Atlantic Council: Росія йде в наступ у війні проти України, чого вона хоче?

"Матінко Росіє, забери Донбас додому". Цей драматичний заклик голови телебачення Кремля Маргарити Симонян потрапив у всі заголовки після так званого "Форуму російський Донбас". Захід пройшов на окупованій частині сходу України 28 січня і став сигналом про свіжу ескалацію у гібридній війні, яку Москва веде проти України вже 7 років.

Про це в статті для Atlantic Council пише колишній депутат парламенту Литви і політичний аналітик Університету Миколаса Ромеріса Альвідас Медалінскас. Він зауважує, що слова Симонян мають велику вагу. Будучи головним редактором головної телевізійної мережі Кремля RT (в минулому Russia Today) й міжнародної інформаційної агенції "Россия Сегодня", вона наближена до верхівки апарату пропаганди Володимира Путіна. Її часто розглядають як інсайдера режиму.

Симонян, звісно, не говорить офіційно від імені влади. Але навряд чи вона поїхала б у зону бойових дій на сході України, щоб зробити настільки провокативну заяву, не отримавши перед цим дозвіл від Кремля. Заклик Симонян до анексії Донбасу не був ізольованим випадом. З грудня 2020 року російські зусилля в інформаційній війні дедалі більше зосереджуються на так званій "доктрині російського Донбасу". Ця ініціатива покликана забезпечити історичне виправдання для посягань Москви на схід України, наголошуючи на давніх зв'язках регіону з Росією.

Ці зусилля суперечать не тільки ролі Росії в Мінському мирному процесі. Вони йдуть в розріз офіційним зобов'язанням Москви підтримати реінтеграцію окупованого регіону в Україну. "Доктрина російського Донбасу" - це останній зразок ентузіазму Кремля в переписуванні історії під свої сучасні політичні потреби. Ця схильність викривляти минуле грає центральну роль в інформаційній війні, яка супроводжує російську військову агресію проти України.

Коли російські сили окупували Крим в 2014 році, пропагандисти Москви швидко оголосили, що український півострів нібито "завжди був російським". Насправді ж Крим - це древня земля з історією, яка тривала майже три тисячі років. Вона включає тривалі періоди в складі Візантійської імперії, Золотої орди й Османської імперії. У свою чергу, російська присутність в Криму почалася відносно недавно у кінці 18-го століття. Тож очевидно, що називати це космополітичне геополітичне перехрестя "з давна російським" - це нонсенс.

Крим досі під російською окупацією. І не важко зрозуміти, чому багато-хто зараз стривожений тим, як пропагандисти Москви говорять, що український Донбас нібито "завжди був російським". Знову ж таки, посягання Кремля супроводжуються зручними історичними розповідями, які були ретельно переписані під його сучасні потреби.

І українські, і російські, і західні традиційні академічні погляди на історію Донбасу завжди спиралися на три ключові аспекти раннього розвитку регіону. Зазвичай все починається з того, як Донбас був спочатку колонізований українськими козаками й селянами, які селилися на прикордонних землях "дикого степу" після поступового відступу Кримського ханства. Потім прийнято розглядати хвилі колонізації з різних частин Європи. 

Після цього починається тривалий період інтенсивного міжнародного втручання, яке живило індустріалізацію регіону впродовж всієї другої частини 19-го століття. Західні промисловці стали інструментом розвитку Донбасу. Вони привезли сюди важливий капітал і технології. Найвідоміший з них - уельський бізнесмен Джон Юз, який в 1869 році заснував Донецьк. Місто спочатку називалося Юзівка на його честь. Ця назва зберігалася до 1929 року, аж поки влада СРСР не змінила її на "Сталіно".

"Доктрина російського Донбасу", окреслена в Донецьку 28 січня, не згадує про всі ці важливі фактори історії сходу України. Натомість обговорення було зосереджене виключно на росіянах, які зіграли важливу роль у розвитку регіону. Ніхто не згадував про систематичну політику русифікації, яка практикувалася як царським режимом, так і в радянську еру. Не було місця і чесним розмовам про Голодомор, який на початку 1930-х років вбив мільйони українців і спустошив Донбас. Інші звірства СРСР теж були проігноровані.

Але учасники форуму знайшли час на те, щоб засудити українську владу за останні спроби повернути історичні назви містам і містечкам на підконтрольній Києву частині Донбасу. Це називали доказом антиросійської політики українського уряду.

"Спроби Кремля критикувати українську владу за "українізацію" України багато говорить про глибоко імперіалістичне мислення Росії. Ця ідеологія бере свій початок з царистського минулого, часів, коли українців називали "малоросами", а їхню мову придушували як непотрібний діалект. Таке мислення зберігається досі", - наголошує автор.

Путін неодноразово заявляв, що вважає українців і росіян "одним народом". А прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков 8 лютого підтвердив, що Москва вважає Україну частиною "російського світу".

Наразі не відомо, чого добивається Кремль, просуваючи так звану "доктрину російського Донбасу". Російські чиновники відреагували на заклики Симонян заявами, що Москва не планує анексувати окуповану частину Донбасу. Як не дивно, але таке заперечення звучить правдоподібно. Наразі мало що говорить про бажання Путіна включити Донбас в склад РФ, як це сталося з Кримом. Це було б надто дорого. Росія зіштовхнулася б з новою хвилею міжнародних санкцій. А нинішній статус-кво служить меті Росії з постійної дестабілізації України.

Чого ж добивається Москва? Новий пропагандистський наступ може бути спробою випробувати реакцію адміністрації Джо Байдена в США або ж оцінити більш широку міжнародну думку. Інше можливе пояснення - це бажання збільшити тиск на президента України Володимира Зеленського. Або ж Москва переходить до більш відкритого імперіалізму.

Міжнародна спільнота ще не усвідомила потенційні катастрофічні наслідки байдужості до інформаційного гамбіту Москви. Просуваючи ідею "російського Донбасу", Кремль знову погрожує перекреслити міжнародні кордони грубою силою на підставі збочених твердженнях про етнічну спорідненість й історичну справедливість. Ревізіонізм Москви вперше дав про себе знати в 2014 році, коли був окупований Крим. Минуло 7 років, але Росія лишається фактично непокараною за це.

Якщо Москві не послати сильний сигнал, подальша агресія не виключена. Також російський ревізіонізм не обмежується лише зоною конфлікту на Донбасі. Навпаки, російські історичні посягання на Україну простягаються далеко за межі цього регіону й включають все північне узбережжя Чорного моря. Також московський імперіалістичний ревізіонізм охоплює Білорусь, країни Балтії й більшу частину Центральної Азії.

Спокусливо відкинути "доктрину російського Донбасу" як чергову порожню вигадку пропагандистської війни Росії проти України. Але це означало б проігнорувати гіркий досвід останніх 7 років і трагічні уроки тоталітарного 20-го століття. Країни Європи знають, як ніхто інший у світі, що такі іредентистські посягання, які декларує Росія сьогодні, можуть призвести до катастрофи. Західні лідери вчинять мудро, якщо розберуться з цією небезпечною риторикою раніше, ніж стане надто пізно.

Російська пропаганда: як реагує світ

• У листопаді 2016 року Європарламент схвалив резолюцію про боротьбу з ісламістською і російською пропагандою.
• Для протидії антиєвропейським кампаніям парламентарії пропонували підсилити слабку "стратегічну комунікацію" та більше інвестувати у підвищення обізнаності, освіта, онлайн - і місцеві засоби масової інформації, журналістські розслідування та інформаційну грамотність населення.
• Євродепутати визнали, що після анексії Криму та розв'язування гібридної війни на Донбасі Кремль посилив свою пропаганду проти ЄС. Вони зазначили, що "російська влада використовує широкий спектр засобів і інструментів, таких як багатомовні телеканали (наприклад, Russia Today), псевдо-інформаційні агенції та мультимедійні платформи (наприклад, Sputnik) [...], соціальні медіа та інтернет-тролів, щоб кинути виклик демократичним цінностям, розділити Європу, зібрати внутрішню підтримку і створити враження несформованої державності біля східних кордонів ЄС".

Читайте новини світу і переклади зарубіжної преси на каналі УНІАН ІноЗМІ

Переклад: Лесь Димань