Проходять століття, а мотивації людей не змінюються

– У мемуарах немає місця для політкоректності. Це відображення епохи, поглядів людей, політики, пропаганди. Намагатися зацензурувати їх – нерозумно, – каже 21-річна Анна СОРОЧИНСЬКА, перекладачка київського видавництва "Пропала грамота", яке спеціалізується на мілітарній літературі.Розповідає про переклади, філософію видавництва та важливість світової мемуаристики українськоюПереклад – це можливість пізнавати нове. Працюючи над ним, вивчаєш додаткову літературу, вкопуєшся у стиль автора. Мені подобається додавати до цього частину себе: враження, бачення, характер.Перші дві перекладені книжки – мемуари. "Щоденник легіонера" Джорджа Менінґтона і "Техаський рейнджер" Наполеона Оґастуса Дженнінґса.Воєнний досвід впливає на сприйняття текстів. Розумієш: проходять століття, а мотивації людей не змінюються."Щоденник легіонера" – спогади британця, який жив у Франції. Бажання пригод привело його в Іноземний легіон. Проходить вишкіл у Франції та Алжирі. Потрапляє у В'єтнам – на той час колонію Франції. Дія розгортається у 1890 роках. Герої мемуарів – авантюристи. Люди, які шукали можливостей попрощатися з минулим і відкрити нову сторінку в житті.Менінґтон сухо викладає події. Наприклад, о третій дня ми поїли, о четвертій будували хатини, о п'ятій пішли на бойовий вихід, о сьомій загинув найкращий друг – як сумно, а о 12-й ночі курив опіум. Доводилося трохи забарвлювати його мову, щоб читачеві передалося більше емоцій. Автор пише коротким реченням: "Вони по нас стріляли, мені було страшно". Зрозуміло, що він наляканий. Це треба оформити, додати атмосфери. "Ворожі постріли викликали заціпеніння, потемніло в очах".Описує не тільки бойові зіткнення, а й архітектуру, зовнішні відносини, специфіку роботи колоніальної влади, конфлікти в адміністрації. Багато уваги присвячує історії В'єтнаму. Наводить імена чиновників, яких ніхто не знає. А ще іноді робить помилки, плутається в датах, послідовності в'єтнамських імператорів. Усе це вишукувала, робила виноски. Довелося вивчати історію цієї країни. У воєнному контексті книжка не унікальна. Але захоплює як історична розвідка.Є чимало вузькоспеціалізованих речей, військовий сленг. У нашому війську він теж є. От спробуй пояснити британцю, що таке "кукушка" – спостережний пункт. Усе треба уточняти, питати, шукати.Перший тисячний наклад "Щоденника легіонера" розійшовся, потрібно випускати другий."Техаський рейнджер" має вийти друком на початку весни. Книжка про американське прикордоння з Мексикою в 1870 роках. Хлопець переїжджає з Філадельфії до Техасу. Сповнений надій відкривати світ. Сподівається, що заробить гроші, розбудує ферму. У перші ж дні програє все в карти. А треба платити за помешкання. Працює у фермера, секретарем у федерального маршала. Звідти йде до загону рейнджерів. Йому 18. Так само, як і багатьом українцям, які поїхали захищати країну на Донбас.У книжці багато напіввійськового побуту. Як хлопці дуркують, розігрують побратимів.В одному з епізодів Дженнінґс опиняється в мексиканському прикордонному містечку. Гуляє на карнавалі. Латиноамериканці – відкриті, екстраверти. До нього підходить мексиканець і приобіймає. Хоче разом випити. А Дженнінґс іспанської не розуміє. Думає, що до нього докопалися. Б'є. І от за ним вже женеться натовп із зарядженими револьверами.Мова у книжці жива. Потрібно було знайти баланс – щоб і не скотитися в говірку, і передати колорит. Аби читалося смішно й легко. Наприклад, у кількох уривках рейн­джери розмовляють техаським діалектом, зі скороченням слів, проковтуванням закінчень. Читачеві маю показати, що говорять інакше. У перекладі вкручувала якийсь напівсуржик чи скорочення.В обох книжках були моменти, зрозумілі мені з АТО. У "Щоденнику легіонера" молоді люди приїжджають на фронт і думають, що на війні 24 на 7 убиватимуть ворогів. Насправді здебільшого бойові зіткнення – це 15 хвилин стрілянини й 4 години копання, укріплення позицій. Один пішов чаю налити, другий курить, хтось балакає. 2–3 години чекаєш, а коли війна? Потім бій, нарешті бачиш ворога. І далі копати, будувати, тягати, курити. Так і в "Техаському рейнджері". 18–19-річні хлопці гадають: "Зараз побачимо мексиканців, задамо їм жару". А потім два місяці сидять у прерії чи болоті, від нудьги по банках стріляють.Почала роботу над третім перекладом. Це роман Beau Geste британського письменника Персіваля Рена про трьох братів-англійців, які приєднуються до Французького іноземного легіону в Алжирі. У російському перекладі книжка відома як "Похорон викинга"."Пропала грамота" спеціалізується на світоглядній літературі. Про людей, які не бачать свого життя без пригод. У яких втілюються аристократичні й мілітарні риси.Книжки показують, як багато у світі незвіданого. Це дух нашого видавництва – пригоди, авантюризм, війна, дослідження світу навколо себе, готовність висловити свою позицію, безстрашність. Це те, що треба знати і нашому поколінню, і наступним. Що навколо таких людей обертається світ. І вони залишили мемуари, аби ми могли ними надихатися.Перекладом займаюся у вільний час. Розважливо, без поспіху.Зростала на українських перекладах. Вони впливали і на мій літературний смак, і на рівень володіння мовою. З перших дитячих вражень – "Гаррі Поттер" у перекладі Віктора Морозова.Україні потрібно мати більше світової літератури на ринку. Щоб читачі не шукали нічого в російських виданнях. У видавництві "Пропала грамота" є багато книжок, яких немає в РФ. Першими виходять в Україні.Неможливо скласти уявлення про світову історію без знань про воєнні конфлікти, тоталітарні ідеології, визначні персоналії. Крім цього, видавництво показує й багато нових поглядів на історію України. У ній безліч героїчних, гідних захоплення, але досі мало відомих широкому загалу сторінок.Навколо ветеранських видавництв збираються ентузіасти, які не соромляться показувати історію з різних ракурсів. Робити вигляд, що чогось не було, – нерозумно. Це обмежує.