Вторая Украинская республика себя исчерпала. Что дальше?

Предлагаем новую беседу с Геннадием Друзенко, где мы говорим о том, какой великолепный шанс Украина имеет сегодня на 30-летие своей независимости Украины.

Юрий Романенко: Мы продолжаем наши эфиры и в гостях Геннадий Друзенко. Привет

Геннадий Друзенко: Радий тебе бачити.

Юрий Романенко: Сразу скажу, что это уже третья попытка начать эфир, потому что две предыдущие закончились тем, что у нас в студии просто вырубался свет. И, возможно, это не случайно, потому что тема, с которой мы начинали — это тема Андрея Антоненко, который фигурирует в деле Шеремета и который уже год сидит в тюрьме, в СИЗО, и Геннадий вчера выступил с интересным заявлением, он предложил поменяться с Антоненко, чтобы он сидел вместо него, потому что он подходит по всем формальным...

Геннадий Друзенко: Навіть краще за Андрія.

Юрий Романенко: Да, навіть краще за Андрія, подходит по всем формальным признакам. И, в общем-то этот пост вызвал большой резонанс, но в Фейсбуке. Почему ты это сделал? Які мотиви тебе це спонукали зробити?

Геннадий Друзенко: Дуже просто. Насправді, як людина, яка з першого дня відстежує цю справу і яка, все ж таки, дивиться на цю справу очима правника, я бачу, що за рік і два місяці, які буквально сьогодні у нас 10, післязавтра буде рік і два місяці як Андрій перебуває спочатку в ІТТ, а потім — в СІЗО. Не надано жодного не те, що переконливого доказу, а доказу, тому що він є причетний. Мотив не зрозумілий, як би. Група виявилася така, що один одного не знала не тільки на час злочину, а й навіть на час, коли їм оголосили підозру, принаймні з Дугарь познайомився він тільки тоді. Докази не клеються, зріст не підходить, що таке "за ходою" ніхто не знає, бо немає такої методології ні в Україні, ні на заході. Я розумію, що людина волею обставин просто стала заручником влади. Треба було в резонансному злочині знайти, або, радше, призначити, винуватих. Ну, у нього маленькі діти, у нього мати старша, дуже мужньо, до речі, тримається. І я згадав прецедент, який був майже 50 років тому, 73 року, коли була схожа ситуація, тобто, правосуддя, а точніше, судочинство, їхало як каток по людських долях. Тоді пересаджали всіх українських, більшість українських дисидентів. Зокрема посадили Івана Дзюбу. І я згадав лист Миколи Лукаша, нашого перекладача геніального, який переклав Ґете, Дон Кіхота і багато інших книжок, що він просто запропонував відсидіти замість Дзюби, бо в нього не було дітей, у нього не було сім'ї і він написав тоді в президію Верховної Ради УРСР Генеральному прокурору. Я буквально взяв ту ж саму стилістику, трохи видозмінив до справи і запропонував, що якщо вам треба заручник, то у мене виросли діти, у мене померли батьки, я минулого року маму поховав, давайте я посиджу, ну, людина вже рік і два місяці без своїх малолітніх дітей, ви знаєте, щоразу, коли дивлюсь як він в акваріумі, а жінка поруч тримаються за руки, у мене серце кровю обливається. Ну, якщо державі треба, щоб хтось сидів, ну, ми по черзі будемо сидіти. Врешті-решт, Андрій Антоненко — це ветеран першого добровольчого мобільного шпиталю, до діяльності якого я був причетний, можна сказати, це моє дітище, він три ротації відбув у нас в 03:28 IDM санітаром до того, як пішов в сили спеціальних операцій в прес-центр і, як командир в якомусь сенсі, я теж відчуваю зобов'язання зробити те, що я можу зробить. А з іншого випадку, дійсно, довести ситуацію до абсурду. Ну, вам треба заручники — візміть іншого заручника. Тоді навіщо вам говорити про декомунізацію, західний вибір, верховенство права, це показує, наскільки облудні всі ці слова, якими користується наша влада, незалежно від її прізвища.

Юрий Романенко: Так, і дуже цікаво, що все це відбувається, це співпало, от сьогодні ми якраз перед ефіром з тобою розмовляли, що сьогодні суд скасував перейменування проспекту Бандери з Московського проспекту в проспект Бандери. Тепер, я так розумію, знов Московський проспект.

Геннадий Друзенко: Рішення ще не набрало чинності, але...

Юрий Романенко: Так. Рішення ще не набрало чинності, але потужна хвиля говна она уже пошла, да, по сусекам гулять, почему? Потому что мы сейчас увидим смолоскипну ходу, ми побачимо вой и всего остального...

Геннадий Друзенко: Ми побачимо тисячі лайків Вятровича вже. Уже "Вставай страна огромная". Тобто, помінялись місцями.

Юрий Романенко: Но не поменялся мост. Этот мост стоит ровно там же, где он и стоял.

Геннадий Друзенко: Пробки такі ж страшні.

Юрий Романенко: Да, пробки...

Геннадий Друзенко: Він так же не розчищений.

Юрий Романенко: І так же українська держава вона є продовженням УССР.

Геннадий Друзенко: Ти все правильно підмітив, бо це все є вирок ось цієї фейкової декомунізації. Бо, насправді, якби був живий Степан Бандера, то він би точно не радів від цього перефарбовування іржавих мостів у жовто-блакитний колір. Питання ж в тому, щоб зробити українське конкурентноспроможним, показати, що воно краще радянського. А ми бачимо, що радянський міст, який побудували в Радянському Союзі, як і більшість мостів побудовано в Києві під час Радянського Союзу. Просто беруть назву знімають і вішають. Я от коли був в суді, вчора-позавчора, це був Шевченківський суд, вчора була апеляція, в апеляційному я здивувався, наскільки нічого не змінилося, по суті, в ключовому моменті, в судочинстві. Тобто, змінилася, напевно, кройка мантії, ну, і змінився оцей значок на пузі: замість радянського герба, там з'явився тризуб. Але сутність не змінилася. І замість перейменування і боротися за те, яка наліпка має бути, треба боротися за сутність. І якщо у вас під українським прапором те саме лайно, яке було в пізньому радянському союзі, несправедливе, антилюдяне, абсолютно погано освічене, яке не може не те, що переконливе рішення написати, а, хоча б, коми розставити правильно в рішенні, то навіщо ганьбити Україну, залиште її для того, на що буде гордо підняти український прапор, як були добробати — це український феномен, як були волонтерства — це український феномен. Напевно, на нашій IT-індустрії десь можна піднімати український прапор, бо це речі, якими ми можемо пишатися. А коли ви над абсолютно радянською сутністю піднімаєте український прапор, ви не розумієте, що ви компрометуєте, ви забираєте у України шанс, бо вона стає Радянським Союзом, коли з нього забрали все, що в ньому було доброго: медицину, соціальну систему, якусь підтримку і надання робочих місць, врешті-решт, досі, напевно, відсотків 80 інфраструктури в Україні — це те, що ми успадкували від радянських часів.

Юрий Романенко: Да, ты попал в точку, потому что 80% украинских мостов требуют капитальной реконструкции.

Геннадий Друзенко: І, бачиш, ми з тобою знову згадали приклад, як робиться національне модним. Що робить Назарбаєв? Да, у нас там говорять: "Він автократ, він там...". Він просто бере і показує, що якщо Радянський Союз — це була Алма-Ата, стала Алмати, одну літеру змінили, то от вам новий Казахстан, це Астана.

Юрий Романенко: На месте бывшего Целинограда.

Геннадий Друзенко: І ти бачиш, що це дійсно, це прорив в майбутнє, це місто, яке виглядає абсолютно футуристично, яке дуже зручне, дуже правильно побудовано. Зовсім іншим і естетикою, і, як би, технологічністю. І отак треба будувати Україну. Візьмемо, знову ж таки, Баку, я там був на початку 90-х, ну, була повна дупа за часів демократичного правління. На сьогодні це місто сяє. І тому може виходити Алієв і говорити: "Та подивіться, як ми розквіли.

Юрий Романенко: Извини, что перебью. И заметь, возможно, там меньше демократии, чем было в начале 90-х годов, но жизнь...

Геннадий Друзенко: Так і є ефективність. Насправді ж демократія і авторитаризм — це не є абсолютна остаточна мета, це є спосіб зробити людей в певній політії щасливими.

Юрий Романенко: Это не означает, что демократия — это обязательно хорошо, а если авторитаризм — то плохо. Потому что в мире очень много формально демократических режимов. Посмотрите в Африку, там в Азии и где угодно. Но там, в общем-то, не очень хочется жить в какой-нибудь демократической республике Конго, например.

Геннадий Друзенко: Так ми бачимо, що, насправді, з пандемією лідер демократії США впорався набагато гірше, ніж певні авторитарні режими. Тобто, ми бачимо, що ці інструменти в сучасному світі не можуть бути заручниками ідеології. Вони мають сполучатися. Бо коли йдеться про пандемію, то там радянський підхід, який застосували в Китаї, який застосували в інших країнах, тобто, коли держава авторитарно сильно втручається, він виявився набагато ефективнішим за те, що "роби, що хочеш". Бо пандемія і боротьба з екологічною катастрофою вимагає дуже жорсткого, дуже рішучого втручання держави.

Юрий Романенко: Это как раз тоже очень хорошая иллюстрация, потому что из этого не вытекает, что авторитаризм — это прекрасно.

Геннадий Друзенко: Нет, абсолютно нет.

Юрий Романенко: Это просто вытекает, что как в нашей жизни ты летом будешь глупо выглядеть, если наденешь шубу. И, наоборот, если будешь по такому морозу как сейчас идти в трусах.

Геннадий Друзенко: Ти прав, я більше люблю медичний приклад, оскільки ж моя доля років 5 була так тісно повязана з медициною. Іноді потрібно людину вмовляти, давати якусь гомеопатію, пігулки. А іноді, коли ти потрапляєш в аварію, то просто мають класти на стіл і спасати життя, потім розберемося. І от, власне, в таких випадках авторитаризм або певні авторитарні заходи набагато ефективніші, ніж демократія і "роби, що хочеш". І тут ми бачимо, що ера ідеології вона в минулому. Ми маємо брати і займатись прагматизмом. Дуже чудовий приклад, якщо ми вже вийшли на пандемію, а у нас ця тема трохи відійшла, он снігопадом все засипало і не до пандемії, а в світі це тема номер один залишається. Дивись, я подивився в Європі на континенті, хто краще зараз за всіх вакцинує своє населення? Німеччина — ні, Франція — ні, власне, Бельгія, Нідерланди, всі країни демократії, і навіть не скандинави. Сербія. Чому Сербія? Тому що Сербія — кандидат на членство в ЄС, з дуже прозахідною прем'єркою, яка там вчилась... Вони прагматичний підхід застосували. Вони взяли вакцини і з заходу, і зі сходу, і з Росії і тепер Єврокомісія просто пасе задніх. І в Єврокомісії величезна проблема. Голова Єврокомісії мала вийти і публічно визнати, що Євросоюз профукав, фактично, вакцинацію, бо в Британії, яка вийшла з Євросоюзу, 15% вже прищеплених, не говорю про Ізраїль, де більше 50%. В Сербії має бути на середину місяця 10%. І це в 4 рази більше, ніж в Нідерландах чи вдвіче більше на мільйон населення, ніж в Німеччині чи у Франції з незрівнянно більшими ресурсами. Це говорить, що будь-які ідеології мають лишитися в минулому. Ми маємо бути максимально прагматичними, брати ті інструменти, що працюють. Легка хвороба — пігулки, важка хвороба — скальпєль.

Юрий Романенко: Сто відсотків.

Геннадий Друзенко: І точно не зводити все до зміни вивісок на мосту.

Юрий Романенко: Да, и вот продолжая эту линию, как мы с тобой развили эту тему, что на самом деле, сегодня вторая украинская республика, как я ее называю, это вот и есть продолжение СССР. Роман Химич, который здесь у меня был неоднократно в гостях, пришел к тебе под пост в комментарии и задал вопрос: "Почему вторая? Ведь была же УССР". И ты дал гениальный ответ, который очень четко, вот скажи.

Геннадий Друзенко: Так її ж просто перефарбували. Над нею змінили прапор і не змінили сутність. І справа Ріфа, з якої ми починали, це яскраве свідчення, що нічого не змінилось. Не змінилась сама сутність, бо реформа правосуддя мала бути першим, що відрізняє ліберальну країну від репресивної. У нас зараз написано в Конституції: "Кожен лідер клянеться у вірності верховенству права і західному вибору". А суд працює як репресивний каток. Тобто, він взагалі працює як продовження прокуратури і органів слідства. Так це ж і є радянський союз, тільки тепер вони виносять ці ж рішення репресивні іменем України. Мост. Знову ж таки, ми навіть бачимо, що там не почистили іржу. Перефарбували в жовто-блакитний. Лікарні. Куди я не заходжу, окрім, як там Уляна казала, найкорумпованого центра серця, бо це одне із вкраплень такого, західних стандартів. Це просто біда, тільки, знаєте, радянський союз їх будував і все ж таки підтримував в якомусь стані, а зараз це занепад, радянщина часів занепаду. І ми бачимо, що насправді ми бачимо УРСР, яку приховують своїм трешем декомунізатори. Вони настільки перейнялись перефарбовкою, настільки перейменуванням вулиць, що забули, вулиця Комінтерна чи Петлюри, от ями б на ній спочатку і поміняти покриття, яке впирається в центральний вокзал Києва, а потім перейменувати, тоді б люди відчули, що українське краще.

Юрий Романенко: И ключевую роль в этом всем играют медиа, потому что это очень важная тема.

Геннадий Друзенко: Вони продають замість реальності емоції.

Юрий Романенко: Да, они продают вот эту ширму, с помощью которой перекрывается вот это все неприглядное, этот фасад. Да даже не фасад, а нутро, которое внутри. Фасад еще как-то там подрихтован и на нем вот это вот висит.

Геннадий Друзенко: Да-да, знаєш, як коли ремонтують великі будівлі і вішают такий вигляд будівлі. От це чудовий символ української державності.

Юрий Романенко: Да, и вот медиа в этой ситуации вокруг этого суда, большие медиа, мейнстримовые, они как раз показали хорошо свое нутро. Расскажи этот кейс, как это все произошло.

Геннадий Друзенко: Дуже добре, дивись, при тому, що ми бачимо по Фейсбуку, що інформпривід був абсолютно об'єктивний. Можна ставитися по-різному до заяви Друзенка, до моєї, "він піариться". Але ми бачимо, півтори тисячі лайків, 600 перепостів. ЗМІ мають абсолютно про що поговорити, ну, як мінімум, про це варто згадати. "Хвиля" і "Дзеркало тижня", дві газети, тобто, два ЗМІ, два медіа роблять новину. Ще кілька вторинних перепощують без зміни. У мене прямо в залі суда вчора бере інтерв'ю "Плюси", беруть інтерв'ю найгірші вороги з "5 каналу", ні там, ні там ввечері не зявляється, бо журналісти хочуть це робити, але там же сидить цензор, ну, редактор, і каже: "Нє, це не випускай, бо незрозуміло, звідки Друзенко зайшов", вони ж не можуть подумати, що це самостійний крок і абсолютно людська емпатія. Відповідно, треба віддати належне, що нішеві ЗМІ підривають оцю монополію і це маніпулювання. "Четвертий канал" дуже маленький, але дуже гарний в нас зараз на злеті. От, знову ж таки, долучився, став третім в цій ситуації, але найбільше облажався у нас "Еспресо", який очолює борець за свободу слова Княжицький у всіх цих. Вони спочатку дали новину, причому на цьому фірмовому зеленому тлі, а потім сховали, але забули, що вони живуть в діджитал ейдж, коли все одразу, сліди залишаються. І воно-то залишилось кешбек, а вони бігом його зняли, І це просто некрасиво. І це ще раз говорить, що коли наші великі політики бють себе в груди і клянуться за свободу слова, то, насправді, ця свобода слова потрібна їм тільки щоб маніпулювати на свою користь людьми. Відповідно ми бачимо, що, на щастя, YouTube, здешевлення передачі сигналу, можливість зробити як цю студію, це той тренд, який вбиває і робить їх динозаврами, що дуже перспективний тренд, бо єдине, чим Україна радикально відрізняється від Радянського Союзу, тут неможна замовчувати: не хочеш показувати по "плюсам" — ну, нас подивиться кілька десятків тисяч в ефірі і хто потрібно, той дізнається про це.

Юрий Романенко: Да, и вот я хотел продолжить эту мысль, потому что когда ты вчера все качал, эту информационную повестку, то я чего-то забыл, у меня на заднем фоне был врубленный УНИАН, у них есть свой канал, так вот, там у них по кольцу пол вечера ходила новость о том, что какой-то юрист американский во время зум-конференции котом стал. То есть, и вот это вот реально повторялось. Я задавался себе вопросом, вот это же реально не отвечает нашей реальной повестке, это абсолютно не...

Це треш. Памятаєш, як в Радянському Союзі голоси, які намагалися докричатися до радянських громадян глушили. Тільки тепер глушилки у вигляді кота. Бо це не має жодного суспільного значення, це абсолютний треш, щоб у людей виключалося раціональне мислення.

И потом появляются такие персонажи, как мой любимый Муждабаев, который визжит как недорезанная свинья, и кричит: "Не закрывайте канал ATR".

Так його ж ніхто не закриває.

Юрий Романенко: Да, а смешное заключается в том, что его, во-первых, никто не закрывает, во-вторых, он потребляет бюджетные деньги, являясь частной фирмой и в этом плане он ничем не отличается от Фирташа, от Ахметова, от Коломойского. Вот, допустим, "Центрэнерго" — государственная компания, ТЭЦ работает на угле, но которая управляется менеджментом Коломойского, который используя возможность управления качает энергию в своих интересах на свои предприятия "Феросплав". И вот когда такие как Муждабаев присоски начинают визжать, что вы фашисты, потому что вы там что-то ненавидите, вы там плохо говорите где-то о татарах, никогда нет ни фактов, ни ответственности, ничего.

Це чисто гра на емоціях. Це стиль Петра Олексійовича, кричати про те, що за українську мову помру і не навчити своїх дітей говорити українською мовою. Дуже гарно відстоювати права кримських татар в Закарпатті, як ти написав, під хороший ужгородський коньячок.

Юрий Романенко: Да, при том, что полгода не выплачивал зарплату своим сотрудникам.

Геннадий Друзенко: Да, ну, це класика, цей кейс підняв, а я дивлюсь, слухай, вони ж всі кучкуються, от це патент Петра Олексійовича, навідміну від Медведчука, який так і не навчився істєріть, для цього у них є Рабінович, він коли входить в раж аж сам собі вірить, но тільки ти вимикаєш звук, ти бачиш, що це фальш на фальші. І, знову ж таки, це компрометує Україну. Це отой перефарбований міст. Ти його потреш — а там комсомолець. Я подивився історію нашого засновника "Еспресо" Княжицького. Секретарь комсомола! На факультеті львівського інституту журналістики. Да. І тому це дійсно, це друга українська республіка, УРСР, але прогнила, заржавіла і пофарбована зверху жовто-блакитними кольорами, вона приречена померти.

Юрий Романенко: Да, и вот мы подходим к главному, к духу времени. К духу времени, который волає, що так жити неможливо, что нельзя быть такими журналистами, нельзя быть такими политиками, нельзя быть такими олигархами даже. Я сегодня с утра посмотрел очень интересный доклад, который мне прислал коллега из Центральной Азии, и в этом докладе показано, какие последствия будет иметь для различных производств во всем мире, введение карбонового налога в Европейском союзе.

Геннадий Друзенко: Прекрасно, green deal, да.

Юрий Романенко: И там для Ахметова, для российских олигархов нефтегазового комплекса, металлургических олигархов там будет непосредственно очень серьезные последствия, потому что произойдет падение их прибыли на 65%.

Геннадий Друзенко: Так, це прекрасний ход Євросоюза, який, начебто і демократично, но, так б'є нижче пояса по всім тим радянським динозаврам, пострадянським, які фактично так і не стали великим бізнесом. Вони досі паразитують на монополіях, на дешевих ресурсах і на своїх політичних зв'язках.

Юрий Романенко: Да, и вот когда мне говорят, что типо "А вот что вы думаете по поводу олигархов? Ведь у них такие же мощные позиции, у них все". Да у них такая же ржавое нутро, как вот этот мост. И ржавая их экономика. Оно все насквозь прогнившее. И вот этот мощный ветер, который начинается сейчас со стороны Европейского союза, пандемия, просто износ этой инфраструктуры, оно просто обесценивает все, что есть в сегодняшней Украине.

Геннадий Друзенко: Ти абсолютно правий. Ми фактично запізнюємося, це як Маск зробив "Боінг" і "Локхід". Це здавалося два монстри, ніхто туди і близько не підійде, потрібні величезні вкладення. Дивись, що зараз з YouTube-каналами робиться. Ще трошки і вони доберуться до аудиторії ТВ. І вони-то на злеті. В YouTube ніхто не вкладав стільки грошей, витягнутих там зі своїх монополій. У нас же немає прибуткового телебачення, хоча, здавалося б, реклама там, а YouTube-канали у нас в плюсах і фактично сама логіка історії виганяє їх на цвинтар. Політичний цвинтар, економічний цвинтар. Бо вони так і не навчилися жити в конкурентних умовах.

Юрий Романенко: Это то, что я говорил Муждабаеву, что в нашей медийной деятельности, активности, цифры являются лучшим показателем. Если у тебя несколько лет подряд ты получаешь около 2 миллионов долларов из бюджета, но у тебя охват меньше, чему у моей "Хвили" в сто раз в сутки, ты просто проедаешь деньги, причем безответственно.

А причому тут татари, незрозуміло.

Абсолютно, это же все о деньгах, дорогой мой.

І дивись, в цьому плані ти абсолютно правий, протекціонізм він непоганий, як знаєш моя мама, їй вже царство небесне, висаджувала розсаду в домі, коли ще холодно. От це хороший приклад, для чого потрібен протекціонізм. Трошки вийти, догнати тих, хто попереду. Але коли ти влітку знімаєш тепліцу і все помирає, це треба одразу викидувати, розпахувати і шукати, що інше саджати. Тобто, насправді, конкурентоспроможність — це і є справжній патріотизм. Якщо ти можеш зробити конкурентоспроможний продукт, от два бізнеса: Коломойський, який викачував з банка і без цієї своєї монополії не може жити, і Косюк, який побудував чудове виробництво. В Євросоюзі фермери, які там пікетують Європарламент, говорят "Спасите нас от украинской курочки Рябы".

І це говорить, що там майбутнє є, а цим вони доїли фактично як шашель той український дім, який розвалиться. Рятувати його немає сенсу. Той, хто мав справу з шашелем, знає, що його вивести неможливо, тобто, це вам просто даний певний час, поки ця стара хата не завалилась, ви можете побудувати сучасний дім з сучасних матеріалів і на сьогодні ми бачимо, що по всім параметрам: економічним, політичним, геополітичним, все тріщить, тобто, якщо ми не почнемо, не вийдемо з цієї парадигми другої української республіки, ну, вона вас поховає, ну, українцям, на жаль, не вперше. Ми мали руїну в 17 столітті, мали другу руїну під час визвольних змагань. Якщо ми зараз не почнемо будувати сучасний конкурентоспроможний проект, і, насамперед, державу, бо держава — це основа, повторімо нашу історію, ми бачили вакцінацію, що захід нам точно не готовий жертвувати своїм, щоб допомогти нам. Трошки дати грошей, щоб пацієнт не помер — да, при серйозних катаклізмах скільки в світі вакциновано людей? Вже більше 110 мільйонів, більше, ніж захворіло, скільки вакциновано принаймні офіційно в Україні? Нуль. Тобто, найгірші країни Африки... І це найкращий показник того, як до нас ставиться світ.

Юрий Романенко: А теперь смотри. А тут мы подходим еще к одному важнейшему, наверное, фундаментальному вопросу, что и как делать. Многие задаются вопросом, что такое нужно делать? И я вспоминаю Стива Джобса, который говорил, если вы не любите свое дело, если у вас нет любви к нему, то у вас ничего и не получится. И почему такие как Муждабаев, Муждабаев, я тебя буду долбать долго, привыкай, потому что ты — это воплощение всего говна второй украинской республики, просто на маленьком уровне, ты ничем не отличаешься от Коломойского... Только масштабом. Таких кровососов по всей стране, которые в одно ОТГ, когда начали проверять, что и как работает, то таких кровососов очень много. Просто Муждабаев тянет 2 миллиона долларов, а там какой-нибудь завклубом сельским тянет 76 тысяч гривен за год, но природа этих людей абсолютно одинакова.

Геннадий Друзенко: Так, тільки масштаб.

Юрий Романенко: И они никогда не, у них нет любви ни к жизни, ни к чему. Потому что он, высасывая из окружающей среды энергию, он не задается вопросом о последствиях, ему плевать, ему лишь бы... Он побежал в Европейский парламент, там кричит, волае: "Закрываете ATR", но не отвечает на вопрос: во-первых, что не закрывают, во-вторых, почему бессмысленную твою деятельность должны... Покажи отчеты, покажи цифры.

Геннадий Друзенко: Ну, KPI врешті-решт. У нас же не найбагатшта держава, і так в боргах як в шелках, але треба ще спускати, перепрошую, в медійний унітаз тільки тому що в тебе вивіска? Давайте зробимо опитування врешті-решт, кримських татар, скільки вони дивляться ATR, це ж цільова аудиторія має бути. А тут класика жанра, не даремно вони всі якось гуртуються навколо Петра Олексійовича, бо він просто геній в цьому.

Юрий Романенко: И есть другой пример. Наше "Суспільне телебачення", я узнал, что на них тратят порядка 2 миллиардов гривен. И я задаюсь вопросом, это что за деньги такие? Кто видит их рейтинги? Это 80 миллионов долларов. Такой канал как 112 или Ньюзван Медведчуку обходились по 10 миллионов в год. Так они совокупно имели процентов 20-30, в новинах вони мали навіть більше. То есть, есть эффект.

Геннадий Друзенко: Ну, тут же проста річ. Якщо ти хочеш бюджетні гроші, покажи, що ти можеш зробити ВВС. ВВС — це суспільне броадкастінг, це суспільне телебачення в його класиці. Але ж про суспільне у нас мало хто знає, ми такі, от у Макаревича була чудова пісня: "Нас никто не замечает из-за разницы в размерах и за это нас прощают, очень маленьких, но смелых". Хорошо говорити правду, коли тебе ніхто не чує.

Юрий Романенко: Да, и вот этот феномен, когда у нас паразиты привыкли прикрываться вышиванкой, прикрываться флагом, прикрываться речевками, девальвируя тем самым патриотизм, в принципе, он подводит нас к тому, что рано или поздно сказка заканчивается, потому что за нее просто некому платить и вот мы подходим к тому, к чему мы с тобой в эфире у Сергея Иванова подошли, и я думаю, что мы пунктирно или даже более детально должны обозначить.

Геннадий Друзенко: Да, бо це найбільш цікаве, це про майбутнє, це про вихід.

Юрий Романенко: Да, про вихід із ситуації. Наш тезис был в этом эфире такой: что мы подошли вот к моменту, когда в общем-то вообще не нужно оглядываться на прошлое. И это то, что изменит эту страну реально.

І з цим же запитом Зеленський прийшов до влади. Власне кажучи, ну, майже "до основанья, а затем...". Тобто, його ж і вибрали як такого, хто був мало причетний до цієї системи, а грав того, хто взагалі не причетний. Тобто, асистемного, максимально асистемну людину. Його зараз заганяє сама історія в цю повестку, він спробував, знову ж таки, пограти за правилами системи, і він, знаєш, з вовка, якого всі боялися, перетворився на собаку, який загнаний серед флажків і метається поміж ними. Тому єдиний спосіб і йому, ні, то історія вже вимита, і навіть не назад в шоу-бізнес, бо коли ти побув вже президентом, в шоумени не повернешся, про того, хто готовий змінити правила гри, бо що головне в державі? Те, що ми називаємо Конституцією. Всі питають, а чому Конституція важлива, давайте цю виконувати. Бо Конституція — це домовленість про те, хто встановлює правила гри. Тобто, це базові правила про тих, хто встановлює всю решту правил, Тобто, це про конструкцію влади, про конструкцію того, скільки, а що таке влада? Влада — це силовики і це гроші. Це дві речі. Бюджет все рівно у держави більший ніж у будь-якого окремо взятого олігарха і ми бачили навіть, коли Коломойський при всіх своїх талантах спробував повоювати з державою, ну, Петро Олексійович його розгромив і дуже швидко.

Юрий Романенко: Даже завдяки такій дирявій державі.

Геннадий Друзенко: Да, навіть з рештками держави. Це навіть не Америка, не Німеччина. Але проблема ж в тому, що вона сильна, іншому дати в морду може, але сама така крива і неефективна, що в цьому є проблема. У нас не узгоджені основні параметри. Подивись, парламентарі так радо познімали з себе імунітети і інше, а зараз кожний поліцейський на вулиці: "Ти хто? Депутат? Пішов вон. У меня есть пистолет, а у тебя навіть цього немає". Тобто, розвалився сам принцип держави. Сидить кілька людей в кабінетах, які всі вирішують, про їхню демократичну легітимність ми навіть не здогадуємося. Як народ може вплинути на 30:21 Тупіцкого, який може скасовувати закони, акти парламенту, акти кабінету міністра, укази президента?

Юрий Романенко: І не нести за це відповідальності.

Геннадий Друзенко: Жодної. І тільки дулі, тобто, насправді, а що? Бо насправді хтось, чи захід нам підказав, що насправді судді чим незалежніші, тим кращі. Так вони стали взагалі незалежні від совісті, закона, права і всіх інших. Тоді залишається тільки революція. Я не хочу третьої революції в цій країні. Бо якщо друга була, ну, це дуже трагічна, більше 100 людей загинула в центрі Києва, то наступна — це буде чергова руїна, просто понесется. Да, буде велика радість у натовпу, коли перевішають усіх цих людей в маніях, але ж від цього краще не стане.

Юрий Романенко: На день. Радість буде на день.

Геннадий Друзенко: Да, да, це буде таке, спалили, сгорел сарай, гори и хата. І тому нам сьогодні потрібно думати, як нам сконструювати нову державну конструкцію. Дуже скормно, оскільки в нас дуже скромний ресурс, дуже ефективно там, де вона, і дуже економно. Бо щоб злетіти, ти маєш скинути весь баласт. По-перше, паразитів, бо ці монополії просто добивають державу. По-друге, обмежитись тільки конче необхідною соціалкою, бо держава страшно бідна і третина йде просто на обслуговування держборгу, і цей фестиваль невіданної щедрості — це хороша штука, але він не працює. Це доводить до колапсу систему медицини, освіти і всього іншого. Ми маємо розібратися, як нам залишитися дійсно вільними людьми. Для цього є чудовий інструмент, те, що в Америці називається мілішіа, а у нас це териториторіальна оборона, тобто, люди, які пройшли вишкіл тримають ствол, і бажано не один, десь у себе в сейфі, вони знають, як організувати, знають, хто старший, і якщо ворог нападе — вони зберуться, якщо держава перейде межу — вони теж зберуться. Нам треба збалансувати повноваження місцевої влади, яка на сьогодні набагато більше має довіри, і центральної влади, бо що сьогодні? Президень передає питання від силовиків, а мер йому середній палець показує? Ну, це ж ні в тин, ні в ворота. Врешті-решт, очевидно, нам треба дати вихід місцевому самоврядуванню впливати на державні рішення, бо вони набагато краще знають, що твориться на місцях. Я для цього бачу верхню палату парламенту, де будуть представлені саме громади, не регіони, а громади. House of commons, да, те, що в Британії, тільки в самому прямому сенсі, палата громад. І про ці речі потрібно говорити, бо ми поміняли шостого водія, ну, якщо вважати президента водієм, а українці стають все нещасливіщі і нещасливіщі. Незалежно від того, україномовні — нещасливі, російськомовні — нещасливі, ті, хто живе на півдні — нещасливі, на півночі — нещасливі.

Юрий Романенко: Яка різниця, якою мовою розмовляти, якщо ви всі стаєте раком?

Геннадий Друзенко: Так, тобто, і насправді ж, потішаються з цього, зміни таблічек. Ви бийтеся... Тобто, дім падає, а вони бються яка буде табличка на цьому домі. Ну, на цвинтарі виставите правильні таблички і поставите червоно-чорний прапор. Тільки нафіга нам жити на цвинтарі? Нам потрібен сучасний комфортний ефективний механізм, де наша енергія, а ми дуже молоде, енергійне суспільтсво, різонує, входить в здоровий резонанс з ось цими можливостями держави, скромний ресурс якої треба спрямувати на стратегічні напрями, зокрема, на лобіювання нашого бізнеса назовні. Не тут рекетувати бізнес і маски-шоу робити, а пробивати для нього назовні.

Юрий Романенко: Зарабатывать на бюджетах других. Это то, что не понимают у нас здесь многие. Вот в "Укроборонпроме", я знаю, порезали кучу программ, которые позволяли зарабатывать нашему ВПК, потому что там платят комиссионные кому-то какие-то.

Геннадий Друзенко: Це ж не з твоїх грошей платять.

Юрий Романенко: Да, это же.

Геннадий Друзенко: Якщо такі правила гри...

Юрий Романенко: Мировые.

Геннадий Друзенко: Слухайте, коли... Проблема корупції ж не в тому, що вона сама по собі така жахлива. Є чудове дослідження, яке розкладає по полицям. Британія, 18 століття, офіційно продавалися міністерські посади, тобто, корупція далі не має.

Юрий Романенко: Так офицерские должности еще до начала 19 века продавали.

Геннадий Друзенко: Стає, вона стає країною номер один і імперією, де не заходить сонце. Америка 19 століття, Рокфелери, Карнегі, Моргани, купували політиків пачками і окремо, суддів, тобто, це наш олігархат, тільки такий, масштабний. Америка знов стає світовим гравцем з такою далекою провінцією. 20 століття візьмемо, Індонезію, Сухатра, ВВП зростає в 5 разів на душу населення. Питання ж в тому, куди йдуть ці корупційні гроші? Якщо вони вивозяться і купується в Іспанії дачка, це погана корупція, бо вона насправді висмоктує з цієї держави ресурси. Якщо вони реінвестуються, це питання не в корупції, питання в тому, яке управління ефективніше: державне чи приватне? І тому насправді, коли ми концентруємося на корупції, ми забуваємо, що держава не для того, щоб побороти корупцію, а для того, щоб люди жили щасливо. Звичайно, можна випалити город, що там не буде жодного бур'яна. Але і рослин також. На асфальті не ростуть жодні буряни.

Юрий Романенко: Да, и что на самом деле мы живем в мире конкурирующих человеческих стай и вопрос, то, о чем ты абсолютно гениально в одном из своих текстов сказал, что ключевой же вопрос, на самом деле, заключается в следующем, что тот или иной шаг, который мы проводим на уровне государственной политики, он нашу человеческую стаю укрепляет или нет? То ми питання мови, коли про нього кажуть, воно важливіше, ніж питання держави чи ні? Чи опрокидує воно державу чи ні? И когда ты понимаешь, что ты, действуя по тем же лекалам, что там действовала УНР в 18-19 году...

Геннадий Друзенко: Гарний приклад. Ми з тобою критикували Арсена Борисовича на початку і критикували по суті. Нам навіть світло вимкнули. Але, слухай, давай поставимо Вятровича міністром внутрішніх справ. І завтра все розвалиться. Це простий приклад, що компетентність важливіша за мову.

Юрий Романенко: И из этого вытекает, что Аваков на своем месте, как это ни парадоксально для многих патриотов, компетентнее, чем Вятрович.

Геннадий Друзенко: Це єдине, що залишає каркас держави хоч якийсь. Да, там не дуже густо з розумом, я маю на увазі в апараті політики, але хоч в морду можуть дати і сказати, що держава головна. В цьому не відмовиш Арсену Борисовичу. І тому от знаєш, цей вопль — це нерозуміння нормальної ієрархії. Мова важлива? Безумовно. Мова — найважливіше в житті? Точно ні. Бо коли Порошенко, нашого мови альмавіра, припекло ковід, до кого він побіг лікуватися? До російськомовної Голубовської, яка була опонентом номер один медичної реформи Уляни Супрун. І це показує, що Порошенко розумний, для нього це красива поза для свого лохотрону, як, електорату, лохотрату. А багато думає, що насправді так воно і є. І не шкода тих, хто досі за хорошу зарплату це робить. Ну, нема чим торгувати талантів, торгуєш совістю. Шкода тих, хто це робить задарма, б'є себе в грудь, віддає останню сорочку, а Петро Олексійович любить на яхті покататись, поки його тут прихильники стоять і говорять: "Мова або життя". І тому це просто зрілість нації. Тобто, розуміння ієрархії цінностей. Да, я ж обома руками, да і ти, думаю, підтримаєш, підтримайте українську, його ніхто, крім України, не підтримає, але не знищуйте конкуренцію, бо будуть у вас одні Муждабаєви і будуть супер-українські канали, які дивиться менше, ніж наш ефір в YouTube. Тільки от, будь ласка, не за мої гроші.

Юрий Романенко: Сто відсотків. И поэтому успех он в Украине начнется тогда, когда у украинца в голове будет калькулятор, который будет обсчитывать с точки зрения его личного интереса тот или иной призыв со стороны политика, тот или иной призыв со стороны олигарха, он будет просто сидеть и считать, как это отразиться на мне? Потому что это формирует мотивацию правильного действия. И когда ты понимаешь, что когда тебе предлагают убить украинскую медицину в обмен на то, что всі лікарі будуть розмовляти українською мовою, ну, так ты куда пойдешь лечить свой апендицит?

Геннадий Друзенко: Ти дуже гарно підмітив, що чим молодші і здоровіші були люди, тим більший серед них відсоток прихильників медичної реформи. І це абсолютна правда, бо, насправді, коли тебе рятують, тобі не байдуже, бо це класичний випадок. Да, в сучасних українських рамках законодавства центр серця — це на грані фола, іноді — за гранню фола, але коли людину спасати, всі, і патріотики, і пята колона, всі біжать куда? Хто рятує, бо це європейського рівня центр. Так що ж нам важливіше? Людське життя чи чистота гри? І це говорить про певну зрілісь ієрархії. Тобто, про певну правильну цінність. І держава важливіша за мову. Звичайно, мову можна зберігати, буде дуже гарний діаспорський варіант, але насправді коли ми втрачаємо державність, ми вже раз заплатили, навіть десятками мільйонів людей. І треба памятати, що державність зберігти набагато важливіше, а щоб зберегти державність, нам треба відкласти все, що нас розділяє, всіх, хто за Україну, всі наші. Може, будемо колись багатими, будемо другим Сингапуром чи третьою Японію, тоді да, зробимо гомогенну, а може, я думаю, ми будемо настільки розумними, що це нам буде далеко не питання номер один, тому сьогодні оцей шашельний дім, поки він сам не завалився на наші голови, треба терміново починати нову адженду. Ми з тобою говорили, що 30 років — це фантастичниа і символічна річ. 30 років Україна якось доковиляла, чудом доковиляла. І якщо Зеленський, в нього справді зявиться в голові думка, це чудовий час для символічного референдума і перезаснування держави, бо цей перехідний період не просто себе вичерпав, він затягнувся. Треба його закривати цю сторінку і починати новий, знову ж таки, проект, занурений не в минуле і намагання зрозуміти, а в майбутнє. Будувати свою Астану.

Юрий Романенко: И не бояться этого. Потому что 30 лет — это время зрелости. Это когда ты выходишь, у тебя еще есть силы, у тебя уже есть понимание какое-то, у тебя уже нет страха перед взрослой жизнью, потому что взрослая жизнь она требует ответственности, она требует поступков.

Геннадий Друзенко: Мені професор, чудовий мудрий Девід Вільямс, в якого я був в Індіані, до якого я спеціально їздив, весь час говорив, що Америка — це заручник свого минулого успіху, їм дуже важко змінюватись, бо вони ж памятають, що колись їхня система вивела їх в номер один у світі. А у нас цих ланцюгів нема. У нас подивишся назад, з держави, яка робила ракети, літаки і, власне кажучи, у якій була лікарня Амосова і Шалімова в Києві, куди приїжали з заходу лікуватися, ми стали що? Аграріян супер-стейт, тобто, що, вагони з зерном, мрія Третього рейху іде? Подивишся — ми найнещасніша нація, як мінімум, в Єропі. Люди тобто субєктивно відчувають себе нещасними.

Юрий Романенко: 14%

Геннадий Друзенко: За рік за рівнем ВВП ми найгрірші, нам нема, що втрачати, і це наш великий шанс, нас нічого там ззаду не привязує. Тобто, дуже важко, коли є, що втрачати. А ми як той пролітарій, ми можемо скинути тільки свої ланцюги і своє нещастя. Тому в цьому плані ми в безумно вигідній позиції, ми як та пружина, яка може спрацювати. Але для цього, дійсно, потрібно наважитися і потрібно лідерство. Потрібно лідерство людини, яка може мислити масштабно і системно. Не так, що тут горить, тут відро води, тут. А просто взяти і зробити пожежну сигналізацію, та ще оцифрувати.

Юрий Романенко: Ты вспомнил пролетария, а я вспомнил Маркса, потому что я люблю эту цитату у него в этих философских рукописях 1848 года, у него абсолютно блестящая цитата, которая говорит: "Требование отказа от иллюзий в нашей ситуации есть требование отказа от такой ситуации, которая порождает иллюзии". Поэтому, и мы на этом заканчиваем, украинцы, давайте сбрасывать иллюзии. Потому что иллюзии по поводу перекрашенного моста, по поводу какого-то вообще этого всего...

Геннадий Друзенко: От буде класно, коли вони зійдуться посередині моста, прихильники Бандери і прихильники Жукова, і він рухне, і це буде символ того, до чого йде друга українська республіка. Я з тобою згоден. Єдина ідеологія, яка потрібна Україні — ідеологія національного прагматизму. Прагматизм, прагматизм і ще раз прагматизм. І це має бути гаслом третьої української республіки.

Юрий Романенко: Подписывайтесь на Геннадия Друзенко, он есть в Фейсбуке, подписывайтесь на наш канал, мою страницу в Фейсбуке и Телеграме. И вы видите, что живая мысль в Украине есть, и там, где есть мысль, там и будет жизнь и будут действия.

Геннадий Друзенко: Значить, не все втрачене.

Юрий Романенко: Пока.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, канал Юрия Романенко на Youtube, канал Юрия Романенко в Telegram, страницу в Facebook, страницу Юрия Романенко в Instagram