Як Європа відповідає на дезінформацію, водночас захищаючи право на вираження поглядів

Посилення дезінформації під час пандемії коронавірусної хвороби створює подвійну загрозу. З одного боку, неправдива інформація про хворобу загрожує здоров’ю та життю людей (наприклад, фейки про вакцину підвищують спротив вакцинації). З іншого — обмежувальні заходи, які запроваджують уряди й адміністрація соціальних платформ, намагаючись побороти дезінформацію про коронавірус, порушують засадничі права людини. Чи є вихід?

Керівниця відділу медіадепартаменту інформаційного суспільства Ради Європи Уршка Умек під час онлайн-семінару «Протидія дезінформації: європейські підходи та стандарти» розповіла про шляхи розв’язання проблеми поширення дезінформації, запропоновані за підсумками дослідження «Інформаційний розлад» 2017 року. Серед них — робота з незалежними журналістами, яких заохочують створювати якісний контент і спростовувати неправдиву інформацію; регуляторні дії урядів щодо онлайн-платформ, на яких поширюється дезінформація тощо.

Презентацію консультантки Ради Європи Крістіни Розґоні під час цього онлайн-семінару читайте тут.

Дезінформація, каже Уршка Умек, — складне й не завжди однозначне поняття. Загалом її можна визначити як сфабрикований чи навмисно спотворений контент. Тобто дезінформація — це й конспірологічна теорія про 5G-чіпи, й змінена у фотошопі фотографія, що може підштовхнути до хибних висновків, і навмисно поширювані неправдиві чутки.

За результатами дослідження Edelman Trust Barometer, 56 % опитаних європейців бачили дезінформацію в медіа. 76 % переймаються через можливі шкідливі наслідки дезінформації.

Водночас боротьба проти проявів дезінформації може впливати на дотримання прав і свобод, демократію й верховенство права, тому потребує обережного та комплексного підходу. Підхід Європейського Союзу до цієї боротьби заснований на повазі до прав людини.

Дезінформації, за словами експертки Ради Європи, стає дедалі більше внаслідок розвитку технологій та переходу комунікації та споживання контенту від традиційних медіа до соціальних мереж, а також поширення цифрових сервісів, що роблять створення контенту (зокрема й дезінформаційного) доступним для кожного. «Нові контролери інформації — пошукові сервіси та соціальні мережі — впливають на формування поглядів. Вплив традиційних медіа на дискусії в суспільстві та громадську думку послабився», — констатує Уршка Умек. Змагатись із соціальними платформами за увагу та довіру аудиторії традиційним медіа важко ще й тому, що вони програють змагання за рекламні гроші. Люди втрачають довіру до медіа, не розуміючи, де правда й де брехня, кому можна вірити, а кому — ні.

Соціальні платформи намагаються боротися проти поширення дезінформації самотужки, але до цієї боротьби є багато питань. Адміністрація соціальних мереж регулярно видаляє контент, не пояснюючи причин, а лише посилаючись на правила спільноти. Платформи використовують для виявлення та нейтралізації дезінформації алгоритми штучного інтелекту, які полегшують це завдання, та водночас створюють інші загрози. «Немає незалежного нагляду за процедурами видалення контенту, — каже Уршка Умек. — Тому видаляють і той контент, у якому немає дезінформації. Це створює ризик для свободи вираження поглядів».

Національні уряди можуть висувати власні вимоги до міжнародних цифрових платформ, зокрема щодо обмеження чи заборони певного шкідливого контенту, якщо це не суперечить закону. Має певні вимоги до соціальних платформ і Європейський Союз. Втім, проводячи системну боротьбу проти дезінформації, уряди держав повинні гарантувати, що закони й нормативні акти, які застосовуються до цифрових платформ, ефективно захищатимуть права й основоположні свободи користувачів. «Інтернет-компанії зобов’язані дотримуватися міжнародних стандартів щодо прав людини. Коли йдеться про модерацію контенту, ці стандарти означають прозорість, нагляд і ефективні засоби правового захисту», — пояснює Уршка Умек. Водночас важливо, щоб уряди держав визнавали кураторську/модераторську функцію адміністрацій цифрових платформ.

У 2018 році європейці — респонденти опитування Automated tackling of disinformation — назвали головними учасниками боротьби проти дезінформації журналістів, органи державної влади, адміністрацію медіа, громадян, адміністрацію соцмереж тощо.

Стаття 10 Європейської Конвенції з прав людини гарантує право на свободу вираження поглядів і поширення інформації. За словами пані Умек, ця стаття захищає навіть ті заяви і твердження, точність яких можна поставити під сумнів. І, звісно, треба пам’ятати, що точки зору, оцінкові судження — не факти, тож їх не можна вважати дезінформацією.

2005 року Європейський суд із прав людини розглянув справу «Салов проти України». Сергій Салов, представник кандидата у президенти України Олександра Мороза на виборах 1999 року, розповсюдив кілька примірників фальшивої парламентської газети «Голос України», в якій ішлося про смерть Леоніда Кучми (він досі живий). Тоді Салова разом зі ще двома десятками розповсюджувачів затримали за поширення неправдивої інформації. Салов провів сім місяців за ґратами, отримав п’ять років ув’язнення із відтермінуванням і звернувся до ЄСПЛ. Суд ухвалив рішення на його користь, адже конвенція не забороняє поширення інформації, навіть якщо є серйозна підозра, що ця інформація неправдива. «На думку суду, інакший підхід забиратиме в людей право висловлювати свої погляди про факти, які вони побачили у ЗМІ, й накладе завеликі обмеження на свободу вираження поглядів. Навіть якщо ми підозрюємо, що щось є неправдою, це не обов’язково означає, що людина не має права поширювати цю інформацію», — каже експертка.

Тому Рада Європи зосереджується на розширенні можливостей для якісної журналістики, а також доступу до офіційної інформації. Зараз департамент, у якому працює пані Умек, розробляє рекомендації щодо створення сприятливого середовища для якісної журналістики в цифрову добу. Раніше були створені рекомендації щодо прозорості онлайн-платформ та щодо впливу алгоритмічних систем на права людини. Також Рада Європи ухвалила Конвенцію про доступ до офіційних документів, яка нещодавно вступила в силу зокрема й завдяки Україні, яка ратифікувала документ. «Для громадськості дуже важливо мати змогу легко отримати інформацію від державних органів», — каже Уршка Умек.

Важливою в боротьбі проти дезінформації є комунікація з аудиторіями — пояснення, що дезінформація сама по собі є загрозою для прав людини (може спотворити результати виборів, посилити дискримінацію, зашкодити репутації чи соціальному становищу людини, поставити під загрозу здоров’я тощо); створення можливостей для розвитку навичок медіаграмотності та критичного мислення; інформування про маніпулятивні можливості систем штучного інтелекту.