не контролює все в Росії

Вперше за майже десятиліття влада Володимира Путіна в Росії зіштовхнулася зі стійким викликом. Впродовж останніх двох тижнів тисячі демонстрантів виходили на вулиці по всій країні, щоб висловити невдоволення арештом антикорупційного активіста Олексія Навального.

Про це пише New York Times, нагадуючи, що на цю вражаючу демонстрацію незгоди російська влада відповіла грубою силою. В неділю більше 5 тисяч людей були затримані. І це найбільше у новітній історії Росії. Зокрема, лише в Москві під арешт потрапили 1600 людей.

Така стратегія придушення успішно спрацьовувала й раніше. Взимку 2011-2012 року тисячі людей вийшли на протест проти фальсифікації виборів з боку партії "Единая Россия", а також проти повернення Путіна в крісло президента. Протести, які дехто називав початком кінця влади Путіна, зрештою, були придушені сумішшю з поліцейських і судових репресій. Зважаючи на умисну демонстрацію грубої сили в минулу неділю, можна сказати, що Путін розраховує використати цей же рецепт знову.

Можливо, йому це вдасться. Схоже, баланс сил не на боці демонстрантів. Попри те, що Путін вже не користується такою захмарною популярністю, як раніше, він все ще популярний серед значної частини населення. Також ніщо не вказує на появу розколу всередині російської еліти. А репресивна машина уряду все ще в розпорядженні російського президента. Кремль також зберігає міцну хватку на горлі політичної системи в країні. "Единая Россия" контролює 335 з 450 місць в Держдумі. А решта мандатів в розпорядженні лояльних до уряду партій.

Але не потрібно переоцінювати силу Путіна й монолітність політичної системи, яку він очолює. Ані російський президент, ані його система не такі сильні, як може здатися. Те, що часто описують як авторитарний моноліт, насправді має досить дивну й суперечливу природу. Попри свою фундаментальну недемократичність (з часів падіння СРСР жодна опозиційна партія в Росії ніколи не здобувала владу), режим все одно черпає свою легітимність з підтримки електорату й фальшивої демонстрації дотримання конституційних норм.

Як влучно сказав російський політолог Дмитро Фурман, це "імітація демократії". Але яким би авторитарним не був Путін, йому все одно потрібна видимість легітимності й регулярні вибори. І в цьому й полягає слабкість системи. Потреба створює крихітне вікно для населення не лише висловити свою незгоду, а й добитися політичних наслідків.

Саме в цьому й полягає відмінність між протестами Навального сьогодні і тими, які пройшли в 2011-2012 роках. Окрім своєї антикорупційної платформи, він також розробив стратегію "розумного голосування", яка скеровує виборців на підтримку тих кандидатів, які мають найбільші шанси перемогти представників "Единой России". Таким чином, голоси проти стають цілеспрямованою відмовою від статус-кво.

Вперше ця стратегія була випробувана на місцевих виборах в 2019 році. Тож її успіхи поки важко оцінити. Але вона вже стала новим викликом для Путіна і його партії. Підтримка "Единой России" становить приблизно 30% сьогодні. І це змушує владу нервувати, тому що парламентські вибори повинні пройти у вересні.

Для продовження протестів є дуже багато причин. Середні доходи в Росії скоротилися за більш ніж 10% лише за період з січня до вересня минулого року. А пандемія призвела до обвалу й без того слабкої економіки. Стандарти життя лишаються дуже низькими. В 2020 році приблизно офіційно 20 мільйонів росіян жили з межею бідності. В цьому контексті антикорупційний меседж Навального, особливо його відео про розкішне життя правителів країни за гроші платників податків, влучив "в яблучко".

Для Кремля найбільш тривожним стало те, що цей меседж викликав резонанс серед молодих росіян. Покоління, яке виросло за час правління Путіна, більше, ніж старші люди, готове виходити на вулиці. Агресивна реакція влади на протести - це однозначна демонстрація сили. Але вона також викриває крихкість консенсусу, на якому збудована вся система. В інших пострадянських країнах, таких як Грузія, Україна, Киргизстан і Вірменія, справжні вибори  породили рухи, які забезпечили зміну влади.

Кремль хоче викорінити навіть найменшу можливість таких наслідків. Після арешту Навального він кинув за ґрати також кількох його близьких соратників. А вчора Навального засудили до більш ніж 2 років у в'язниці. Будь-які подальші хвилі протестів, швидше за все, будуть придушені грубою силою.

Але у найближчі тижні й місяці Путіну доведеться мати справу з дилемою. Надто жорстоке придушення лише посилить незгоду в Росії. А надто зухвала фальсифікація виборів у вересні пошкодить "ширму демократії", від якої залежить режим Путіна. Але якщо ж дозволити руху Навального зростати, Кремль зіштовхнеться з електоральним викликом, до якого він не готовий.

Ще дуже не скоро Росія зможе перетворити свою "імітацію демократії" в реальну. Але вперше за дуже багато часу Путін не тримає усі карти в своїх руках.

Протести в Росії через арешт Навального

• 23 і 31 січня по всій Росії відбулися масові акції протесту на підтримку опозиціонера Олексія Навального.
• Силовики жорстоко розганяли мітинги, застосовуючи спецзасоби. По всій країні проводилися масові затримання.
• На акціях 31 січня затримано понад 5 тисяч осіб - це рекордне число в новітній історії Росії.

Що відомо про затримання і арешт Навального в Росії

• Навальний 17 січня повернувся до Москви з Німеччини, де він проходив лікування після отруєння влітку 2020 року.
• Його літак мав приземлитися в аеропорту "Внуково", але був перенаправлений в "Шереметьєво". Відразу ж на прикордонному контролі в аеропорту його затримали співробітники поліції.
• В управлінні Федеральної служби виконання покарань по Москві заявили, що Навального затримали за ухилення від явки в кримінально-виконавчу інспекцію як умовно засудженого за злочин.
• 18 січня суд заарештував опозиціонера до 15 лютого.
• 2 лютого 2021 року Симоновський суд Москви у ході виїзного засідання в Мосміськсуді за клопотанням ФСВП замінив Олексію Навальному умовний термін у 3,5 роки на реальний у справі "Ів Роше". Усього Навальний, відповідно до рішення, повинен провести в колонії загального режиму два роки й вісім місяців.

Читайте новини світу і переклади зарубіжної преси на каналі УНІАН ІноЗМІ

Переклад: Лесь Димань