Вимагаємо правосуддя для Сергія Стерненка: позиція громадських організацій

Ця справа викликала значний суспільний резонанс, мітинги на підтримку Сергія Стерненка пройшли в багатьох містах України (подекуди – з незаконними затриманнями мітингувальників з боку поліції). Вона також загострила питання довіри суспільства до судової влади та системи правопорядку, які не були належно реформованими після Революції гідності, в результаті чого є вразливими, зокрема, до впливу Росії та проросійських сил.

У контексті переслідування Сергія Стерненка в “справі Щербича” виникають серйозні сумніви в справедливості судового розгляду з огляду на таке:

Незалежність і безсторонність суду. Справа розглядалася Приморським районним судом Одеси, суддя – Віктор Попревич, який, за висновком Громадської ради доброчесності, не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики. Зокрема, цей суддя у своїх попередніх рішеннях виправдовував п’яних водіїв та міліціонера, який катував людей; закрив справу про керування автомобілем під дією алкоголю проти голови Одеського окружного адміністративного суду; не задекларував автомобіль і квартиру дружини в Криму тощо. 

Кваліфікація злочину. У “справі Щербича” Сергія Стерненка визнали винним у повному обсязі за ч. 2 ст. 146 (“Незаконне позбавлення волі або викрадення людини”), ч. 2 ст. 187 (“Розбій”) та ч. 1 ст. 263 (“Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”) Кримінального кодексу. Відповідно до оприлюдненого тексту судового рішення, а також публічно заявленої позиції обвинувачення випливає, що мотивом скоєння інкримінованого С. Стерненку і Р. Демчуку діяння було вчинення тиску на депутата райради Сергія Щербича для складення ним повноважень. Водночас їх засудили за ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу (“Розбій”). Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом, а обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони розбою є мета, з якою вчиняється напад, – заволодіння чужим майном. Мета, як вбачається з матеріалів справи та вироку суду, була іншою. Належних та припустимих доказів щодо вчинення розбою в справі немає, а тому ця стаття не може вважатися доведеною. Що ж до іншої статті Кримінального кодексу, за якою засудили Стерненка і Демчука, – ч. 2 ст. 146 (“Незаконне позбавлення волі або викрадення людини”), – то за нею обвинувачених звільнено від покарання через закінчення строку давності притягнення до відповідальності за цією статтею.

Пропорційність покарання. Сергієві Стерненку присудили ув’язнення на сім років та три місяці з конфіскацією половини майна. Такий самий вирок отримав і інший фігурант цієї справи Руслан Демчук. Для порівняння: вбивцям громадської активістки з Херсона Катерини Гандзюк, які вилили на неї літр сірчаної кислоти, що призвело до тяжких мук і загибелі активістки, дали від трьох до шести років в’язниці; Щербич же, за даними прокуратури, отримав легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, а також, за даними слідства, йому завдано матеріальної шкоди в 330 гривень (менш ніж 15 євро станом на 2015 рік).

Терміни розгляду справи. Викликають питання і терміни розслідування та судового розгляду “справи Щербича”, яка триває вже майже шість років (потерпілий п’ять років не з’являвся на судові засідання і тільки в листопаді 2020 року Щербич нарешті прийшов на засідання і дав свідчення в суді). За статтею 146 ч. 2 закінчилися строки притягнення до відповідальності, коли раптом у лютому 2021 року суд ухвалив вирок у цій справі. Це сталося на тлі можливого розвалу в суді іншої справи – щодо звинувачення Сергія Стерненка в “умисному вбивстві”, коли він смертельно поранив одного з двох чоловіків, які із застосуванням холодної зброї напали на активіста у 2018 році, – а також інтенції прокуратури на “підозру в будь-якому випадку”.

Наведені факти свідчать про те, що переслідування Сергія Стерненка та Руслана Демчука в “справі Щербича” має політичні мотиви, а судова система, розглядаючи цю справу, не керувалася принципами незалежності та безсторонності.

Під час розгляду “справи Щербича” варто також брати до уваги загальний контекст переслідування Сергія Стерненка, напади на активіста, розгорнуту проти нього проросійськими медіа та діячами дискредитаційну кампанію, а також інші епізоди й справи, на прикладі яких виявилася не тільки очевидна неспроможність органів правопорядку розслідувати напади на Стерненка та гарантувати йому безпеку, але й залученість цих органів до фабрикування інших політично мотивованих справ проти одеського активіста.

Наприклад, у листопаді 2017 році одеська поліція підготувала підозру в “організації масових заворушень” Стерненкові, який вів онлайн-стрім протесту проти забудови Літнього театру в Міському саду Одеси, що відбувся 17 листопада 2017 року. Не чекаючи офіційного виклику, 24 листопада активіст сам з’явився до слідчого, де офіційно отримав статус підозрюваного. Того ж  вечора Стерненка було відправлено до в’язниці із заставою 600 000 грн ($25 000). Але апеляційний суд скасував це рішення і відпустив Стерненка під особисте зобов’язання, а згодом справу перекваліфікували з “масових заворушень” на “хуліганство”. Станом на 2020 рік справа не розглядалася судом через те, що потерпілий, колишній начальник поліції області Дмитро Головін, ігнорував судові засідання.

У 2018 році в Одесі було вчинено три напади на Сергія Стерненка. 7 лютого 2018 року активіста побили й завдали йому різаних ран, Стерненко попросив поліцію про охорону, але йому відмовили з формулюванням, що відсутня загроза. 1 травня 2018 року активісту стріляли в голову з травматичного пістолета, влучивши в шию. Після цієї атаки Стерненко повторно попросив поліцію надати йому охорону, але поліція знову цього не зробила. Третій напад стався 24 травня 2018 року, під час нього Стерненко смертельно поранив одного з двох нападників, Івана Кузнецова. Після цього нападу Стерненко ще двічі просив надати йому охорону, але поліція знову відмовляла, проте надала охорону іншому нападнику, Олександру Ісайкулу, який пізніше втік з України та переховується за кордоном.

Щодо першого нападу на Стерненка поліція не встановила замовника, виконавців та інших співучасників, і про підозру нікому не повідомлялося. Щодо другого нападу – підозру повідомили тільки раніше засудженому Абзалу Баймукашеву (якого на місці нападу затримав сам Стерненко); справу досі не почали розглядати в суді по суті. Крім виконавця злочину, про підозру нікому не повідомлялося. Щодо третього нападу на Сергія Стерненка підозру оголошено Олександру Ісайкулу й померлому Івану Кузнецову. Їхні дії кваліфіковано як хуліганство, вчинене із застосуванням зброї чи іншого предмета, пристосованого для заподіяння тілесних ушкоджень. Пізніше справу проти Кузнецова закрили у зв’язку з його смертю. У жодній зі справ правоохоронні органи не встановили замовників цих нападів.

Одеська поліція не тільки не вживала належних дій для розслідування нападів на Стерненка, але й губила та фальсифікувала матеріали справ. Так, у провадженнях, які були передані в Київ до СБУ, виявилося, що відсутня частина документів та речових доказів, які, ймовірно, були викрадені або знищені на етапі досудового розслідування в поліції Одеської області. 

Сам Стерненко неодноразово заявляв, що до нападів на нього могли бути причетні чинні та колишні працівники поліції Одеської області, а також що напади можуть бути пов’язані з його критикою міського голови Одеси Геннадія Труханова. 

З огляду на зазначене вище констатуємо, що здійснення правосуддя в справах Сергія Стерненка неможливе без:

• Розгляду справи за звинуваченням Сергія Стерненка та Руслана Демчука у викраденні Сергія Щербича неупередженим та безстороннім судом, включно з:

      – розглядом справи в регіоні, іншому ніж Одеська область;

      – розглядом справи з урахуванням принципів відкритості, гласності і публічного розгляду справи з можливістю суспільства мати доступ до аргументів, поданих сторонами в суді.

• Ефективного розслідування та розгляду в суді інших епізодів щодо переслідування самого Сергія Стерненка, зокрема трьох нападів на активіста у 2018 році, зі встановленням і притягненням до відповідальності:

       – нападників;

      – замовників цих злочинів; 

      – правоохоронців, які саботували їхнє розслідування та фабрикували інші кримінальні справи проти Стерненка.

• Проведення реформи судової системи шляхом негайного очищення та оновлення Вищої ради правосуддя із залученням представників громадськості та міжнародних експертів і гарантуванням їхньої вирішальної ролі в процесі.

Додатково. У разі відповідного клопотання сторони захисту закликаємо змінити запобіжний захід у цій справі на такий, що не пов’язаний з позбавленням волі, врахувавши, що Сергій Стерненко брав участь у розгляді справи й не ухилявся від правосуддя.

Справа Сергія Стерненка стала ще одним прикладом системної кризи в судовій владі та правоохоронній системі, відсутності довіри суспільства до судових рішень, поглиблення протистояння між суспільством і поліцією та ставить на порядок денний необхідність продовження розпочатих реформ, а також персональної політичної відповідальності очільників Міністерства внутрішніх справ та Офісу генерального прокурора, які їх саботують.

Фото обкладинки: Громадське