Як син Габсбургів, ОУН і французька розвідка боролися з нацистами і "совєтами" – життя як спецоперація

Він народився 10 лютого 1895-го і ріс у Західній Галичині, яка належала Австро–Угорщині. Рід Габсбургів на час його народження правив Австро–Угорщиною, але Вільгельм належав до периферійної гілки династії, яка не могла претендувати на віденський престол.

Батько Вільгельма був прихильником відродження Польщі, і в його оточенні не дуже любили українців імперії – зокрема як потенційних конкурентів у боротьбі за Галичину. Юний ерцгерцог чув про українців як про бандитів, "розбишацьке плем'я".

Але в 1912-му 17-річним хлопцем він потягом інкогніто їде у Ворохту, мандрує Гуцульщиною в пошуках "українських розбійників".

"Я свято вірив, що українці, які так недалеко від Живця живуть, – це дійсно розбишацьке племя... Їхав через Львів і Станиславів інкогніто. Вражіння з гуцульських гір мав чудесне… В Ворохті зустрів гуцула-селянина… Я замешкав у нього. Їздив скрізь, шукаючи українських розбишаків. Але надармо. Це мене розчарувало. Відтоді я зовсім змінився і до Живця вернув іншим, як виїхав", – писав він згодом у мемуарах.

Габсбург об'єднав стрільців-галичан і воїнів-"східняків"

Поки Вільгельм Габсбург вчився у Віденській військовій академії, почалася Перша світова. 1915 р., після випуску, він іде на фронт і очолює роту 13–го Уланського полку Австро-угорської армії. Бійцями полку були переважно українці з Золочівщини. Відтоді його любов до України не згасала.

Вільгельм вчить мову, починає читати українську класику. Солдати його роти носили синьо–жовті стрічки та подарували командиру вишиванку, яку той вдягнув під однострій. Габсбург просить називати себе Василем, а трохи пізніше – за сорочку – отримує прізвисько Вишиваний. Він не раз захищав галицьких українців, яких місцеві адміністрації, що складалися переважно з поляків, арештовували за підозрою в нелояльності до Австро–Угорщини.

У 1916–му Вільгельма відкликають з фронту. Досягнувши 21 року він, як і будь–який Габсбург чоловічої статі, став депутатом австро–угорського парламенту. Знайомиться з українськими політиками, із митрополитом Андреєм Шептицьким, лобіює українські інтереси на високому політичному рівні, зокрема перед імператором Карлом, якого знав з дитинства, і в якого на початку 1917–го побував на аудієнції.

Найбільш прийнятним шляхом вирішення українського питання Вільгельм вважав створення автономного Великого князівства України у складі реформованої на федеративних засадах Габсбурзької монархії. До цього князівства могли увійти і Східна Галичина з Буковиною, й українські землі, окуповані Росією, які ще належало відвоювати.

Частина дослідників вважає, що Вільгельм бачив себе на чолі цього князівства. Він виглядав ідеальним претендентом: член правлячої династії, знає мову і має авторитет серед українців. Та на думку деяких істориків, Вишиваний не претендував на владу в Україні. Він писав, що погодився б очолити Україну лише якби цього хотіла більшість її мешканців.

Тим часом на руїнах Російської імперії виникає Українська народна республіка. За Берестейським мирним договором 1918 р., Австро–Угорщина і Німеччина мали підтримати її в боротьбі з більшовиками, надіславши свої війська, що і сталося.

Василь Вишиваний очолив "Бойове утворення Ерцгерцог Вільгельм", до якого увійшов легіон Січових стрільців, і вирушив на південь України, де йшли бої з більшовиками. Загони Вільгельма увійшли в Херсон, потім на 2 місяці затрималися в Олександрівську (нині Запоріжжя). Тут ерцгерцог узявся налагоджувати мости між стрільцями–галичанами та місцевими мешканцями, співпрацював з "Просвітою", відвідував знакові місця козацької історії. Зблизилися бійці Вишиваного і з військовими–"східняками", зокрема бійцями Запорізького корпусу армії УНР.

Чому УНР розірвав стосунки з полковником Вишиваним

Восени 1918 р. Вишиваного відправляють до австрійської Буковини, де він потрапив у госпіталь – через туберкульоз. Поки лікувався, Австро–Угорщина програла у війні й Габсбурги втратили трон. На Галичині проголосили ЗУНР. Українці Буковини намагалися приєднатися до ЗУНР, та край захопила румунська армія – і Вільгельм їде до Львова, та невдовзі місто захопили поляки, тож ерцгерцог мав їхати і звідти.

У червні 1919–го в Карпатах його арештували румуни, та через 3 місяці відпустили – цьому посприяло керівництво УНР. Вишиваний їде до Кам'янця–Подільського і очолює відділ закордонних зв'язків ГУ Генштабу Армії УНР. Але для нього була неприйнятна угода з поляками, за якою Польщі відходила Галичина, тому 1920–го він іде у відставку та їде до Відня. Наступного разу Україну побачить уже в неволі...

Формально Вишиваний якийсь час лишався полковником Армії УНР. Але після його різких антипольських заяв уряд УНР, який теж перемістився за кордон, розриває з ним відносини. З тих же причин його публічно зрікся батько.

Жертва махінації чи спецоперації?

За законами Австрійської республіки, Габсбурги могли отримати громадянство і жити в країні тільки в разі офіційного зречення від правління. Вільгельм на це не пішов – тому де–юре мешкав у Відні нелегально. 1922 р. він роздобув порожній австрійський паспорт, куди вписав нове ім'я: Василь Вишиваний.

Пізніше він залишає Відень і їде до Парижа.

У Франції на Вишиваного вийшли люди з нещодавно створеної ОУН. Він двічі зустрічався з головою ОУН Євгеном Коновальцем. За допомогою Вільгельма націоналісти спробували отримати нові джерела фінансування.

У Парижі добре знали, хто живе під ім'ям Вишиваного. І 1934 р. він раптово став фігурантом кримінальної справи. Його коханка, авантюристка Полетт Куйба, намагалася ошукати заможного француза, виробника алкоголю. На їхню зустріч був запрошений і Габсбург – напевно, щоб викликати довіру жертви махінації. Вільгельм пізніше стверджував, що не розумів, що коїться, і не знав про справжню мету зустрічі.

Незабаром Полетт арештували. Вона спочатку визнала провину, а пізніше "перекинула" її на Василя Вишиваного, мовляв, нечесно отримані гроші мали піти на повернення Габсбургів до влади. Цю версію підхопили французькі ліві газети, яких дратувало монарше прізвище. "Вирок" преса винесла ще до суду. Вільгельм їде до Австрії, а французькі судді заочно дають йому 5 років в'язниці. При цьому Куйба лишилася на волі.

Американський історик Тімоті Снайдер вважає Габсбурга невинуватим. Дослідник, як і деякі сучасники Вишиваного, не виключає, що це була спланована акція спецслужб (польских, чехословацьких або радянських), яка мала знищити репутацію Габсбургів. Цю версію підтверджує і те, що Куйба невдовзі намагалася під чужим іменем заїхати до Австрії – ймовірно, щоб про скандал дізналися у Відні. До країни її не пустили.

Австрійська влада, тепер більш прихильна до Габсбургів, ніж у 1920–х, вже не вимагала від них зречення. Вишиваний отримав справжній паспорт – на ім'я Вільгельма Габсбурга.

Кінець 1930–х. Назріває Друга світова. Імовірно, Габсбург бачив у ній шанс для українців на побудову власної держави, і деякий час навіть лояльно ставився до Німеччини. Та коли з'ясувалося, що створити Українську державу гітлерівці не дозволять, прихильність Вільгельма зійшла нанівець. Габсбург, лишаючись у Відні, долучається до антинацистського підпілля.

Історик Тімоті Снайдер припускає, що на початку 1942 р. він, імовірно, був агентом британського Управління спеціальних операцій, яке організовувало та підтримувало рухи опору в Європі.

Габсбург і ОУН

1944 р. Габсбург знайомиться з французом Полем Маасом. Німці вивезли Мааса до Відня – робити креслення на військовому авіазаводі. Поль передавав копії заводських схем деталей англійській розвідці і французькому Руху опору.

Вільгельм прийняв пропозицію Поля боротися з окупантами. Завдяки старим знайомствам із німецькими офіцерами, він отримував дані про пересування гітлерівських військ та військову індустрію німців у Австрії.

У роки війни Вишиваний знайомиться з українцем, студентом Віденської музичної академії Романом Новосадом. Він знав Мааса і допомагав виконувати прохання француза. У 1944–му Вільгельм дізнався від Романа про українку Ліду Тульчин (Ганну Прокопович), зв'язкову керівництва "бандерівської" фракції ОУН.

В кінці війни українські націоналісти розуміли, що шанс на порятунок від "совєтів" – союз із західними країнами–переможцями. Вільгельм вирішив стати посередником між ОУН і тими, хто стояв за Маасом. Габсбург познайомив Ліду з французом. Той погодився співпрацювати з ОУН і дав жінці перше завдання – дістати деякі німецькі документи для британського льотчика, якого збили в Австрії. Ліда все зробила.

Зв'язкова повідомила, що до Відня прибув важливий ОУНівець. Вільгельм зустрівся з ним у квартирі Новосада і звів його з Маасом. Чоловіка звали Мирослав Прокоп – один із керівників ОУН та Української головної визвольної ради.

Мааса в 1945–му арештувала контррозвідка Німеччини, але він, попри тортури, нікого не видав. Невдовзі до Відня увійшли "червоні" – Поль опинився на волі, але був затриманий радянською контррозвідкою – втім, невдовзі його і там відпустили. Маас поввернувся до Франції.

Ліда опинилася в таборі переміщених осіб у Баварії, яку займали війська США. Вільгельм та Роман лишилися у Відні, хоч і ризикували потрапити до рук контррозвідки СРСР. Невдовзі місто поділили на окупаційні зони – чоловіки опинилися у британській, що означало відносну безпеку.

Маас познайомив Вільгельма зі своїм колегою Жаком Брієром. А той у 1946 р. вивів на Габсбурга французького офіцера Жана Пелісьє (Пеліссі). Останній повідомив, що має завдання від влади Франції – поновити контакт з ОУН, що боролися з радянським режимом. Протистояння між Заходом та СРСР переростало у Холодну війну. Французи обіцяли літаками закидувати в СРСР агітматеріали та десанти українських бійців, які приєднаються до УПА. Спочатку вони хотіли поговорити зі Степаном Бандерою, але це було надто складно, тому погодилися на зустріч із кимось із його оточення.

Вислухавши Пелісьє, Вільгельм згадав про Ліду – і Роман Новосад рушив на її пошуки. Від Пелісьє він отримав перепустку до французької окупаційної зони на заході Австрії, їхав "диригувати на концерті".

Новосад дістався Мюнхена, не привернувши увагу "совєтів", і знайшов Ліду. За деякий час у готелі в передмісті Інсбрука зустрілися Пелісьє, ОУНівець Микола Лебідь, Роман, Ліда та Брієр. Переговорами, які вели перші двоє, французи лишилися задоволені.

Приблизно тоді ж за допомогою Вільгельма французька розвідка завербувала українця Василя Качоровського. І це призвело до фатального ланцюга подій.

"Можу свідчити лише українською"

У березні 1947–го у віденській квартирі Качоровський надто гучно святкував день народження, і сусіди викликали поліцію. Австрійські правоохоронці передали затриманого радянським чекістам. Управління контррозвідки МГБ, яке базувалося в Австрії, цікавилося Качоровським і раніше намагалося затримати його, але тоді той утік.

Тепер же після допитів у МГБ знали, хто такі і чим займаються Роман Новосад і Василь Вишиваний. Новосада схопили 14 червня, а Габсбурга – 26 серпня.

Спочатку 30–річного Романа Новосада викрали радянські "товариші" в цивільному на машині.

26 серпня 1947 р. Вільгельм нібито пішов обідати з офісу своєї фірми, що поруч із квартирою – у британському секторі Відня. Насправді він рушив до найближчого вокзалу Зюдбангоф – у зону під контролем СРСР – бо вирішив виїхати з міста. На вокзалі його і схопили радянські військові. Австрійська поліція, до якої звернулися знайомі Габсбурга, розуміла, хто це зробив, але не втрутилася. Подібним чином в окупованому Відні зникли тисячі людей, і про подальшу долю багатьох нічого не відомо.

Тримали Новосада та Вишиваного в тюрмі МГБ під Віднем. Роман пізніше згадував: "…Ставлення до Вільгельма Габсбурга, як для чекістів, було досить коректне". Ерцгерцогу дали власну миску для їжі, тоді як інші арештанти тієї тюрми мали по одній на двох. В той же час у Вільгельма були хворі серце та легені – і жодної можливості лікуватися.

Прізвище Габсбурга знала вся Європа, але на тюремному фото воно написане з помилкою: "Габзбург" – причому літера "з" повернута в інший бік. Крім того, в МГБ підписали постанову: у всіх документах зазначати і друге ім'я Габсбурга–Лотрінґена – Василь Вишиваний (рос. – "Вышиванный").

Допитували Габсбурга і Новосада кілька офіцерів МГБ, але найчастіше – капітан (з серпня 1947 р. майор) Гончарук. Іноді слідчі дії починалися о 22–й годині – тобто відбувалися вночі.

На допиті Вишиваний зазначив, що добре володіє німецькою, українською, англійською, французькою та італійською мовами. Одну або забув назвати, або не назвав принципово – польську.

На питання про бажану мову показів відповів – українська. Однак протоколи все одно писалися російською. Кілька ранніх протоколів завершуються фразою: "Протокол записан с моих слов верно, мне прочитан на понятном русском языке", але пізніше замість "на русском" стали писати "на украинском". Новосад заявив, що може свідчити російською або українською, і слідчі обрали перший варіант.

Слідчих цікавили контакти Вільгельма з діячами Перших визвольних змагань – Петром Болбочаном, Симоном Петлюрою, Павлом Скоропадським. Але найбільше уваги приділялося співпраці з Маасом, Пелісьє та Лідою Тульчин.

Хоча підозрювані ставили свої підписи під фразою "з моїх слів записано вірно", деякі відповіді у протоколах явно сформульовані слідчими.

"Мое пребывание на Украине являлось следствием захватнической политики австро–венгерских империалистических и правящих кругов" – навряд чи Габсбург говорив радянськими пропагандистськими штампами. При цьому така особливість характерна для багатьох протоколів сталінських часів.

До етапу не дожив

У листопаді чекісти Центральної групи військ передали справу та арештантів в УРСР, і перед новим 1948 роком їх перевезли до Києва. Допити поновилися після свят.

Чекісти наполягали, що під час війни Роман і Вільгельм працювали на спецслужби Великої Британії. Габсбург переконував, що про британські зв'язки Поля почув від Новосада, вже коли Маас повернувся у Францію. Але врешті зізнався (або "зізнався"), що знав про роботу Мааса на англійську розвідку від нього самого і допомагав у цій справі.

Слідство тривало до травня 1948 р. Фігурантів перевели із Внутрішньої тюрми МГБ до Тюрми МВС №1 – Лук'янівської.

До справи підшили покази кількох арештованих націоналістів та виписку з виданої у Львові 1935 р. книжки "Українські січові стрільці" зі згадкою про перебування Вільгельма на півдні України в 1918–му.

У обвинувальному висновку Вільгельму Габсбургу інкримінували:

• Під час Першої світової "здійснював загарбницькі плани австро–угорських правлячих кіл та готувався стати гетьманом України";
• Воював проти радянської армії у 1918 році;
• Служив у Петлюри;
• Розгорнув націоналістичну діяльність в еміграції;
• 1944 р. був завербований англійською розвідкою та виконував її завдання. Цікаво, що в обвинувальному висновку не сказано про роль Габсбурга у налагодженні контактів Мааса з ОУН – лише про боротьбу з німцями. Тобто фактично "злочином" Василя Вишиваного СРСР визнав боротьбу проти нацистів із "неправильним" союзником.
• З 1945 р. був агентом французької розвідки, вербував агентів, організовував переговори з ОУН та Австрійською народною партією.

В обвинувальному висновку вказано статті кримінальних кодексів РСФРР та УРСР. Вільгельма звинуватили у шпигунстві, участі в контрреволюційній організації та "збройному повстанні або вторгненні з контрреволюційною метою на радянську територію". Це були різні пункти однієї "контрреволюційної" статті – в КК УРСР це була ст. 54, у російському – ст. 58.

Як і в більшості "контрреволюційних" справ, долю Габсбурга та Новосада вирішив не суд, а Особлива нарада при МГБ СРСР – позасудовий "конвеєр", що виносив рішення без свідків і адвоката. Слідчий Лімарченко просив дати обом по 25 років таборів – це було максимальне покарання, адже напередодні радянська влада на деякий час скасувала страту. Лімарченко видав постанову, згідно якої Роман та Василь мали сидіти в особливому таборі МВС. Такі табори ГУГАГу з'явилися за кілька місяців до того, туди замість каторги (яку скасували) відправляли політв'язнів.

Особлива нарада в липні 1948–го задовольнила прохання слідства.

Новосад мав відбувати покарання в таборі, Вишиваний – у тюрмі, що значно важче. 12 серпня чекісти у Москві вирішили, що він сидітиме у Володимирському централі (ця тюрма мала статус особливої).

Але Вільгельму не встигли оголосити вирок. 1 липня з 17–ї камери Лук'янівської тюрми його доставили до тюремної лікарні. Арештант скаржився на слабкість, запаморочення, кашель та біль у грудях і серці. Це був двосторонній кавернозний туберкульоз легенів у відкритій формі. О 23:00 год. 18 серпня 1948 р. Вільгельм Габсбург помер від туберкульозу.

Де могила Вишиваного, невідомо. Імовірно, на подвір'ї тюрми або на Лук'янівському кладовищі.

Австрія відправляла до СРСР запити щодо долі свого громадянина. У відповідь отримала довідку про вирок – смерть Габсбурга приховували. Віднем ширилися чутки, що Вільгельма бачили в Союзі живим. 1952 р. влада Австрії вирішила: паспорт у 1930–х йому видали неправомірно (бо він не відмовився від прав на трон) та анулювала його громадянство.

До здобуття незалежності ім'я ерцгерцога в Україні було забуте

Новосада відправили у Норильський, а потім у Озерний табір в Сибіру. В неволі він пробув трохи більше 9 років. У 1956 р. Микита Хрущов публічно засудив Сталіна за створення культу особи та репресії. В таборах з'явилися комісії з перегляду політичних справ. У липні того ж року Новосада звільнили як "безпідставно засудженого".

У виписці з протоколу не вказано, чому вирок Романа вважають безпідставним. Хоча деякі пункти обвинувачення були "притягнуті за вуха", Новосад у спогадах підтверджував контакти з ОУН та розвідниками – що в СРСР вважалося злочином і за Сталіна, і за Хрущова.

2018 р. історик Юрій Щур в архіві СБУ знайшов відомості про те, що у 1956 Роман був завербований КДБ та отримав псевдонім "Фіделіс" (латин. "вірний"). Імовірно, згода на співпрацю була умовою звільнення, а в разі відмови він сидів би всі 16 років, які лишилися.

Після звільнення Новосад оселився в Братську. Щур цитує характеристику, яку дало "Фіделісу" місцеве управління КГБ: "…Більше схильний до участі у чисто контррозвідувальних заходах, а до перевірки антисовєтських елементів всередині країни відноситься пасивно, оцінюючи їх як такі, що не несуть загрози для Совєтської держави".

1962 р. Новосад у Запоріжжі влаштовується на роботу в музучилище. Згодом чекісти дізналися, що Роман озвучує антирадянські висловлювання і спілкується з націоналістами, зокрема з екскерівником підпілля ОУН Петром Дужим. У КГБ вирішили, що колишній в'язень "узявся за старе". Запорізьке КДБ хотіло перевербувати його для роботи проти націоналістів за кордоном. Але чи вийшло щось із того – невідомо.

1989 р. військова прокуратура реабілітувала Габсбурга і Новосада. Роман тоді жив у Сімферополі. Він видав першу в незалежній Україні публікацію про Вишиваного – 1992 р. в журналі "Україна". До того ім'я ерцгерцога було забуте.

В 1990–х Роман брав участь у діяльності кримських патріотичних організацій, його бачили на заходах у Києві.

2005 р. особисті документи та світлини Вишиваного передали його племіннику, громадянину Німеччини Лео Габсбургу–Лотрінгену. У справі лишилися копії.

За матеріалами УІНП та медіапроєкту "Ґрати"

Читайте також: Чому онук Ярослава Мудрого відмовився княжити в Києві і що заповідав нащадкам