Дівчата виходять без білизни. Для академічного театру це незвично - актор

27 -28 лютого в Києві та Житомирі харківський театр Ampulka покаже виставу "Чуваки не святкують або Ukrainian" за оповіданнями Руслана Горового. Письменник дебютує на сцені в якості актора. Режисер - Максим Голенко.Українець в Нью-Йорку зустрічає американського військового. Розповідає про армію, перше кохання, війну на Донбасі, за сюжетом.Говоримо з Дмитром Усовим, актором Одеського театру ім. Василя Василька. Крім головного героя, грає усіх інших персонажів.Розкажіть про формат вистави "Чуваки не святкують або Ukrainian"?Це нарізка уривків з декількох книжок Руслана Гурового. Взяли саме гумористичні оповідки, щоб це не була нафталінова агітка-пропаганда. Закладали, що про війну можна говорити й так, весело та щиро. Військові та волонтери - не воскові фігури, а живі особистості, які можуть сміятися і плакати. Хотіли зламати постсовковий синдром, що Україна - це лише про багатостраждальний нарід.Персонажі, з одного боку, зрозумілі та прості, з іншого - цікаві для втілення. Найсерйозніший - друг дитинства, який пішов на фронт. Просив автора більше розповісти про таких добровольців.Закладали, що про війну можна говорити й так, весело та щироРозбавили комедійними замальовками про, наприклад, жителя Конотопа, який прикинувся гомосексуалістом, щоб дружина не дізналася про коханку. Або про Ліду, яка ходила на концерти Олександа Сєрова, але дізналась про російську культурну експансію та переключилась на Павла Зіброва.На яку аудиторію розрахована?Як би ми не топили за мистецтво, не повинні забувати, що президента у нас обрали через ящик. В більшості своїй українська публіка не з дуже вишуканим смаком. Ніхто не відміняв принцип того, що має бути весело. Режисер Максим Голенко вміє зробити це зі смаком та смислом. Завжди підписуюсь на його проєкти, бо знаю, що це буде акт взаємної творчості. Кожен привносить свої ідеї та пропозиції. Хоч вистава антрепризна, це не лайно на трьох стільцях з медійними обличчями. Вона не вульгарна та з проукраїнською позицією. Розрахована на широкий загал. Якщо серед глядачів є ті, хто "устал от войны", для них є уривки зі сльозливими історіями про кохання та модними тенденціями на кшталт гомосексуалізму. Важливе місце займає тема совкодрочерства.Що особисто вам дає участь в "Чуваки не святкують або Ukrainian"?Участю в таких проєктах, як "Чуваки не святкують…", намагаюсь компенсувати якісь прогалини в минулому. За всіма є грішки. Індустрія так побудована, що без знімання в російськомовному або частково російському продукті актору важко вижити. Продюсери часто запрошують зірок з-за поребрика. Нібито без них фільмувати неможливо, але хоча українські актори талановиті, професійні та нічим не поступаються.Як би ми не топили за мистецтво, не повинні забувати, що президента у нас обрали через ящик. В більшості своїй українська публіка не з дуже вишуканим смакомДля багатьох досі орієнтиром є Москва. Нібито усе хороше там. Бачу це від бабусі на базарі до нашого президента. Навіть у моєму оточенні є такі - хоч і з проукраїнською позицією, але як бачу, який контент вони споживають, то якнайшвидше намагаюсь від них тікати. Росія вкладає у це неймовірно багато грошей. Лізе з усіх щілин в інформаційний простір. Це не одиничні випадки, як медведчуківські канали та Шарій. Це масштабна проблема. Створити та фільтрувати свою інформаційну бульбашку - це ціла робота.Продюсери часто запрошують зірок з-за поребрика, хоча українські актори талановиті та нічим не поступаютьсяМене на вулицях частіше впізнають, як чувака з телебачення, а не театрального актора. Знімаючись в серіалах, був впевнений, що це дивляться тільки бабусі. Але почали писати в соцмережах дівчата по 12-13 років. Виявляється, мало того, що дивляться цю ахінею, ще й дискутують між собою. Навіщо їм це, коли в телефоні є Netflix, HBO тощо. Роблять такий крутий контент для підлітків, що й я іноді дивлюсь. Нарешті мають можливість зростати на хорошому, а вони вмикають телевізійне мило. При чому воно взагалі не цікаве, з картонними персонажами в нежиттєвих ситуаціях. Чому вирішили змінити "Дикий театр" на імені Василька в Одесі?Я буду грати одночасно в двох, жити на два міста. А всі питають: "Усе, уїжаєш?". Досі існує совковий стереотип, що актор після університету йде в театр та служить йому одному все життя, поки ногами вперед не винесуть.Знімаючись в серіалах, був впевнений, що це дивляться тільки бабусі. Але почали писати в соцмережах дівчата по 12-13 роківМаксим Голенко став головним режисером одеського театру Василька. Запропонував долучитися до трупи, має для мене є цікаві ролі, тож я погодився. У нас робочі стосунки з ієрархією, але немає диктатури. Стільки років не працювали б, якби не були однодумцями та не мали спільне бачення щодо життя, політики та театру. У кожній постановці Голенка зчитується його громадянська позиція, що Карфаген має бути знищено. Я проти того, щоб актор не мав жодної позиції, та лише розказував, що він "людина підневільна". Їм зручно мати ставку та грати в лайні 30 років, від якого вже тхне смертю та нафталіном. Хто ж тобі винен, що працюєш в такому театрі та дозволяєш з собою таке робити? Іди в конкурентне середовище. На заході, наприклад, актори в 70 років видають таке, що не кожен молодий зможе. Конкуренція скажена. Багато в цій професії залежить від випадку та фарту. Неприкольно, що немає стабільності. Зате це трушна штука.Який стан україномовної драми в Одесі?Наскільки я знаю, в театр Василька в Одесі єдиний, де вистави йдуть державною мовою. Ще й в назві має "український". Бо тільки в нас може бути театр російської драми, ще й імені Лесі Українки. Анклав сепаратизма та ватників в центрі столиці.Індустрія так побудована, що без знімання в російськомовному або частково російському продукті актору важко вижитиОновлювати репертуар театру Василька почали, коли змінилося керівництво, худруком стала Юлія Пивоварова. Для неї це був ризик. Досі дивуюся, як вона ризикнула взяти постановку "Енеїди XXI". До того усі вистави, наскільки мені відомо, були здебільшого класичні та звичні. Якийсь мат на сцені та відвертість - це не про академічний театр, колектив до такого ставиться неоднозначно. Буцімто це моветон, не мистецтво. А ця п'єса перероблена на сучасний лад, там Еней з командою - біженці з Донецьку, втекли від війни. Поневіряються світом, шукають кращого життя. Боги - перифраз на сучасних політиків. Відкритим текстом про ватників та бойовиків. Є відверті моменти, дівчата виходять майже без білизни. Для академічного театру це незвично, сприймали в штики.Але побачили, що глядачу зайшло, отримали за "Енеїду XXI" театральну премію "ГРА". Зрозуміли, що ми не столичні БДСМщики, а нормальні люди. Зокрема, є постановки Стаса Жиркова та Івана Уривського. Зараз Наталя Сиваненко з "Дикого" ставить п'єсу Наталки Ворожбит "Демони".Якийсь мат на сцені та відвертість - це не про академічний театр, колектив до такого ставиться неоднозначно"Вистава про підтримку українськості як такої. Складається з невеликих окремих історій, які поєднуються в велику картину. По суті це розповідь українця американцю про Батьківщину, - розповідає Руслан Горовий про виставу "Чуваки не святкують або Ukrainian". - Це біографія чоловіка від розвалу совка до початку російсько-української війни. Показали і "русский мир" і "услышьте Донбас". Мені це болить, бо дитинство й юність провів у Конотопі. Це військове містечко, там багато росіян. Усе моє оточення було орієнтовано на Москву. За освітою та роботою туди, за мандаринами туди. А я все життя мріяв жити в Києві.Більше за все не хотіли робити виставу пафосною. Це проблема вітчизняного патріотичного контенту. Маємо гумор та оптимізм. Назвав це український театральний дурдом".