«Зрада» Шмигаля і коронація у Харкові. Інтерв’ю з керівником Національного Івано-Франківського театру

Віднедавна Івано-Франківськ позиціонує себе як один з найвпливовіших культурних центрів України. У самому центрі такого центру (вибачте за тавтологію!) – Івано-Франківський Національний театр імені Івана Франка. Нещодавно театр заявив про бажання переформатування свого традиційного театрального простору в простір мультикультурний. Наразі в цьому театрі 24 години на добу тривають репетиції «Ромео і Джульєтти» Шекспіра (спільний проєкт з модною фундацію «Нова Опера»). Художній керівник театру Ростислав Держипільський (Народний артист України, лауреат Шевченківської премії) тим часом паралельно і дистанційно продовжує розробляти ще один гучний режисерський проєкт – опера «Вишиваний. Король України». Це опера, яку хочуть презентувати у Харкові цьогоріч (лібрето – Сергій Жадан, диригент – Оксана Линів). У центрі оперного сюжету

Постать історична і легендарна – Василь Вишиваний, ерцгерцог Австро-Угорщини, відомий, насамперед, як кандидат на «престол» України...

Назви п’ять причин, які згодом мотивуватимуть українців з різних міст їхати до Харкова, щоби слухати-дивитися оперу «Вишиваний»?

Перша – Харків і Нарківський національний академічний театр опери та балету імені Миколи Лисенка (ХНАТОБ), друга – Вільгельм фон Габсбург – Василь Вишиваний, третя – Сергій Жадан, четверта – Алла Загайкевич, п’ята – Оксана Линів.

Монархічна форма правління в Україні має сенс?

Наші київські князі були монархами? На початках Київська держава за своїм політичним у строєм таки вважалася монархією. Однак пізніше трансформувалася і не раз. Тому монархічна форма правління в Україні має підґрунтя, але сенсу і реалізації цього в сучасних умовах, в тому ментальному стані, в якому на сьогоднішній день перебуває українська нація, мабуть, уже нема. Тобто підґрунтя було, ми маємо в історії славні часи княжої доби, але, на жаль, еліту було винищено, тому і державність, і весь тягар бездержавності поклали на плечі простих людей, які протягом століть пронесли і зберегли ідею величі. Але традиції монархії вже немає.

Який факт у біографії Вишиваного тебе вразив найбільше?

Насправді таких фактів надзвичайно багато в долі цієї непересічної особистості, але те, що мене, як гуцула, вразило найбільше, – то те, як Вільгельм фон Габсбург ще в 12-літньому віці, і про це він писав у своїх мемуарах, вперше почув про гірський народ гуцулів. А вже у 17-річному віці на перекладних він приїхав на Гуцульщину, в Жаб'є, і вперше в житті побачив гуцулів, вивчав їх традиції, подорожував. Захопився їхньою силою духу.

Це все сильно вплинуло на нього і не залишає мене. Вишиваний писав у своїх мемуарах: «На 17 році життя довелося мені поїхати в гуцульські гори. Їхав через Львів і Станіславів інкоґніто. Вражіння з гуцульських гір мав чудесне…У Ворохті зустрів гýцула-селянина… Я замешкав у нього. Їздив скрізь, шукаючи українських розбишаків. Але надармо. Це мене розчарувало. Відтоді я зовсім змінився і до Живця (місто на території сучасної Польщі) вернув іншим, як виїхав…»

Лібрето Сергі Жадана допускає зміни, режисерське втручання в літературну композицію?

На той час, коли я включився в роботу, лібрето «Вишиваного» вже було. Я делікатно звернувся до Сергія Жадана, щоби якісь мої побажання було включено. Сергій це зробив.

Ті зміни, які я хотів бачити, він і вніс. А далі сказав: «Все, я зробив, тепер ваша справа, ви можете втручатися, змінювати, я все розумію!»

Тобто Сергій Жадан в цьому плані дуже демократичний автор.

Перший досвід роботи над оперою навіває: а) страх, б) паніку, в) екстаз, г) стрес?

У мене, як ти знаєш, вже є досвід роботи з некласичними формами опери, я співпрацював з композиторами з формації «Нова опера», Романом Григорівим та Іллею Разумейком, у створенні неоопери Hamlet та «Аерофонії» для відкриття мультикультурного фестивалю Porto Franko. Так, це не опера в класичному розумінні, звісно, хоча «Вишиваний. Король України» – теж не класична опера. Але швидше за все, скажу так: це навіває не паніку, не страх, це радше стрес із ознаками екстазу. Думаю, саме так!

На щастя, в проєкті зібралася просто унікальна команда професіоналів. Хочу ще відзначити працю Олександри Саєнко, продюсерки опери «Вишиваний. Король України», котра робить все можливе і неможливе, аби наша прем’єра відбулася.

Яка обстановка з фінансуванням Франківського драмтеатру відповідно до статусу «Національний»?

Ситуація наразі дуже несправедлива. Ситуація кричуща. В першу чергу, повторюся, є несправедливість, яку проявляють державні структури – Міністерство фінансів, Кабінет міністрів. Знаю, що Мінкульту нас підтримує, а Міністерство фінансів та Кабмін проявляють чи то байдужість до цієї проблеми, чи то просто некомпетентність або відверте небажання щось робити. А в результаті це проявляється у жахливій несправедливості щодо громадян України – акторів і нашого театру, який має наданий державою високий статус «Національного», але не має забезпечення гарантованих державою обов’язкових фінансових виплат.

Можемо робити висновок, що державні структури діють протизаконно.

Проблему фінансового забезпечення статусу має вирішити місцева влада чи прем’єр Шмигаль, який, до речі, керував пів року керував Івано-Франківською областю перед переведенням до столиці?

Насправді, питання нині стоїть щодо внесення змін до додаткового коефіцієнту. Місцева обласна влада нас підтримала, питання наразі за Кабінетом міністрів і за паном Денисом Шмигалем, який, коли був у нас головою Івано-Франківської ОДА, сам подавав ці документи на Кабінет міністрів. Сьогодні – мовчання.

В Україні держава з добрих намірів системно вирішувала підтримувати українські театри, щедро надаючи їм статус «Національних» – Франківськ, Дніпро, Суми, Молодий театр у Києві. Але, на жаль, все закінчилося циркулярами, а очікуваної фінансової складової за «національний» статус театри так і не отримали. Тобто, очевидно, влада використала театри у своїх піар-інтересах, реальної допомоги українські митці так і не дочекалися. За цим – приниження статусу «Національний», приниження гідності українських митців. Чи може театр у крайньому випадку подати до суду на прем’єр-міністра, якщо він системно бойкотуватиме питання фінансової підтримки театру, який сьогодні робить найрезонансніші національні сценічні проєкти?

Запитуєш, чи будемо позиватися до суду на Шмигаля за приниження гідності статусу «Національного»? Я не можу сказати щодо суду, але що стосується морального осуду, то прем’єр-міністр мав би задуматися над тим, чому з його боку така байдужість у цій справі. Бо є ж документи, які він подавав особисто на свого попередника пана Гончарука, як голова місцевої виконавчої влади з проханням включити нас у Постанову з виплат необхідних коефіцієнтів.

Трохи раніше українські театри «хейтерили» на чому світ стоїть за відірваність від європейського контексту. Зараз язики прикусили...

Я думаю, на сьогодні це неактуально, бо нині український театр працює в європейському контексті. Присутній там. Помітний. Є цікаві тенденції, рух у певному напрямку.

В часи карантину актори театру не намагалися тікати з трупи «на багаті села», де більше платять?

По багатих селах наші актори їздять із виставами, але продовжують чесно і фанатично займатися своєю основною діяльністю.

Що нового може сказати популярний і актуальний український режисер, коли бере в розробку стару як світ шекспірівську трагедію «Ромео і Джульєтта»?

До прем’єри залишилося декілька днів. І ночей. Залишмо відповідь на це запитання поки що таємницею.

Не будемо говорити про ненароджену дитину, яку світ побачить ось-ось.

Тебе, як популярну постать у Франківську, часто намагаються втягнути-завербувати в перипетії політичного життя, особливо у періоди місцевих виборів?

Я б сказав систематично. Але останнім часом, дякувати Богові, безуспішно.

Коли нема натхнення, де його шукати режисерові?

Ти зараз спіймав себе на цій думці, що натхнення ніби немає. Є велика втома. Я вважаю, що натхнення – це не лише творення певної вистави. Натхнення – це бажання робити успішним свій Театр. Красиво садити дерева. Натхнення – це мати навколо себе гарних людей, відбирати унікальних митців. І це одне з найбільш улюблених моїх занять, котрі і надихають. Я якось навчився переключати натхнення. А якщо говорити про суто професійне натхнення – до режисерської роботи – я вже казав якось в одному інтерв’ю: мені дуже допомагають поїздки одному на море, у дикі місця.

Чи вистачало зарплати у Франківську французу Жулю Одрі на посаді головного режисера театру? Зараз він у Парижі...

Очевидно, що не вистачало. Якщо б пан Шмигаль довів до логічного завершення розпочату справу, як прем’єр-міністр, то і француз Жюль Одрі, і багато інших феноменальних актуальних театральних історій робилися в Франківському Національному драмтеатрі не з надпотугами і не з жахливими перевтомами колективу, а був би здоровий процес живої творчості.

П’ять прикметників, які вичерпно характеризують трупу Франківського Національного театру?

Відчайдушні, мегаталановиті, безстрашні, пасіонарні, патріотичні.

Олег Вергеліс, для «Главкома»