Рецензія на серіал «Бездушні» / Desalma

Декілька місяців тому вийшов бразильський серіал «Бездушні» (Desalma), в основу якого були закладені українські традиції та легенди, і досить довгий час він залишався непоміченим.

Хто б міг подумати, що українська діаспора надихне сценаристку із Бразилії на створення містичної історії, яка розгортається навколо святкування Івана Купала.

«Бездушні» / Desalma.

Жанр містика, драма.

Творці Ана Паула Майя, Жоао Паулу Жабур.

В ролях Касія Кіс (Хайя), Клаудія Абреу (Ігнес), Марія Рібейру (Джованна), Брюс Гомлевскі (Іван), Ізабель Тейшейра (Анель), Анна Мело (Галина), Ніколас Антунес (Роман) та ін.

Канал Globoplay.

Рік випуску 2021.

Сайт IMDb.

Прем’єра «Бездушних» пройшла у жовтні минулого року на бразильському потоковому сервісі Globoplay і, на жаль, після цього серіал не потрапив на більш глобальні стрімінгові платформи.

Десятисерійний проект отримав непогані оцінки від місцевої аудиторії, але, здається, найцікавіше його дивитися саме українцям, адже ми можемо впізнати майже кожен міф, пісню та помітити портрети Шевченка на стіні (і це навіть не жарт).

Перша серія «Бездушних» починається із пісні «Плине кача», що з перших секунд дійсно шокує (на якийсь час навіть більше, ніж зав’язка серіалу).

Камера слідує за чоловіком, який йде до водоспаду, говорить українською «цього не повинно було статися» та кидається вниз.

Саме з цього моменту слід звикати, що бразильські актори будуть змішувати португальську з короткими репліками, сказаними українською мовою, та робити речі, які ми зможемо зрозуміти ближче до кульмінації історії.

Тож, повертаючись до сюжету, ми бачимо сім’ю жінки на ім’я Джованна, яка тільки що втратила чоловіка Романа та залишилася сама з двома дочками.

Вона не розуміє причину самогубства коханого та переїжджає до невеличкого міста Бріжида, де пройшло дитинство покійного чоловіка.

Тут геть усе відрізняється від життя у мегаполісі.

Майже всі місцеві жителі є потомками вихідців з України, тому вони дотримуються національних традицій та не забувають про старі легенди.

Для молоді це лише зайвий привід для розваг, але старше покоління боїться відьом та вірить у містичні сили.

Можливо, річ у тому, що 30 років тому святкування Івана Купала закінчилося трагедією, про яку досі ніхто не хоче говорити.

Але як тільки Джованна переїжджає на нове місце, жителі містечка починають планувати відновлення язичницького святкування Купала, не знаючи, чим для них можуть закінчитися народні гуляння.

Спочатку деякі фольклорні елементи та короткий опис сюжету можуть нагадати горор-стрічку «Сонцестояння» (Midsommar).

Та побачивши декілька епізодів, серіал почне асоціюватися з німецьким проектом «Пітьма» (Dark) – на такі асоціації наштовхує не лише характерна заставка з фінальними титрами.

В «Бездушних» доволі знайома основа сюжету – герої мешкають у місті, де всі знають один одного з дитинства.

Більш того, вони приховують таємниці минулого, які міцно пов’язують декілька сімей.

У містечку зростає нове покоління, яке повністю відрізняється від своїх батьків (та флешбеки кажуть інше – усі підлітки схожі, до того ж всі вони збираються біля лісу).

Та ще тут є дивакуватий хлопчик, якому просто не пощастило, адже він буде провідником найдивніших речей.

Тож спочатку серіал «Бездушні» не здається оригінальним, проте творцям проекту є чим дивувати – українською міфологією.

Шоуранером серіалу стала сценаристка Ана Паула Майя, яка зацікавилася культурою міста Прудентополіс, де мешкає велика українська діаспора.

Вочевидь, місцеві консультували знімальну команду, тому що в кадрі є доволі багато впізнаваних і правильних деталей, хоч в серіалі не обійшлося без кумедних ляпів (чомусь всіх найбільше зачіпає борщ, схожий на крем-суп, але ніхто не помічає, як сценарій дотримується української позиції та наголошує на відокремленні України від СРСР та Росії, декілька разів згадуючи історичні обставини).

«Бездушні» аж ніяк не зачаровують зав’язкою, тому у першій та другій серіях звертаєш увагу лише на українські деталі, які часом здаються смішними.

Більш того, розібратися в Іванах-Борисах-Галинах-Оксанах вдається не одразу, як і зрозуміти, хто з них пов’язаний сімейними зв’язками.

Інколи дивишся на екран, де учні в школі розписують писанки, і думаєш «ну, тут ще й гопака не вистачає».

А ні, все є, от вам і народні танці з гопаком.

І от що цікаво, з часом до цього звикаєш та починаєш помічати, як саме бразильські українці дотримуються традицій.

Майже в будь-якому підлітковому серіалі є тематичні ярмарки, де тінейджери охоче розважаються (тут це українська вечірка для всього міста); там є виступи в місцевому театрі (в «Бездушних» герої роблять так само, вдягаючи народні костюми); на уроках старші класи обговорюють та зачитують поезію (несподівано гарний ліричний епізод із віршем «Минають дні, минають ночі» Тараса Шевченка); лякають один одного моторошними легендами (міфологія про мавку); йдуть на вечірки (святкування Івана Купала, яке схоже на неоновий рейв).

Тож з кожною новою серією «Бездушні» викликають все більше симпатії, виконуючи те, з чим справляється далеко не весь український кінематограф – показують, що українська культура може бути сучасною та разом з цим дуже гармонійною.

Чого тільки варта пісня «Розпрягайте, хлопці, коні», що є головним музичним мотивом серіалу, яку бразильці заспівали дуже спокійно та проникливо.

Тому «Бездушні» зовсім не ображають українські традиції, а навпаки — роблять їх впізнаваними та цікавими.

До того ж творці серіалу вдало доповнюють містичний сюжет мавками, фантазуючи про існування таких істот.

До речі, серіалу вдається бути вдалим горором, приховуючи таємниці героїв та створюючи досить напружені моменти.

Редакция ITC.

Плюсы: знайома міфологія в основі сюжету; українські традиції, які в серіалі виглядають сучасно; напружені та загадкові моменти; музика.

Минусы: зав’язка затягує не одразу; важко розібратися із родоводом героїв.

Вывод: вдалий горор, в основу якого було покладено українську міфологію.

В ньому є багато прикладів того, як можна сучасно та цікаво показати елементи української культури.