Найважливішим ресурсом був час – військовий про початок окупації Криму

Російська операція з окупації та подальшої анексії Кримського півострова тривала близько місяця.

За цей час на вулицях з’явилися “зелені чоловічки”, які згодом виявилися військовими Російської Федерації, а Кремль розпочав масштабну кампанію з дезінформації.

На жаль, всі ми знаємо, чим це завершилося: проведенням псевдореферендуму, результатом якого стала анексія Криму Росією.

В інтерв’ю Фактам ICTV полковник Повітряних сил ЗСУ, народний депутат Верховної Ради 8-го скликання Юлій Мамчур розповів, що відбувалося у період окупації півострова, і які настрої були серед військових.

Відмінності “зелених чоловічків”

– Зазвичай у військових однакова форма. Але вони були без розпізнавальних знаків і дуже погано орієнтувалися у місцевих дорогах. У мене були певні люди, які мені давали цю інформацію, в цивільному ходили навколо нашого гарнізону – вони дуже багато блукали.

Тобто дуже погано орієнтувалися, куди їхати, інколи перепитували місцеве населення – куди проїхати до того чи того об’єкта. Так можна було їх відрізнити.

Мені важко говорити про масовість (цього явища, – Ред.), я можу говорити тільки про те, що було навколо моєї військової частини. Тому що ми місяць просиділи в суцільному оточенні. І деяку таку інформацію мені надавали мої підлеглі, перевдягнувшись у цивільну форму.

Проводили такі невеличкі рейди, щоб більш-менш розуміти, що відбувається навколо військової частини. Доволі багато було тих, хто були завезені з інших військових гарнізонів до Криму.

Знайомства з окупантами

– Я знав переважно керівний склад. Це були командири авіаційних бригад, тому що поруч з нашим аеродромом Бельбек був аеродром Кача, який підпорядковувався Чорноморському Флоту РФ.

Командира військової частини, яка базувалася в Севастополі, одного особисто знав, ми з ним зустрічались на якихось нарадах ще в 2012 році. Командир це був 810 бригади морської піхоти. Їх небагато було керівників, але їх в обличчя я впізнавав.

Однак у мене не було жодного бажання з ними комунікувати. Звісно, їх підсилали спеціально до мене для того, щоб схилити на бік переходу до Росії. Тому жодного спілкування у мене з ними і не вийшло. В перший же день я зрозумів, чому вони тут перебувають. Тому ми розійшлися. І більше подібних спроб не було.

Дії в окупації

– Тоді найважливішим ресурсом для Української держави був час. Його не можна було ні за що купити. І тому ми розуміли, що всі наші дії дають можливість державі, керівництву держави оцінити обстановку і ухвалити виважені рішення, почати готувати країну до оборони, провести заходи мобілізаційної підготовки.

Тому наші всі дії були спрямовані на виконання цієї головної задачі: дати тривалий час підготувати наші Збройні Сили до агресії.

Рішення в кінці лютого – на початку березня доводилось ухвалювати в обмеженому колі моїх заступників, щоб не було витоку інформації. І події 4 березня, цей похід був для того, щоб показати суспільству, що дійсно відбувається на Кримському півострові.

За нашими даними, плани з того, щоб захопити військові частини, були доволі обмежені за терміном. Десь до 3 березня. З 3 березня почалася масова дезінформація в ЗМІ РФ, що всі військові частини перейшли на бік Росії, і ми цим походом показали, що ми стоїмо, державний прапор у нас на флагштоці, військові частини віддані присязі.

Це мало ефект розриву бомби, бо росіяни не очікували таких дій. І психологічно вони були не готові, тож ЗМІ, які тоді уже прорвалися на територію Криму, змогли висвітлити ці події на весь світ. І резонанс був доволі великий. Але нам важко було спрогнозувати, до чого це призведе. Але вийшло, що дуже вчасно ми ухвалили це рішення.

Не втратити бойовий дух

– Люди були в розпачі, відчувалася невпевненість, кожен день ми проводили звичайні наради  з керівним складом, я їм доводив оперативну інформацію, яка була на той час у мене, проводили шикування особового складу, грали гімн, підіймали державний прапор. І це дало можливість до 22 березня тримати оборону в облозі.

Після 22 березня було доволі важко, тому що після псевдореферендуму активність військових формувань РФ збільшилась. На відео штурму штабу моєї військової частини було видно, що застосовувалися спецпризначенці. За формою одягу спеціалісти можуть доволі чітко проаналізувати, що то за підрозділи.

Застосовувалась бронетехніка, і в подальшому вже було важко тримати оборону. Але повинен заявити, що ми фактично ще квітень-травень місяць перебували на території військової частини. Нам вдалося зі своєї військової частини перевезти на материкову Україну частину літаків.

А також – допомогти сусідній військовій частині, яка базувалася в Кіровському. Новим місцем дислокації був аеродром Кульбакіно в Миколаєві, ми ці літаки розмістили там. Фактично розпочали відновлення боєздатності.