Реформування чи руйнування юридичної освіти України?

Своїми думками з цього приводу поділилася Ірина Єфремова, Голова Наглядової ради Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент.

За добу незалежності в України створено розгалужену систему вищої юридичної освіти, котра стала підґрунтям для формування системи державного апарату та приватного сектору економіки. Як будь-яка система, система юридичної освіти має здобутки та прорахунки, досягнення та невдачі. Разом з тим, деякими представниками юридичної спільноти підіймається на порядок денний питання щодо реформування юридичної освіти. Більш того, із академічних та наукових кіл воно виноситься на державний рівень.

Ураховуючи усю серйозність таких кроків, існує необхідність розібратися в тому, що за собою потягнуть запропоновані реформістські кроки, чи потрібні вони взагалі, чи є держава, зусиллям якої в тяжкі часи економічних перетворень, істинним бенефіциаром запропонованих змін. Чого від них очікувати?

Принагідно нагадаємо, що дискусія навколо реформування системи юридичної освіти України, матеріалізувалася у проєкті Концепції реформування юридичної освіти України, який став предметом розгляду у профільному Комітеті з питань освіти, науки та інновацій Верховної Ради України. [1] [2]

Ще раз зауважимо, що беззаперечно, розвиток та удосконалення системи підготовки юридичних кадрів в Україні є актуальним питанням. Однак, як показує практика останніх років, після чергових масштабних  реформ від певної сфери суспільних відносин залишаються цілковиті руїні, на яких потім важко побудувати щось корисне.

Уважно ознайомившись із запропонованим проєктом Концепції розвитку юридичної освіти  в останній редакції від 21 січня 2021 року (далі – Концепція), можна зазначити, що ухвалення цього документу здатне нанести вітчизняній освітянській системі підготовки юридичних кадрів значної шкоди та великих втрат.

Концепція використовує безліч незрозумілої термінології: правник, правнича школа, правнича освіта тощо. Застосування таких неологізмів вступає у повне протиріччя із положеннями Конституції України, яка у статтях 127, 131 та 147 веде мову про вищу юридичну освіту посадових осіб та юридичні вищі навчальні заклади, як суб’єктів формування Вищої Ради правосуддя.[3]

В той же час поняття, які використовуються авторами є застосованими виключно до сфери діяльності адвокатури, адже тільки вона має надавати правничу допомогу і в її структурі діє професійна правнича спільнота – органи  адвокатського самоврядування.[4]

Таким чином автори повністю нехтують положеннями Основного Закону нашої держави та безпідставно звужують предмет регулювання Концепції.

1. В положеннях Концепції закладено наскрізну підготовку магістра, що суперечить основоположним принципам ступеневої освіти як одного із базових в організації освітньої діяльності в Україні. Якщо вести мову за суто  юридичним підходом, то вказана форма підготовки юристів протирічить статті  5 Закону України «Про вищу освіту», відповідно до якої отриманню ступеня магістра має передувати отримання особою вищої освіти ступеня «бакалавр».[5] Зазначене підтверджується й змістом низки чинних нормативно-правових актів, з якими Концепція вступає в суперечність (ч. 5, 6 ст. 81 Закону України «Про Національну поліцію», ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну службу», ч. 1 ст. 13 Закону України «Про нотаріат», п. 1.4 Типової посадової інструкції старшого секретаря загального місцевого суду, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.07.2005 р. №86, і ін.).

Крім того, для держави термін підготовки фахівця з юридичною освітою збільшиться до 6 років, що призведе до здорожчання підготовки юридичних кадрів.

2. Врахування у Концепції вказаної наскрізної моделі підготовки юриста містить у собі й іншу небезпеку, адже не всі заклади вищої освіти відповідають ліцензійним умовам, які дозволяють проводити підготовку магістра. Внаслідок цього багато з таких вишів можуть втратити можливість провадити відповідну освітню діяльність, що, призведе до звільнення науково-педагогічного складу, а можливе й призупинення роботи значної кількості таких закладів.

Вказана ситуація негативно відобразиться на стані ринку праці, спотворить соціальну напругу в освітянському середовищі, а також змусить багатьох кваліфікованих педагогів шукати кращої долі за кордоном.

3. Окремо хотілося б зупинитися на науковому напрямі. За задумом розробників більшість наукових досліджень в сфері права має здійснюватися за грантовим принципом у так званих «правничих школах», тобто в невеликій юридичних закладах вищої освіти, які залишаться на руїнах пропонованої реформи.

На нашу думку такий підхід повністю протирічить автономії закладів вищої освіти встановлює дискримінаційні механізми для суб’єктів наукової діяльності. Зазначеними положеннями автори фактично нівелюють діяльність Національної академії правових наук та науково-дослідних установ правової спрямованості та нищать їх вагомі наукові здобутки в сфері права.

Крім цього ліквідація у багатьох закладах вищої освіти спеціальності 081 «Право» матиме наслідком повне знищення наукового забезпечення освітнього процесу та практичної діяльності замовників освітніх послуг. Будуть ліквідовані відділи освітньо-наукової підготовки, тобто припиниться робота ад’юнктури та аспірантури, будуть ліквідовані спеціалізовані ради із захисту дисертаційних досліджень за всіма спеціальностями. Внаслідок такого нищівного удару, розвиток вітчизняної юридичної науки опиниться на грані колапсу.

4. У Концепції її авторами закладається поділ юридичної освіти на «належну» та «недоосвіту». Належну освіту, як очевидно із виступів її прихильників,  мають мати: судді, прокурори, нотаріуси та адвокати. Натомість працівникам правоохоронних органів (НАБУ, ДБР, Національної поліції та ін.), юрисконсультам, працівникам системи юстиції, військовим юристам достатньо юридичної «недоосвіти».

Яскравим прикладом такої позиції, стала думка, висловлена на засіданні Комітету з питань освіти, науки та інновацій  21 січня цього року, відповідно до якої слідчим не потрібна юридична освіта що є правовим нонсенсом!

Маємо впевненість, що відсутність вищої юридичної освіти за спеціальністю «081 Право» у працівників слідчих підрозділів поставить їх у нерівне становище з іншими учасниками кримінального процесу. Яким чином слідчий буде виконувати професійні обов’язки, коли на відміну від адвоката, прокурора та судді він не матиме юридичної освіти? Переконані, що зміст освіти та програм підготовки прокурора, адвоката, слідчого, військового юриста, та інших представників юридичних професій має бути однаковим, та здійснюватися в рамках спеціальності «Право» без дискримінаційних обмежень.

5. Автори Концепції бажають запровадити в Україні закордонний досвід розвитку правової систем, при цьому не враховують, що юридична освіта є невід’ємною частиною правової системи будь-якої країни. Не залежно від того, чи це романо-германська, чи англо-американська система. Ми впевнені, що «сліпе копіювання» закордонних моделей освіти та юридичної практики (переважно США та Великобританії), які суттєво відрізняються від вітчизняної та без урахування особливостей побудови національного законодавства може слугувати фактором порушення прав і свобод громадян в нашій країні.

Автоматичне перенесення моделей інших країн у національну практику вважаємо передчасним та недоцільним, оскільки незрозуміло чому розробники аналізованого документу вважають таку систему освіти кращою чи взірцевою. Ми не маємо достатніх підстав стверджувати, що це є вірним і пристосованим до національних реалій.

Висновки:

Представлений проєкт Концепції реформування юридичної освіти України, щонайменше, не відповідає національним інтересам нашої держави, яка створювала систему юридичної освіти, поступово, шляхом випробувань та помилок, не обираючи при цьому сумнозвісне правило: «все – до основания, а затем ….».

А це означає, що в майбутньому реалізація положень Концепції матиме потужний деструктивний вплив на розвиток вітчизняної системи юридичної освіти, спричинить безпідставну ліквідацію багатьох закладів вищої освіти, знищить систему наукового забезпечення діяльності багатьох органів державної влади.

Концепція не враховує потреби ринку споживачів юридичних послуг, та не відповідає зарубіжному досвіду впровадження моделей надання професійної кваліфікації у країнах ЄС; не забезпечує визнання на українському ринку праці рівня «бакалавр» як самодостатнього кваліфікаційного рівня.[6]

Автори штучно змішують юридичну освіту та юридичну професію, що призводить до хибного сприйняття вищої юридичної освіти як суто професійної підготовки майбутніх адвокатів, суддів, прокурорів, нотаріусів.

Концепцією передбачається ліквідація в Україні системи відомчої юридичної освіти, а також підготовки фахівців із юридичною освітою для окремих правоохоронних органів, що створює прямі загрози для національної безпеки держави.

Отже аналізований проєкт Концепції розвитку юридичної освіти, що виносився на обговорення до профільного Комітету Верховної Ради України є таким, що потребує суттєвого доопрацювання. Авторами мають бути враховані пропозиції Міністерства внутрішніх справ України, Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України до Європейського Союзу, наукових установ, закладів вищої освіти та інших зацікавлених суб’єктів.