"Розповіла про вимушену участь у стількох нечуваних розпусних оргіях, що навіть вороги підтримали її втечу"

КИЇВСЬКА КНЯЗІВНА ЄВПРАКСІЯ ДОБИЛАСЯ ПОЗБАВЛЕННЯ ПРЕСТОЛУ ІМПЕРАТОРА"Донька руського царя приїхала урочисто, з валкою верблюдів. Вони були навантажені розкішним одягом, дорогоцінним камінням і незліченними скарбами", – йдеться у "Хроніці" Бернольда про прибуття 1083‑го дочки київського князя Всеволода 12-річної Євпраксії до Північної марки – землі на сході нинішньої Німеччини.Ця територія входила до складу Священної Римської імперії і була розташована на кордоні з Польським королівством. Київські князі з ІХ ст. підтримували стосунки з німецькими землями. Син Ярослава Мудрого, дядько Євпраксії, Святослав (1027–1076) був одружений із німецькою принцесою Одою Штаденською.У боротьбі за Київ Святослав намагався заручитися підтримкою німецького короля Генріха IV, надсилав подарунки, золотий і срібний посуд. Дивував європейського правителя розкішними презентами й інший син Ярослава Мудрого Ізяслав. Теж прагнув отримати союзника. У "Хроніці" Ламберта згадано, що з Русі привезли "стільки золота, срібла і хутра, що ніхто не пам'ятав, аби в Німеччину хтось доставляв стільки". Та переміг братів і утвердився в Києві Всеволод.Він теж цінує стосунки з Німецьким королівством і віддає свою доньку за графа Північної марки 28-річного Генріха І Довгого. Та допоки Євпраксія не стане повнолітньою, вінчатися не може. Її селять у жіночий монастир у Кведлінбурзі. Там вивчає німецьку, латину, місцеві традиції та закони.1086‑го знатна киянка приймає католицтво під ім'ям Адельгейда – таке мала наставниця монастиря. Вінчається з Генріхом і перебирається в його замок. Живуть щасливо, але недовго. Чоловік гине за загадкових обставин наступного року.Вдові некомфортно самій у маєтку графа, тому повертається у Кведлінбурзький монастир. Збирається постригтися в черниці. Імператор Священної Римської імперії 39-річний Генріх ІV поховав дружину Берту Савойську. Часто навідується до святині, яку очолює його сестра. Закохується у 18-річну Євпраксію-Адельгейду. Цікавить його і як представниця Русі. Бо він веде протистояння з Папою Римським і потребує союзників.Понтифік Григорій VII хоче обмежити вплив тоді ще короля німецького Генріха ІV на церкву. Той вступає у боротьбу проти Ватикану. Влаштовує викрадення Папи Римського, проводить собори духовенства. Григорій VII тікає, відлучає від церкви правителя і єпископів, які його підтримали.Генріх ІV іде просити вибачення до замку в Каноссі – на півночі теперішньої Італії, де перебуває понтифік. Три дні стоїть на колінах на снігу біля брами. З нього беруть обіцянку жити праведно і пробачають.1089‑го Генріх ІV та Євпраксія-Адельгейда вінчаються в Кельнському соборі. Її коронують імператрицею. Всеволод не схвалює шлюбу доньки, не присилає подарунків і мовчить про підтримку.Стосунки між чоловіком і жінкою псуються. Як і першу свою дружину, король звинувачує у зраді та починає знущатися. Якось просить знайомого барона добиватися побачення з нею в замку. Перевдягається в чуже вбрання і на домовлений час уночі йде замість васала. Та Євпраксія не з'являється. Слуги в темряві не впізнають короля і б'ють його."Роздратований Генріх, вважаючи себе обманутим, стратив барона. З Адельгейди поглумився з мерзенною жорстокістю, – писав Альберт Штаденський у "Анналах" у середині ХІІІ ст. – Імператор зненавидів дружину. Ненависть була сильнішою за пристрасть, з якою він колись її кохав. Почав зганяти чоловіків, щоб чинили над нею насильство. Спостерігав за ґвалтівниками".Наказує долучитися до наруги над жінкою своєму сину Конраду, якого перед тим коронував.– Я не можу. Я твій син, а вона – твоя жінка, – відмовляє той.– Ти не мій син. А князя зі Швабії. Ти з ним схожий як дві краплі води, – закидає батько.Невідомо від кого вагітну дружину Генріх IV наказує відправити в Італію, в імператорський замок у Вероні. Там вона наприкінці 1090‑го народжує сина. За два роки той помирає."Випробувавши на собі культ нечестя, перший час вона мовчала по жіночій сором'язливості. Та, коли величина злочинів перемогла терпіння, вона розкрила діла чоловіка", – йдеться у "Хроніці" Бернольда.Адельгейда звертається до суперниці Генріха маркґрафині Матильди Тосканської, яка підтримує Ватикан. Саме в її замку в Каноссі німецький король отримав пробачення від понтифіка.Графиня організовує втечу київської князівни. Супроводжує її до Папи Римського Урбана ІІ."Припавши йому до ніг, обливаючись сльозами в серцевій скруті, вона скаржилася про всі біди й нещастя, які перенесла, – йдеться в "Анналах". Папа, дізнавшись про біди королеви, керований милосердям і співчуттям, відлучив Генріха від церкви".Імператора звинувачують у сатанізмі, членстві в секті ніколаїтів і проведенні чорних мес – ритуальних оргій.1094‑го в Констанці – тепер Румунія – відбувається синод, на якому розглядають скаргу Євпраксії-Адельгейди проти імператора Генріха IV. Вона розказує про збочення чоловіка перед вищим духовенством."Скарга королеви Пракседи, яка втекла до Італії від свого чоловіка Генріха, прийшла на синод, – писав учасник зібрання Бернольд. – Королева розповіла про вимушену участь у стількох нечуваних розпусних оргіях, що навіть вороги підтримали її втечу. Вона об'єднала співчуття всіх католиків за такі кривди".Наступного року скликають собор в італійському місті П'яченца. Головує Папа Римський."Зацікавлення трагедією Євпраксії було таке велике, що на синод з'явилося близько 4 тисяч єпископів, ігуменів і духовників, близько З0 тисяч князів, графів і лицарів. Наради відбувалися просто неба, – писав у XVIII столітті італійський історик Джованні Мансі. – Адельгейда оскаржила свого чоловіка перед апостольським зверхником і священним синодом. Повідала про нечуване чужолозтво. Її скаргу прийняли милосердно, пізнавши, що вона не робила сама тих нечистот. Радше проти волі переносила. Тому лагідною покутою за такі терпіння її розгрішили. Тим більше, що вона не соромилася свій гріх виявити добровільно й публічно".Імператора відлучають від церкви, піддають анафемі й позбавляють престолу. Він не може простити цього жінці. Посилає своїх людей на пошуки Євпраксії-Адельгейди. Вона переховується в Італії, Угорщині, а потім повертається в Київ."Як приїхали вони у Київ-град,До княжого двору завернули,Кинули голову Тугарина серед двору.Побачив їх ласкавий князь,на ґанок до них виходив,за накриті столи садовив,до Олешка приказував:– Живи ти, Олексію Поповичу,в нас у Києві, послужи мені, князеві,а я тебе за те нагороджу.А княгиня говорила Олешку:– Розлучив мене з другом милим,З молодим Змієм Тугарином.Відповідає їй на це богатир молодий:– А ти гой єси, матінко княгине Євпраксіє,Мало не назвав я тебе сукою,Сукою-волочайкаю", –йдеться в давньоруській билині "Про Олешка Поповича". В основі її сюжету протистояння богатиря з Пирятина і хана кочівників Тугарина Змія. У творі використано образ невірної князівни Євпраксії. У Києві знали про виступ Адельгейди проти чоловіка Генріха IV на церковному соборі. Це засуджувало насамперед духовенство. Літописи не розповідали про її життя за кордоном. Але в народній творчості закріпився образ Євпраксії з епітетом "волочайка"Могилу зруйнували монголи"Постриглася Євпраксія, Всеволодова дочка, місяця грудня 6-го дня в Ганчин монастир", – писав у "Повісті минулих літ" Нестор Літописець про 1106 рік.Повернувшись з Європи до Києва, Євпраксія селиться в Андріївському монастирі на Печерських пагорбах. Його заснував князь Всеволод біля церкви Андрія Первозваного 1086-го."У ньому постриглася дівою дочка його на ім'я Янка. Зібрала багатьох черниць і жила з ними за монастирським чином, в пості, молитвах та глибокому смиренні", – йдеться в Іпатіївському літописі.Ігуменею стала старша сестра Євпраксії Анна-Янка. Вона здобула добру освіту від батька та матері-грекині. Займалася переписом книг. Після смерті Всеволода 1093 року опікувалася розбудовою святині. Започаткувала першу школу для дівчат.Історик Василь Татищев писав: "Анна зібрала в монастир панночок і навчала їх "Писання", а також ремесел, співу та шиттю".Євпраксія не одразу стає послушницею. Лише коли дізнається про смерть чоловіка Генріха IV. Його ховають у Льєжі – тепер Бельгія, але за наказом папського легата ексгумують і переносять у Шпаєр – на заході Німеччини. Поміщають у неосвяченій каплиці Святого Афри біля Шпаєрського собору.Жінка пережила його на три роки. Померла 38-річною. "Поклали її в Печерському монастирі біля південних дверей. І збудували божницю в тому місці, де лежить тіло її", – записано у "Повісті минулих літ".Монастир Святого Андрія Первозваного в Києві проіснував до 1240-го. Його зруйнували монголо-татари. Іван Фундуклей 1847-го в "Обозреніи Кіева" зазначив: "Андріївський монастир стояв біля Михайлівського монастиря. Його зруйнував Батий. Руїни його показують у садку і під будинком одного мешканця".