"Страх і ненависть у системі інтернатів. Чому не відбулася реформа та чого чекати дітям"

"Страх і ненависть у системі інтернатів. Чому не відбулася реформа та чого чекати дітям"

Про те, що інтернати завдають більше шкоди, ніж приносять користь для розвитку дитини, говорять і міжнародні громадські організації, і українські фахівці, і представники Кабміну. Однак, у Міністерстві соціальної політики вирішили відтермінувати реформу інтернатів ще на 5 років.

Про те, що інтернати завдають більше шкоди, ніж приносять користь для розвитку дитини, говорять і міжнародні громадські організації, і українські фахівці, і представники Кабміну. Однак, у Міністерстві соціальної політики вирішили відтермінувати реформу інтернатів ще на 5 років.

Поки реорганізація інтернатів відбувалася лише формальним чином, на розвиток соціальних послуг не вистачало фінансування, сім'ї в складних життєвих обставинах не виявлялися і належним чином не супроводжувалися. А під час адміністративної реформи районні служби у справах дітей зовсім підлягають ліквідації, і тепер з'являються проблеми з усиновленням і позбавленням батьківських прав. Експерти побоюються, що такими темпами найближчими роками може знову виникнути явище дитячої безпритульності.

112.ua розбирався, навіщо потрібно реформування системи інтернатів і чи готова до нього Україна.

Що не так з українськими інтернатами

В інтернатах нашої країни виховується понад 95 тис. дітей, більшість з яких здорові та мають батьків: тільки близько 8% є сиротами або позбавленими батьківського піклування і трохи більше 17% мають інвалідність. До інтернату потрапляють із соціальних причин: бідності й нездатності батьків подбати про дитину, відсутності поблизу від будинку навчальних закладів і реабілітаційних центрів. Для глухого закарпатського села інтернат може бути єдиним місцем, де дитина здобуде хоч якусь освіту. Близько 20% дітей залишили батьки, які були змушені виїхати на заробітки за кордон. Часом батьки навіть домовляються з лікарями на медкомісії, щоб "намалювати" в довідці, наприклад, порушення розумового розвитку і відправити своє чадо до психоневрологічного інтернату. 

Як розповідають випускники подібних установ і зізнаються самі вихователі, толку від такого "навчання" мало. Під одним дахом живе кілька сотень дітей, і підтримувати порядок у такій великій групі можна тільки за допомогою універсальних нормативів, правил і суворого розкладу — у котрій прокинутися, що і коли є, коли гуляти на свіжому повітрі та лягати спати. Виходячи з такого "закритого режимного об'єкта" в доросле життя, колишні вихованці не можуть самостійно планувати свої дії на скільки-небудь тривалий термін, забезпечувати себе й відповідати за власні вчинки. Багато випускниць інтернатів у перші ж роки народжують дітей і, не зумівши про них подбати, відправляють їх туди ж на виховання.

Життєдіяльність інтернатів перетворюється на замкнутий цикл, а їхні вихованці формують цілі "династії"…

"Під час дослідження ми бачили, як дві бабусі забирали дітей на канікули. Одна забрала чотирьох онуків, інша - шістьох! Виявилося, що в бабусі шістьох онуків - троє дітей, які також виховувалися в інтернаті. Діти мають по двоє своїх дітей - і всі онуки - в цьому ж закладі!" - звітують фахівці, які брали участь у дослідженні інтернатів у межах проекту міжнародної благодійної організації Hope and Homes for Children.

Дирекція інтернатів не заперечує проти такої практики спрямування дітей, а іноді навіть цьому сприяє: адже чим більше вихованців буде записано в списку, тим більше держава спрямує грошей. При цьому розраховувати на якісну освіту й послуги реабілітації особливо не доводиться.

По-перше, діти, які опинилися в спеціальній школі-інтернаті, навчаються за спрощеною програмою, тому в майбутньому не можуть змагатися з "вишівськими" абітурієнтами. По-друге, багато санаторних шкіл, що мають профіль залежно від захворювань, часто не мають відповідного медичного персоналу. Під час дослідження благодійної організації Hope and Homes for Children було виявлено, що в психоневрологічних інтернатах не було неврологів, у школах для дітей із серцево-судинними захворюваннями — кардіологів, а з п’яти шкіл для дітей із неспецифічними захворюваннями органів травлення знайшли тільки одного гастроентеролога.

При цьому варто зазначити, що санаторні школи мають медичну ліцензію на надання медичних послуг, а спеціальні школи-інтернати — ні: там все зводиться до особливого педагогічного підходу для дітей "з особливими потребами". Однак психологи, реабілітологи, логопеди і дефектологи теж у величезному дефіциті. Керівництво інтернатів пояснює це тим, що хороших фахівців у глибинці знайти складно, а рівень зарплат нікого не стимулює.

Така система, що називається, не лікує, а калічить. У дітей у ранньому віці спостерігається затримання розумового та емоційного розвитку, розвитку моторики й мови; близько 20% випускників інтернатних установ отримують судимість, 15 - ідуть у проституцію, 10% намагаються вкоротити собі віку.

Щорічно на утримання системи інтернатів держава спрямовує близько 12 млрд грн. Стільки ж цього року в бюджеті країни закладено на підтримку малого та середнього бізнесу. На що йдуть ці гроші? На харчування, ліки, одяг і взуття витрачається лише близько 15%, а все інше направляється на зарплату співробітникам і оплату комунальних послуг. При цьому кваліфікованого персоналу не вистачає, а господарські витрати не можна назвати ефективними: деяким інтернатам належать величезні земельні ділянки по 50 і 100 га, а площа будівель перевищує кілька десятків тисяч квадратних метрів.

Експерти наводять також інше більш наочне порівняння. Вартість місячного утримання дитини в інтернаті в середньому становить близько 10 тис. грн, тоді як такому кроку можна було б запобігти за 800 грн на місяць - шляхом супроводу сім'ї в складних життєвих обставинах.

Сімейні форми виховання vs інтернат

"Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей", схвалена ще у 2017 році, якраз пропонує поступову відмову від нинішньої системи інтернатів на користь альтернативних сімейних форм виховання, розвитку інклюзивної освіти, медичних та соціальних послуг "на місцях". За задумом чиновників, кількість дітей в інтернатах у 2026 році має скоротитися вдесятеро.

Сиріт і позбавлених батьківського піклування повинні розподілити в прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу, а сім'ям у складних життєвих обставинах мають допомогти вийти з кризи, щоб біологічні батьки зайнялися вихованням дитини самостійно. Для дітей з особливими потребами повинні з'явитися денні реабілітаційні центри та можливість навчатися у звичайній школі за місцем проживання з особистим асистентом (інклюзивна освіта).

"Якщо реінтегрувати батьків у суспільство, допомогти їм впоратися із залежністю (алкогольною або наркотичною), знайти роботу й оформити допомогу, навчити доглядати за дитиною, то її не доведеться влаштовувати в інтернат. Асоціальних сімей не так уже й багато - близько 10-15%. Ми супроводжуємо такі сім'ї, і здебільшого — успішно. Якщо сім'ю не вдалося поставити на ноги за кілька років, якщо в самих батьків немає такого бажання, то вже тоді починається процедура позбавлення батьківських прав", - пояснює Сергій Лукашов, директор МБО "БФ "СОС Дитячі Містечка Україна".

Поки питання здатності батьків виконувати свої обов'язки вирішується в судовому порядку, дитину тимчасово (від трьох до шести місяців) відправляють на виховання до патронатних батьків: разом із зарплатою з місцевого бюджету і соцвиплатами на місяць вони отримують у середньому 4-5 тис. грн.

Інша причина, з якої дітей направляють до інтернату, - це відсутність  "у зоні доступу" інших освітніх установ або реабілітаційних послуг. При цьому під час реформи середньої освіти з'явилася можливість вчитися за індивідуальною програмою і навчатися в інклюзивних класах, тобто разом з іншими дітьми, але за допомогою асистента вчителя (а також асистента учня), для роботи яких передбачено державні субвенції.

Схожі зміни мали б відбутися і в сфері медичних послуг. Будинки дитини, які перебувають під управлінням Міністерства охорони здоров'я, планується реорганізувати в реабілітаційні центри для дітей. На відміну від догляду, медичні послуги ненабагато дешевші, проте куди більш ефективні та передбачають, у тому числі, навчання батьків.

"Враховуючи, що в будинок дитини щорічно надходить близько 1,5 тисячі дітей, то в 2026 році ми отримаємо 9 тисяч загублених життів. У такому ранньому віці стан дитини дуже пластичний, і розвиток багатьох відхилень можна припинити і згладити. Водночас будинки дитини не надають медичних послуг, а тільки опіку й догляд, тому Міністерство охорони здоров'я має намір припинити фінансування таких установ. Щоб цього не сталося, будинки дитини повинні трансформуватися в центри реабілітації та паліативної допомоги", - заявляє Сергій Лукашов.

Головлікар "Харківського обласного спеціалізованого будинку дитини № 1" Роман Марабян розповідає, що реорганізацію в центр реабілітації та паліативної допомоги для дітей пройшов ще 12 років тому.

"Я прийшов до Департаменту охорони здоров'я і запропонував: давайте скоротимо кількість ліжок, давайте відкриємо кімнати для батьків і стаціонар. На мене там дивилися, як на дурника: навіщо зменшувати кількість ліжок, якщо фінансування уріжуть?" - згадує Марабян. Зрештою він зміг втілити свій задум до кінця - у місті з'явився центр реабілітації для дітей до чотирьох років із серйозними порушеннями: недоношеністю, ДЦП, вадами розвитку й генетичними порушеннями.

Більшість подібних центрів в Україні є приватними й недешевими, але тут ці послуги можна отримати безкоштовно.

"У якийсь момент я став приймати тільки дітей з тяжкими захворюваннями: оскільки в місті є ще й інші будинки дитини, я міг дозволити провести таку реорганізацію. Відкрив стаціонар на 40 сімей, в якому батьки можуть проживати разом із дитиною і вчитися, як за нею правильно доглядати, як можна пристосуватися до життя. З усієї області до нас приїжджають просто виснажені мами, які зневірилися в собі, в яких діти хворіють на ДЦП. У пошуках порятунку вони часто потрапляють до шарлатанів, які пропонують за величезну суму грошей диво-уколи, новітні розроблення закордонних лікарів. Ми пояснюємо, що, на жаль, ніхто у світі ще не навчився лікувати дитячий церебральний параліч. Ніхто не винен, що дитина такою народилася, вони такі не одні, і життя на цьому не закінчується", - пояснює головлікар.

Минулого року стартував другий етап реформи інтернатів, у межах якого такі перетворення повинні були початися по всій країні. Але в реальності виявилося, що сфера соціальних послуг поки ще не готова до таких трансформацій, а самі інтернати часто підходять до реорганізації формально, провівши "оптимізацію мережі установ" або змінивши назву на більш милозвучну.

У Міністерстві соціальної політики вирішили, що реформу інтернатів краще відкласти. У січні в Офіс уповноваженого президента з прав дитини прийшов на узгодження проект розпорядження, згідно з яким стратегія сильно змінює свій первісний вигляд. Якщо спершу планувалося, що з 2020 року в будинки дитини не прийматимуть дітей до трьох років, то тепер виконання цього завдання переносять на 2026 рік. Крім того, з реформи "виводять" підвідомчі МОН спеціальні (для дітей із порушеннями психофізичного розвитку) та спеціалізовані (з поглибленим вивченням деяких дисциплін) школи-інтернати.

Реформа в калейдоскопі проблем

Ухвалення Національної стратегії реформування інтернатів - далеко не перша спроба змінити застарілу інституційну систему виховання. Ще у 2007 році почала діяти "Державна соціальна цільова програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", яка дала поштовх до появи сімейних форм виховання. Однак вони так і не змогли розвинутися настільки, щоб замінити нинішню систему інтернатів: на сьогодні в прийомних сім'ях і дитячих будинках сімейного типу виховується близько 15 тис. дітей, при цьому в інтернатах проживає ще близько 10 тис. позбавлених батьківського піклування дітей та сиріт, які теж потребують сім'ї.

Чиновники звітують, що за 2020 рік удалося зменшити кількість дітей в інтернатах майже на 20%. Правда, здебільшого це можна назвати "заслугою" коронавірусного карантину, через який по домівках роз'їхалося 42 тис. дітей. При цьому багато сімей виявилися до цього непідготовлені, і дітей довелося в терміновому порядку повертати назад і шукати їм патронатних вихователів.

За словами експертів, соціальні служби сильно недоукомплектовано, тому належної роботи з проблемними сім'ями не проводиться. Так, наприклад, минулого року на обліку стояло лише 1,6 тис. дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Заявлена реорганізація інтернатів на практиці відбувається теж не так, як було заплановано в теорії. До цього завдання переважно підходять формально, шляхом перейменування установи: замість інтернату при спеціальній школі тепер діє "пансіонат", відбувається реорганізація в навчально-реабілітаційні центри та художні школи без якісних змін у педагогічному процесі. Деякі інтернати стали філіями інших або увійшли до складу "навчально-виховних комплексів", таким чином зігравши на зменшення статистики й наочно демонструючи результат реформи.

У такій жалюгідній ситуації з соціальним забезпеченням сім'ї та дітей є кілька причин, які за ланцюговою реакцією можуть призвести до ще більш неприємних наслідків.

По-перше, держава переклала на плечі місцевих бюджетів фінансування та створення соціальних послуг, у тому числі таких як: супровід під час інклюзивного навчання, екстрене (кризове) втручання, соціальний супровід, догляд та виховання дітей в умовах, наближених до сімейних. В умовах обмежених ресурсів куди простіше відмовитися від "зайвих турбот" з організації соціальних послуг і замість усунення причин просто "здати" дитину в інтернат.

По-друге, у межах адміністративної реформи в Україні ліквідуються райдержадміністрації, а разом з ними і підвідомчі служби з прав дітей. У новоутворених РДА такі служби ще не створено, а в Мінсополітики при цьому навіть не підготували нормативне положення для роботи таких органів.

"Система зависла: без служби з прав дітей не можна почати ні процедуру усиновлення, ні позбавлення батьківських прав, ні направлення в дитячий будинок... Утім, зі "статусними дітьми" завжди були проблеми, оскільки суди можуть роками розглядати справи про позбавлення батьківських прав. Час минає - такий важливий у ранньому віці дитини - а його не можна ні занести до бази для усиновлення, ні навіть визначити до патронатних вихователів (закріплений законодавством строк перебування - від трьох до шести місяців). Справа з місця не зсувається, послуги із супроводу сім'ї та соціальної реінтеграції не надаються, а дитина так і продовжує жити в інтернаті", - повідомляє співголова громадської організації "Служба захисту прав дітей" Людмила Волинець.

Як заявляє експерт, вертикаль виконавчої гілки влади з прав дітей повністю зруйновано, а сама реформа інтернатів має спочатку неправильну концепцію.

По-третє, в українському законодавстві немає єдиної термінології щодо інтернатних закладів та категорій одержувачів соціальних послуг, не дано чіткого визначення "установи інституційного догляду та виховання дітей". Профільний законопроект № 3587 ("Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування системи інституційного догляду та виховання дітей") з середини минулого року перебуває на розгляді в комітетах Верховної Ради. Тим часом він повинен закріпити в законодавстві такі базові речі, як пріоритетність сімейних форм виховання; припинення соцвиплат одиноким матерям і малозабезпеченим сім'ям, які відправили дитину на цілодобове проживання в інтернат; зобов'язання батьків (або органу опіки) оплачувати вартість послуг інтернату.

"Головна причина, чому реформа інтернатів не показала суттєвих результатів, - відсутність ефективного моніторингу за перебігом її виконання", - запевняє Роман Марабян.

За його словами, якщо реформа була ініціативою президента, то вся вертикаль облдержадміністрацій мала б узяти під свій контроль реорганізацію інтернатів у регіоні, створення нових освітніх, соціальних і медичних послуг. Під пильним наглядом начальства об'єднані громади своєчасно подбали би про створення соціальних служб, а перетворення установ відбувалося б не на папері, а з новим концептуальним підходом — щоб потреба в інтернатах просто відпала. У минулому свою ефективність показав прокурорський нагляд, який полягав у детальній ревізії кожного інтернату, проте нині такого механізму немає.

"Губернатори цим питанням займаються абияк. А Офіс уповноваженого з прав дитини, враховуючи кількість співробітників, просто не в змозі встигати все контролювати", - на закінчення пояснює експерт.

Ксенія Цивірко