Олексій Харченко: Санкції проти медійників можливі — проросійську пропаганду у медіа можна трактувати як сприяння тероризму

Рада національної безпеки та оборони України в два етапи запровадила санкції проти нардепа від «Опозиційної платформи – За життя» Віктора Медведчука та його оточення. Перший удар був завданий 2 лютого, коли на п’ять років запровадили санкції проти нардепа Тараса Козака та компаній, які володіють ліцензіями телеканалів «групи Медведчука» – «112 Україна», NewsOne і ZIK. Російська пропаганда та середовище ОПЗЖ спробували подати це як політичну розправу й наступ на свободу слова, однак політики та громадський сектор у різних формах пояснили, чому це не так. 19 лютого влада завдала удару вже по самому Медведчуку, зачепивши також його дружину Оксану Марченко, цивільну дружину Козака Наталію Лавренюк та ще кількох людей. Санкції діятимуть три роки та передбачають арешт майна.

Експерт із стратегічних і кризових комунікацій Олексій Харченко вважає, що перша група санкцій — це спроба обмежити політичний вплив Росії через Медведчука й попереджувально-тактичне рішення, яке має проінформувати про серйозність намірів. Натомість метою другого етапу санкцій було обмежити вплив середовища Медведчука на політико-економічні процеси.

За версією влади, санкції запровадили через «підготовку до держзради» та «фінансування тероризму». Однак докази цього, які просочуються в інфопростір від спікерів силових структур та інсайдерських дерел, доволі скупі. Експерт каже, що погана комунікація — недостатність аргументованих відповідей та зволікання з фактажем — підриває впевненість у юридичній бездоганності цих санкцій. У розмові з «Детектором медіа» Олексій Харченко проаналізував мету санкцій, законодавче підґрунтя та комунікацію влади.

— Олексію, як ви оцінюєте санкції проти Віктора Медведчука та його оточення? На вашу думку, яка мета двох етапів санкцій?

— Санкції фактично були запроваджені п'ятьма рішеннями. Спочатку щодо Тараса Козака, компаній і авіаперевізників. Цікаво, що ці санкції запроваджені на 5 років. Потім щодо Оксани Марченко та людей, пов’язаних із Віктором Медведчуком, компаній і частини нафтопродуктопроводів «Самара – Західний напрямок» і «Грозний – Армавір – Трудова». Ці санкції запроваджені на три роки.  

Можна сказати, що перша група санкцій — намагання обмежити політичний вплив, який Росія чинить на Україну через Медведчука. Призупинено роботу трьох телеканалів, Медведчук втратив змогу вести прямі переговори з Путіним та його оточенням, літаючи до Росії та окупованого Криму. Так обмежили можливість впливати на порядок денний. Канали Медведчука  на ютубі мають тисячі, а не сотні тисяч глядачів (винятки – спеціально «розігнані» за допомогою методів просування перегляди хедлайнерів на зразок Співака, Шарія). Обмежено також і вплив на подієвий порядок денний: Медведчук більше не може перебивати політичний процес своїми інформаційними приводами на кшталт обміну полоненими.

Отже, метою цих санкцій стало забезпечення контролю над порядком денним і його просуванням. П’ять років дії санкцій покривають дві електоральні події – чергові вибори Верховної Ради у жовтні 2023 року та чергові вибори президента у березні 2024 року.

Також першу групу санкцій можна розглядати як попереджувально-тактичну: удар з метою не зупинити ворога, а поінформувати про серйозність намірів.

Мета ж другої групи санкцій терміном на три роки — обмеження впливу на політико-економічні процеси. Зокрема, можливості отримувати кошти з Росії для створення/відтворення телеканалів і фінансування політичних заходів. Тут варто звернути увагу на два нюанси. По-перше, так як і частина попередніх санкцій, це фактично введення в дію рішення попередньої влади, зокрема щодо частини нафтопродуктопроводів «Самара – Західний напрямок» і «Грозний – Армавір – Трудова». По-друге, так само були запроваджені санкції щодо компаній, які пов'язані з Росією. Цим пояснюється умовна «вибірковість» санкцій. Зменшення політико-економічного впливу необхідне, аби завадити розбудовувати замість заблокованих каналів інші інструменти впливу, і щоб Росія через Медведчука не могла тиснути на український бізнес. Риторика представників ОПЗЖ, зокрема про «вибірковість санкцій», дозволяє говорити, що вони мають ефект.

Проте варто не забувати, що, окрім політичної доцільності, яка продиктована національними інтересами, є ще юридично-процесуальна сторона. Саме тому нагальне питання зараз — ретельне напрацювання змін до законодавства для унеможливлення надмірної політизації запровадження санкцій. Викликають занепокоєння слова деяких представників влади, що варто закривати ті телеканали, які, за їхніми оцінками, транслюють наративи Росії, без достатньої прозорої фактологічної бази. Крім того, навіть санкції проти оточення Путіна в Україні, попри очевидність, можуть викликати запитання щодо прозорості та правомірності заходів, оскільки досі не представили факти. Тому для уникнення спекуляцій кожне рішення має бути вивіреним політично, юридично й комунікаційно.

—  Що варто зробити, щоб ці рішення не змогли оскаржити та скасувати?

— Право оскаржити санкції є у кожної особи, щодо якої вони застосовуються, але оскарження — це лише звернення до суду для перегляду рішення. Оскарження — це прояв правової держави. Так, можна звернутися до Верховного Суду, що й зробили представники Тараса Козака. Інше питання — перспективи розгляду оскарження. Враховуючи миттєвість санкцій (наприклад, телеканали були вимкнені з ефірів майже миттєво й синхронно), в Україні переглянути їх буде важко. Так, уже маємо випадок, що Верховний Суд відхилив  один із позовів, а інший – дозволив доопрацювати. Тож, враховуючи політико-правовий консенсус щодо санкцій, навряд можна говорити про значні перспективи їх скасування в Україні.

Інша справа — міжнародні інституції. Зараз слабким місцем санкцій можна вважати відсутність очевидних фактів. Навіть якщо згадати нещодавнє викриття агентурної мережі Росії у телеграмі, то й там були наведені певні схематичні факти. З іншого боку, для запровадження санкцій прямо не вимагається рішення суду.

Відповідно до статей 4 і 5 Закону України «Про санкції», передбачається відповідальність у вигляді обмеження, переважно, економічних прав. А відповідно до Кримінального кодексу за терористичну діяльність у різних проявах (статті 258-258-5) має наставати відповідальність у вигляді позбавлення волі. А для такої відповідальності необхідним є доведення вини в суді.

Враховуючи, що на зараз обговорюється питання санкцій і не відбулося настання відповідальності відповідно до Кримінального кодексу, можна вважати, що перспективи розгляду справи в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) є. Також чинне законодавство не ставить вимог до оприлюднення фактів, необхідних для запровадження санкцій. Тому зараз це питання в межах правового поля. У той же час у межах розгляду справи в ЄСПЛ можуть бути затребувані матеріали, на підставі яких було прийнято рішення щодо запровадження санкцій. І саме від правдивості й очевидності фактів буде залежати успіх у цій справі. Та щоб уникнути різночитання цих статей, необхідним є чіткіше визначення запровадження санкцій — конкретизація умов застосування Закону «Про санкції» та Кримінального кодексу.

— Якщо були підстави для запровадження санкцій, чому СБУ чи Офіс генпрокурора досі не вручив підозри та не почав судові розгляди?

— Це найскладніше питання. Зараз ми можемо робити оцінку лише на основі публічних заяв. Маємо кілька проблем. По-перше, подвійне законодавче регулювання терористичної діяльності. За Законом «Про санкції» потрібна пропозиція СБУ, а за Кримінальним кодексом — доведення в суді. У яких конкретних підставах має застосовуватися який саме закон, юридичної визначеності немає. А отже, це визначає лише комунікаційна підтримка політико-правової аргументації. Ми опинилися в ситуації, коли є слово СБУ, РНБО і Президента, що докази є і будуть наведені, проти здорового інтересу, коли саме їх оприлюднять та наскільки ці докази аргументовані. Зрозуміло, що затягування з оприлюдненням підриває довіру до представників влади.

По-друге. Якщо СБУ має чіткі докази підтримки терористичної діяльності, то має розпочинатися процедура притягнення до кримінальної відповідальності. Але тут є інші проблеми. Контррозвідувальна інституція може отримати факти, які буде важко долучити до слідства (чому і як — інше питання, але мову веду саме про правомірні методи роботи цих інституцій). І навіть бездоганна доказова база залежить від професійності прокурорів і суддів. Недобросовісні захисники закону можуть сприяти підсанкційним особам.

Зараз зрозуміло лише одне: за невисокої довіри до інститутів влади відсутність чітких відповідей на питання, чому і на підставі чого зроблені висновки, може викликати сумніви, що у влади є доказова база для запровадження санкцій. Тому правовий порядок застосування санкцій має бути вдосконалений. Зокрема, коли застосовується Закон «Про санкції», а коли Кримінальний кодекс. Чи має слідувати за накладанням санкцій як попереджувальних заходів притягнення до кримінальної відповідальності. Якою має бути аргументація, що лягає в основу рішення РНБО про застосування санкцій. Що таке «інше сприяння тероризму». Які необхідні та достатні підстави для застосування цих норм, тощо.  

— Якщо метою було завдати удару по діяльності Медведчука в Україні, які методи були би бездоганними для її досягнення, зокрема, з юридичного боку?

— Законодавство не встановлює чіткого переліку вимог для запровадження санкцій. Так само як не встановлює більш жорсткої відповідальності за винятком обмеження економічних прав. У Законі «Про санкції» йдеться про «пропозицію» (стаття 5), проте що таке пропозиція, не конкретизовано. А тому подання пропозиції у довільній формі на засіданні РНБО може бути достатнім для забезпечення формальної процедури. Пам’ятаймо, що санкції запроваджуються на основі рішення РНБО  – колегіального органу, що передбачає виваженість рішення.

З іншого боку, те, що  РНБО та СБУ фактично контролює одна політична сила, дозволятиме спекулювати на цьому питанні. А отже, попри формально-юридичну сторону (а формальна процедура була збережена), основним питанням якраз є не стільки юридична, скільки політико-комунікаційна сторона. Може здатися парадоксальним, але у випадку не бездоганної юридичної чіткості саме від того, хто краще переконає у своїй правоті, й буде залежати успішність.

Враховуючи, що виникає багато питань, на які немає достатньо аргументованої відповіді, а з фактажем зволікають, недостатня комунікація підриває впевненість у юридичній бездоганності санкцій. Отже, щоб не було питань до юридичної частини, мала би бути чітка, виважена, аргументована, однозначна, ствердна, поетапна комунікація всіх інститутів влади, що дала би відповіді на питання: чому зараз, які конкретно підстави, чому саме такі компанії, яким був вплив Росії і Путіна, чому після санкцій національна безпека буде підвищена.

— Які запобіжники та інструменти має використати держава, щоб підсанкційні канали та компанії не повернулися з новими ліцензіями та юридичними особами?

— Законодавство України не має чіткої відповіді на це питання. Прямої заборони на перереєстрацію немає. Тим паче, що засновники можуть бути іншими. Тому було важливо обмежити фінансово-економічний вплив Путіна через Медведчука в Україні для фінансування каналів. Створення телеканалу потребує значних коштів, а для телеканалів застосовується положення про розкриття кінцевих бенефіціарних власників. Якщо невідома людина починає фінансувати канал, виникає питання про джерело грошей. А це вже питання до податкової.

Але звернемося до іншої сторони питання. У Законі «Про санкції» сказано, що санкції можуть застосовуватися до «суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність». У Законі «Про боротьбу з тероризмом» зазначено, що «терористична діяльність» охоплює «пропаганду і поширення ідеології тероризму», а також «інше сприяння тероризму». Також маємо звернутися до Закону «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», а саме положення, що «збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності». Отже, Росія визнана державою, яка організовує та підтримує терористичну діяльність в Україні. Враховуючи це, будь-яка підтримка Росії, наприклад, просування тез про необхідність взаємодіяти, «досягнути миру й співпрацювати» (= «здатися»), може трактуватися як «інше сприяння тероризму», що входить в обсяг поняття «здійснення терористичної діяльності», яке зафіксовано в статті 5 Закону «Про санкції». Таким чином, ведучі та співробітники каналу також можуть бути визнані тими, хто здійснював «інше сприяння тероризму». Як показує досвід, канал — це впізнавані люди, неможливо досягнути впливу з невідомими людьми у кадрі. А щоб люди стали відомими, необхідно щонайменше три місяці активного просування. Таким чином, обмеження доступу працівників каналу до роботи на телеканалах, незалежно від форми власності, дозволить цілком у межах правового поля обмежити можливість повернення каналів та компаній. Так само під дію санкцій мали б підпадати ті, чиї дії можна кваліфікувати як «інше сприяння тероризму».

— Чому, на вашу думку, держава обрала санкції? Могла би застосувати інші механізми? Які? Чи були б вони більш дієвими?

— Для протидії впливу Росії в Україні, який отримав назву «гібридної війни», необхідно діяти комплексно. Адже українці перебувають під впливовим інформаційно-психологічних операцій, спрямованих на позбавлення власної волі з метою підкорення й моделювання поведінки, бажаної для джерела впливу — Росії.

Практика протидії інформаційно-психологічним операціям (наприклад, сугестивному впливу наративів, пропаганди) доводить, що існує лише кілька дієвих способів. Насамперед це обмеження постійної дії джерела інформаційно-психологічної операції, встановлення емоційного контакту з жертвами інформаційно-психологічного насилля, створення відчуття безпеки в новому просторі та початок формування довіри до нового оточення (у тому числі інформаційного), забезпечення інформаційно-психологічної стійкості та самостійності.

Існує два загальні методи обривання впливу джерела інформаційно-психологічних операцій. Перший – це розмиття впливу такого джерела за рахунок інтенсифікації інших джерел, яким може довіряти жертва «гібридної війни». Передусім це родичі або близькі референтні групи. Інший метод – термінова зупинка постійного впливу джерела інформаційно-психологічних операцій, обривання прямого контакту. Перший спосіб більш ефективний з точки зору посттравматичного синдрому та тривалості дії. Але він вимагає тривалих і системних зусиль. Другий – більш ефективний на початку, але вимагає значних зусиль для психологічного відновлення жертв «гібридної війни».

Із наявних дієвих способів у держави є лише інструмент санкцій. На жаль, система дієвих урядових стратегічних комунікацій, у тому числі кризових, так і залишається не впровадженою, хоча методологічна й нормативно-правова база напрацьована фахівцями, починаючи з 2014 року. Тому використання комунікації для психологічної підтримки й реабілітації жертв пропаганди і наративів Росії не є можливим.

Інший шлях – нормативно-правовий, юридичний. Але для цього потрібно кілька умов. По-перше, сильна доказова база. По-друге, — навіть за наявності такої доказової бази, — політично не ангажовані суди. На жаль, в Україні цей шлях теж неможливий через дію юридичної еквілібристики та зовнішній вплив на судочинство.

Як комунікаційні, так і юридичні механізми, особливо в комплексі, мали б бути більш дієвими. Але з огляду на обмеженість їх застосування залишаються санкції. Хоча й цей інструмент не бездоганний, бо не може бути використаний сам по собі. Так, після запровадження санкцій, необхідною є виважена, системна, всебічна комунікаційна підтримка громадян. Така комунікаційно-сервісна підтримка від держави має бути спрямована на формування позитивного ставлення, інформування про сервісні рішення та можливості задоволення потреб, залучення громадян до повноцінного життя та взаємодії в суспільстві, забезпечення доступу й розкриття зв'язків із референтними групами із представників з усієї України та надання можливостей для самореалізації. Це загалом збігається з місією Суспільного, яке, щоправда, перебуває ще в процесі трансформації та забезпечення фінансової стабільності. Дещо подібне завдання й у телеканалу «Дом». Без такого комплексу інформаційних і державно-сервісних заходів можна досягти зворотного ефекту та отримати реванш на наступних виборах.

Фото: Олена Худякова, Укрінформ