Жінки у шинку "мочили" корів, щоб були слухняні

— Крейдою били хрести на дверах у сараях зі скотом і святою водою кропили по всіх загородках, — розповідає 80-річна Софія Усиченко родом із села Кропивня Володарсько-Волинського району на Житомирщині про день Власа. — Ще батько брав свічку і йшов до сараю, курника і стебки, де тримали свиней. Підпалював вогнем, принесеним у хванарі з церкви за 5 кілометрів. Обкурював скотину, щоб Власій ­беріг від дурного ока і хвороб усяких.24 лютого православна церква згадує священномученика Власія. Він жив у Севастії — нині місто Сівас у Туреччині. Був лікарем, прославився чудесами зцілення людей і тварин. Під час гоніння на християн за Візантійських імператорів Діо­клітіана (284–305) та Лікінія (307–324) усамітнився в печері на горі Аргеос. Щодня до нього навідувалися дикі звірі, яких лікував прикладанням рук і благословенням.Якось слуги місцевого князя Агриколая ловили в горах диких звірів і схопили Власія. Дорогою до в'язниці він зцілював хворих і творив чудеса. Одна жінка поскаржилася, що вовк забрав у неї порося. Власій посміхнувся і промовив: "Не плач, твоє порося повернеться". Тієї ж миті вибіг вовк і приніс здобич неушкодженою. 316 року після довгих знущань і катувань Власію стяли голову мечем.Українці шанують священномученика Власія як покровителя домашньої худоби. У кого було велике господарство, замовляли в церкві молитву за здоров'я тварин. Приводили до храму на освячення й напували свяченою водою.На Харківщині молебні служили на обійсті. Всю господу обходили з іконою Власія, кропили водою і накурювали ладаном — "щоб вберегти худобу від хвороб". Часто тримали ікону святого у хліві й на стайні.— Зараз уже ніхто майже цих свят і не пам'ятає. Бо за колгоспу всеньке в людей позабирали. Дідову сім'ю на Сибір відправили. Коней, корів, волів відняли, а хутір розкидали, — розповідає Софія Усиченко. — Як худоби власної немає, то колгоспну святкувати ж не будеш. Бо воно вже не твоє, а общеє.На Полтавщині робочу скотину, переважно волів, шанували напередодні, 23 лютого — на Харлампія. Добре годували, щоб була дужа протягом сезону.Не здатну до розмноження худобу вшановували окремо. Її пов'язували з уявленнями про смерть. Тому покійників на цвинтар везли тільки на волах. Для цього ніколи не використовували здатних приносити потомство тварин. Вважали, відтоді вони не зможуть давати нове життя.У ці дні забороняється працювати, щоб протягом року худоба не хворіла. Жінкам дозволялося лише зробити три мички із клоччя і ними обкурювати корів, телят і овець. Вважали, що так захищають їх від нападу вовків.Якщо в хліві була ікона святого Власія, до неї зверталися з молитвою: "Святий Власій, дай щастя на гладких телушок. І на товстих бичків, щоб із двору йшли — грали, а з поля йшли — скакали".— На Власа мати спеціально ліпила пухкі й великі, на долоню, вареники з сиром. Казали на них "добрі вареники". Ними загодовувала теля — щоб було здорове, корову — щоб були круті боки, свиней і поросят — щоб нагуляли сало, — говорить 71-річна Марія Абрамова із міста Зіньків на Полтавщині. — Казали, що "Власій на вареники ласий".Корів також частували пампушками з молочною кашею, щоб давали багато молока. Грудки масла несли до церкви й залишали у дар перед образом святого, примовляючи: "Треба, щоб у Власія борода була в маслі".На Рівненщині й Житомирському Поліссі молилися Власу, щоб оберігав худобу від ласиці. Вірили, якщо ця тварина перескочить через лежачу корову чи вівцю, та захворіє і може здохнути.На Гуцульщині пильнували, щоб ласичка худоби не покусала й не виссала молоко. За здоров'я тварини на Власа влаштовували обіди для бідних.На Херсонщині й Слобожанщині на Харлампія-­Власія відзначали "Бабський празник". Під обід жінки збиралися в шинку й пригощалися, "мочили корів, щоб були слухняні".— У нас переказують, що колись на Уласа баби своїх чоловіків днищами від прядок по спині лупили, рушниками чи шматками якимось шмагали, — розповідає 71-річна Ольга Лиховид із села Чулаківка Голопристанського району на Херсонщині. — Сміялися, що це вони так до них залицялися, аби мужики були до дружин своїх ласкавими.За прадавніми уявленнями, биття і шмагання було проявом контактної магії. Цим діям приписували здатність провокувати розмноження й плодючість.До святого Власія звертаються з молитвами про зцілення, особливо хвороб горла.— Як святий Влас був у тюрмі, то врятував юнака, якому кістка пробила горло, — каже Марія Абрамова. — Тому якщо є проблеми з цією частиною тіла, то можна до Власа звертатися по допомогу. Піти до церкви на його день і під час молебню освятити свічку. Обводити нею навколо горла. Спосіб давній і помічний.Вірили, що на Власа закінчується зима. "Власівські морози" вважали останніми, бо "святий Влас бикам роги збиває". Казали: "Прийшов Влас — із печі злазь". За прикметами, якщо цього дня відлига, то морозів більше не буде.Велеса шанували купці й торговціХристиянський святий Власій прийшов на зміну давньому язичницькому божеству Велесу або Волосу. Автор літопису "Повість врем'яних літ" розповідав про укладання договору між греками й русичами 907-го: "Клялися ті оружжям своїм, і Перуном, богом своїм, і Велесом, богом скоту. І утвердили вони мир".У клятві князя Святослава Велес згадується як "скотій бог". Худоба була ознакою заможності. Тому Велеса шанували купці й торговці. Капище Велеса в Києві розміщувалося біля річки Почайни, де зупинялися човни купців.У договорі між Русю і Візантією Велес співвідноситься із золотом, Перун — із зброєю. Ця пара язичницьких богів неодноразово згадується у давньоруських джерелах як божество неба — Перун і землі — Велес. Ідол Перуна стояв серед Володимирових богів на Старокиївській горі, а ідол Велеса — на торговому Подолі.У жниварських обрядах поліщуків до нашого часу залишився звичай залишати на полі останні колоски "Велесові на бороду".Автор "Слова о полку Ігоревім" звертається до віщого Бояна, як до Велесового онука. Тому вчені припускають, що Велес був також покровителем поезії й музики, культури й мистецтва.