Севастопольська демографічна аномалія. Як окупанти роблять місто російським

Російська Федерація взяла чіткий курс на зміну національного складу окупованої території Автономної Республіки Крим. Сталось це відразу після захоплення півострова. Про масове переселення росіян на вкрадені землі повідомлялось неодноразово і на міжнародному рівні. Востаннє цю проблему підняв колишній командувач Військово-морськими силами України Ігор Воронченко на Львівському форумі з питань безпеки. Але в усій цій історії є одна особливість. Росіяни не хочуть селитись де-небудь в Криму, їх посилена концентрація спостерігається лише в одному районі півострова – південному узбережжі і Севастополі…

Міграційні тенденції у Криму після анексії

Про масштаби демографічних змін, які втілюються з Кремля, можна було судити з офіційних цифр. Але загалом ці цифри не дуже промовисті. Якщо за останніми українськими даними української статистики населення АР Крим у 2013 році складало 1,956 млн осіб, то у 2014 воно скоротилось до 1,891 млн. Можна припустити, що республіку за цей час покинуло понад 60 тис. людей, які з різних причин не захотіли жити при російській окупації. Це певною мірою корелює з кількістю понад 40 тис. внутрішньо переміщених осіб із Криму, зареєстрованих у Мінсоцполітики України (припустимо, що якийсь відсоток кримчан не став ставати на облік). Загалом після анексії населення Криму зростало повільно, воно так і не досягло доокупаційних показників, склавши минулого року 1,903 млн осіб.

Очевидно, що російська влада при реалізації своєї демографічної політики зустрілася з труднощами обʼєктивного характеру: відсутністю можливості забезпечити велику кількість переселенців житлом та неспроможністю забезпечити їх роботою. Крім того, північні регіони півострова не є привабливими для переселення: через постійні аварії на контрольованому партнерами Дмитра Фірташа комбінаті «Кримський титан», місто Армянськ і його околиці стали зоною перманентної екологічної катастрофи, а переважно аграрні райони Красноперекопська чи Джанкоя перетворилися на депресивні агломераціїз припиненням постачання води до Північнокримського каналу.

Без сумніву, мають місце випадки, коли пенсіонери з російської Півночі чи Далекого Сходу намагаються переселитися до більш комфортного, розбудованого українцями чорноморського узбережжя. Також окупаційна адміністрація півострова отримує фінансування з державного бюджету на програму «Житло», за якою службовці – переважно приїжджі – можуть купити квартиру за пільговими цінами, однак приріст населення все одно залишається дуже низьким по всій території півострова. Виняток складає лише одна надважлива для Путіна адміністративна одиниця – Севастополь.

Статистика демографічних процесів у цій агломерації зовсім не збігається із загальнокримською.

Сто тисяч «зайвих» людей

Варто зауважити, що одним із перших завдань, які поставила кремлівська влада після окупації півострова, стало проведення перепису населення. Він відбувся вже у жовтні 2014 року. На відміну від української влади, яка ніяк не може переписати населення країни, у Кремлі вочевидь швидко зрозуміли, наскільки важливо мати реальні дані про чисельність населення. Заради справедливості зазначимо, що цифри українських органів статистики практично збіглися з тими, які окупанти отримали під час свого перепису і в загальних рисах повторювали ту статистику, яка була характерна всьому півострову загалом. Кримські міста втратили якийсь відсоток населення у 2014-му, потім його кількість почала потроху відновлюватися. Останній рік зростання переважно зупинилося: зменшилась купівельна спроможність населення, вірус Covid-19 не сприяє міграції та й з України повернулися вже всі, хто хотів.

Але динаміка, яку демонструє Севастополь яскраво контрастує із загальними тенденціями. Його населення у 2014-му році не те що не зменшується (хоча його залишили сотні українських військових та членів їх сімей), а різко збільшується одразу на 50 тис. чоловік: із 342 580 у 2013-му до 393 304 осіб у 2014-му. І ця тенденція триває: у 2014 році сальдо міграції становить 13 565 осіб, у 2015-му – 17 883 особи, в 2016-му – 13 020 осіб. За даними окупаційної адміністрації, наприкінці минулого року в місті мешкало вже 449 тис. осіб, а вже на лютий 2021-го Росстат повідомляє про 513 тис. мешканців. Зростання населення Севастополя виглядає ще більш аномальним в порівнянні з роками при Україні, коли населення міста зменшувалось з 1996 по 2010 рік, поки не почався незначний ріст. За даними Росстату, кожен третій росіянин, який переселяється на півострів, осідає саме у Севастополі. У 2018-му до цього міста перебралось 13 тис. росіян, а до інших насерелених пунктів Криму – 19 тис. У 2019-му році – 12 і 20 тис. відповідно.

Теза про те, що до Севастополя масово мігрують російські пенсіонери, як до великого курортного міста, не пояснює цього аномального тренду. Не можна сказати, що в окупований Севастополь їдуть, як на курорт. По-перше, це місто військових ніколи не робило туризм своїм пріоритетом. По-друге, населення сусідньої курортної і розкрученої Ялти залишається стабільним. Останнім часом воно росло на 1-2 тис. чоловік у рік, а у 2020-му зафіксовано невеликий спад (200 чоловік). Не їдуть до Севастополя і як до великого міста. Бо інше велике місто – столиця автономії Сімферополь хоч щорічно й зростала на 4-6 тис. мешканців, але в 2018 році їхня кількість теж упала до 500 чоловік, у 2019-му також зафіксовано спад (мінус 200 осіб).

При цьому керівник «департаменту архітектури та містобудівництва» окупаційної севастопольської адміністрації Максим Жукалов у своєму інтервʼю на початку лютого заявив, що, за його даними, у місті проживає вже понад 600 тисяч осіб. Шеф окупаційної адміністрації міста Михайло Развожаєв також «за споживанням води та хліба» підрахував, що у місті має мешкати вже близько 700 тис. чоловік.

До речі, в місті збираються виносити на громадське обговорення новий проєкт генерального плану Севастополя, що має замінити нинішній, зовсім нещодавно розроблений «Інститутом генплану Москви». Причому якщо попередній проєкт планувався, виходячи із перспективи зростання кількості населення у місті до 560 тис. чоловік у 2035 році, то новий варіант «танцює» вже від цифри в мільйон чоловік населення до того ж року.

Але й це ще не все.

Севастопольська «казка про рукавичку»

Зафіксоване зростання населення Севастополя абсолютно не корелює з офіційними даними щодо введення в експлуатацію житла у місті. Російська Федеральна служба державної статистики фіксує у 2018 році введення в експлуатацію 2731 квартири, загальною площею 294 264 кв. метрів. Ця цифра також контрастує з загальнокримськими показниками: вона на 68,8% вища за аналогічний показник 2017 року, при тому, що на всій іншій території півострова окупанти у 2018 році зареєстрували всього 764 тис. кв.м. житла, що менше аніж в попередньому році на 8,4%. При цьому окупаційна влада намагається максимально нарощувати кількість введеного житла, з одного боку, легалізуючи самобуди, з іншого розконсервовуючи будівництва, з якихось причин зупинені українською адміністрацією (переважно це також є самочинним будівництвом, з яким боролася українська влада міста і знести яке обіцяв самопроголошений севастопольський «губернатор» Олексій Чалий), переводячи зони приватної забудови у висотну. Також російська влада міста озвучує плани збудувати 1 млн квадратних метрів житла протягом 2021-2030 років коштом федеральної програми «Житло». Однак в цю «рукавичку» ніяк не вдасться упхнути майже сто тисяч осіб, які звідкись зʼявилися у Севастополі.

Логічно припустити, що є лише одна категорія населення, присутність якої можна настільки оперативно наростити, при цьому не будуючи для неї житла і не створюючи робочих місць. Це — військові та персонал, що обслуговує Чорноморський флот, розвиток якого став справою престижу для Кремля. При цьому офіцери можуть розміститись в орендованому житлі, а для рядового складу достатньо й казарм. Тим більше, що на додачу до наявних зводяться і нові. Наприклад, 12,9 гектара прибережної території Севастополя, та ще 2 гектари акваторії Камишової бухти віддано під школу водолазів Чорноморського флоту Російської Федерації.

Крім того, Чорноморський флот активно проходить процес переозброєння і явно випереджає в цьому Військово-Морські сили України. Допоки Україна чекає на патрульні катери Mark VІ з Америки та ніяк не може дати раду з будівництвом багатостраждального корвета, росіяни ввели в стрій ряд нових суден, серед яких патрульні кораблі, малі ракетні кораблі, три підводних човни. За даними командувача ВМС України Олексія Неїжпапи, протягом семи років бойовий склад надводних кораблів та підводних човнів Чорноморського флоту збільшено на 45%. Окрім того, кількість російських бойових літаків збільшено в 3,5 раза, а вертольотів – у 9 разів. За даними командувача Обʼєднаного оперативного штабу Збройних Сил України Сергія Наєва, підрозділи берегових військ Чорноморського флоту РФ з урахуванням морського та повітряного компонентів наразі нараховують близько 33 тис. штатних військовослужбовців і невстановлену кількість цивільного персоналу. Певно, що якийсь відсоток окупантів, виходячи у відставку, намагається залишитись у місті, а на зміну їм з Російської Федерації прибувають нові потенційні переселенці.

Видається так, що не досягши запланованих показників переселення по всьому Криму, російська влада вирішила сконцентруватися на одному конкретному Севастополі. А можливо – що значно загрозливіше для України – саме Севастополь є своєрідним дослідним полігоном, на якому зараз відпрацьовується політика «обрусєнія» всієї території автономії.

Позиція України залишається невизначеною

Два роки тому представник України при ООН Володимир Єльченко під час презентації доповіді генерального секретаря ООН Антоніу Ґутерріша про ситуацію з правами людини в анексованому Криму звертав увагу на те, що переселення росіян до анексованого Криму містить ознаки порушення базових міжнародних угод.

«Згідно з доповіддю, Росія заохочує переїзд її власного населення до українського півострова, що є прямим порушенням Женевських конвенцій та очевидною ознакою спроб змінити демографічну структуру Криму», – сказав у виступі голова представництва України в ООН.

Логічно, що українська влада вже зараз має серйозно задуматись про те, що робити з цими людьми після реінтеграції. Здавалось би, найбільш розумним кроком був би чітко артикульований намір вислати всіх цих непрошених гостей протягом кількох діб з території півострова із забороною відвідувати Україну ще років на десять, що могло б хоча б у когось із потенційних мігрантів вже зараз стримати бажання переселятися до вкраденого півострова. Однак у віцепремʼєр-міністра – міністра з питань окупованих територій Олексія Резнікова є протилежна думка.

«Якщо захочуть легально жити на території України, вони можуть отримати статус іноземних громадян, прийняти українське громадянство або жити як особи без громадянства. Або ж ці люди можуть прийняти інше рішення – повернутися на свою історичну батьківщину. Ми не збираємося, на відміну від спадкоємців сталінського режиму, займатися депортацією», – говорить він.

Заява вже викликала неоднозначну реакцію. Зокрема, владі дорікають тим, що українське громадянство не можуть отримати волонтери-іноземці, що беруть участь в Операції обʼєднаних сил, а от особам, що свідомо приїздили заселяти окуповану територію, ми обіцяємо його надати. Не кажучи про те, що міністр явно суперечить нашому представникові країни в ООН, який наполягає на абсолютній незаконності перебування тут мігрантів. Певно, що неузгоджена українська позиція – наслідок того, що чиновники не вважають зараз повернення Криму пріоритетом, сподіваючись на те, що реінтеграція настане якимось чином вже після відходу Володимира Путіна від влади в Росії.

Микола Поліщук, для «Главком»