Зміцнення євроатлантичної солідарності і Україна

Віктор Гвоздь
доктор військових наук

Експерти-міжнародники констатують, що з початку 2010-х років ситуація в світі почала суттєво ускладнюватися внаслідок появи нових центрів сили, а також низки інших воєнно-політичних та економічних чинників. Пік таких подій припав на період 2018–2020 років, коли міжнародні відносини почав охоплювати хаос. Це пов’язується насамперед з Д. Трампом, який проводив досить суперечливу і неадекватну політику під час свого перебування при владі у США. Причому від політики цієї провідної держави світу фактично залежала ситуація на міжнародній арені.

Сьогодні така ситуація знову змінюється, тобто у світових процесах починає відновлюватися певна логіка. Причина знову ж таки у політиці США: після обрання президентом країни Дж. Байдена вона стає більш чіткою. Адже він, на відміну від свого попередника, вже «не заграє» з Росією. Тобто, обрав жорсткий курс стримування її неоімперських амбіцій, відновив позитивні стосунки з Європою, намагається більш виважено будувати відносини з Китаєм.

Про це свідчить «тональність» цьогорічної Мюнхенської конференції з питань світової безпеки, що відбулася 19 лютого ц. р. в режимі он-лайн, а також низка інших нещодавніх подій. Зокрема, мається на увазі конкретний зміст виступів учасників конференції, реалізація ними запропонованого на практиці.

Так, зважаючи на найбільш актуальні поточні світові проблеми та ключові процеси, учасники конференції в основному розглядали питання боротьби з епідемією COVID-19; відновлення трансатлантичних відносин; розбіжності у стосунках між Заходом та Росією і Китаєм, а також їх наслідки для світової і регіональної безпеки; глобальні кліматичні зміни на континентах.

В обговоренні брали участь генеральний секретар ООН А. Гуттереш, президент США Дж. Байден, генеральний секретар НАТО Є. Столтенберг, голова Європейської Ради Ш. Мішель, федеральний канцлер Німеччини А. Меркель, президент Франції Е. Макрон, прем’єр-міністр Великобританії Б. Джонсон, а також низка інших політиків. І, як ми знаємо, від участі у конференції відмовились лідери Росії, Китаю та країн Близького Сходу…

Отож конференція, по суті, стала американсько-європейським заходом за підтримки керівництва ООН як найбільш авторитетного міжнародного органу. Фактичною це був одноосібний майданчик, де оприлюднювалися погляди домінуючих там США, НАТО і ЄС. Так, під час своїх виступів основні учасники конференції дійшли наступних висновків:

• провідні держави світу, насамперед члени «Великої сімки» (G7), повинні покласти на себе відповідальність за подолання у світі епідемії COVID-19. В першу чергу мається на увазі виділення коштів (6,8 млрд дол. США) на реалізацію ініціативи COVAX, що передбачає налагодження міжнародного співробітництва для спрощення доступу до засобів боротьби з коронавірусною інфекцією. Крім того, учасники конференції закликали заможні країни поділитися з іншими наявними у них надлишками антивірусних вакцин;
• протистояння США і Китаю, як двох найбільш потужних держав, негативно впливає на весь світ. Внаслідок цього світ може розподілитися на дві протилежні частини — кожна зі своїми стратегічними цілями, домінуючою валютою, торговельними і фінансовими правилами, а також своїм Інтернетом та можливостями використання штучного інтелекту. Разом з тим було визнано, що вирішення згаданої проблеми ускладнюється через розбіжності в інтересах сторін;
• сучасна ситуація в світі вимагає зміцнювати євроатлантичну солідарність, що дасть змогу країнам-членам НАТО спільну протидіяти викликам та загрозам. На даному етапі головні з таких загроз наступні: зміцнення Китаю; підривна діяльність Росії; тероризм; кібернетичні атаки на комп’ютерні системи США і Європи; глобальні кліматичні зміни. Зважаючи на це, країни-члени НАТО повинні підвищувати стійкість своїх суспільств, зміцнювати збройні сили та колективну оборону, а також відстоювати західні цінності. Як вважає керівництво НАТО, цьому сприятиме зміна влади в США, що поверне їх до євроатлантичної спільноти.

Як і слід було сподіватися, учасники конференції обговорювали збройну агресію Росії щодо України, геополітичні наслідки, які виникають у зв’язку з цим. Вперше було дано чітку оцінку Україні, як «наріжному каменю» трансатлантичної солідарності та безпеки. Так, за словами президента США Дж. Байдена, «Росії легше залякувати окремі країни та погрожувати їм, ніж домовлятися з сильними державами, згуртованими в НАТО. За рахунок цього Москва намагається роз’єднати Альянс і вплинути на його рішучість стосовно підтримки партнерів».

Тому Дж. Байден наголосив на життєво важливому значенні для США та Європи питання підтримки суверенітету і територіальної цілісності України. Водночас йшлося про необхідність посилювати заходи зі стримування Росії.

Аналогічні погляди висловив генеральний секретар НАТО Є. Столтенберг і федеральний канцлер Німеччини А. Меркель. Разом з тим всі вони застерігали від повернення до часів «холодної війни».

Як зазначалося вище, висновки і пропозиції керівництва ООН, США, НАТО і ЄС знайшли своє відображення у їх практичних рішеннях і діях. Так, того ж дня, тобто 19 лютого ц. р., лідери країн «Великої сімки» провели окрему відеоконференцію з питань протидії COVID-19. У підсумковому комюніке лідери G7 підтримали ініціативу COVAX, а також пообіцяли збільшити допомогу незаможним країнам в справі з усунення пов’язаних з епідемією проблем. У зв’язку з цим країни G7 взяли на себе зобов’язання виділити необхідні кошти для потреб Всесвітньої організації охорони здоров’я, посилити взаємодію у боротьбі з епідемією, прискорити розробку і вакцинацію.

А напередодні міністри оборони країн-членів Північноатлантичного союзу зустрілися он-лайн з метою узгодити основні положення стратегічної концепції «НАТО-2030». Вони підтвердили спільність поглядів на Росію і Китай як основні джерела загроз для НАТО. При цьому міністри оборони НАТО погодилися з необхідністю утримувати над ними переваги у технологіях. Зокрема, в рамках практичної реалізації таких намірів Альянс розпочав розміщення сучасних розвідувально-ударних БПЛА поблизу кордонів Росії в Чорноморському, Балтійському та Арктичному регіонах. На даний момент вони вже знаходяться в Румунії, Польщі і Норвегії.

Своєю чергою, 22 лютого ц. р. міністри закордонних справ країн-членів Європейського Союзу узгодили питання про запровадження нового пакету санкцій проти Росії за отруєння і арешт О. Навального.

Продемонстровано також підтримку України на міжнародному рівні. Так, США, ЄС, Канада та більшість інших країн, під час дебатів у Генеральній асамблеї ООН з питань Донбасу та Криму 23 лютого ц. р., повністю стали на бік України. Вони осудили російську агресію проти України, а також відкинули спробу російських представників подати конфлікт на Донбасі як «громадянську війну в Україні», чи виправдати анексію Криму.

Водночас 25 лютого ц. р. під час телефонної розмови генерального секретаря НАТО Є. Столтенберга з президентом України В. Зеленським підтверджено наміри Альянсу не припиняти надання допомоги у зміцненні безпеки України і відновленні її територіальної цілісності.

На цьому фоні відмова на державному рівні Росії від участі у Мюнхенській конференції стала ще одним фактом провалу політики В. Путіна. Тут мається на увазі неспроможність РФ виправдати свою агресію проти України, що стало «червоною лінією», призвело до відновлення конфронтації між Росією та США і Європою, а також підірвало російські позиції у світі. Це ж стосується і низки інших проблем, пов’язаних з військовими злочинами Росії в Сирії, її втручанням у вибори в інших країнах та виконанням кібернетичних атак на їх комп’ютерні системи, а також утисками російської опозиції.

Як наслідок, останнім часом В. Путін почав уникати публічного спілкування з лідерами західних країн на чутливі для нього теми. З одного боку, він просто не має що сказати, а з іншого — очевидно остерігається відкритої критики, яка може пролунати безпосередньо у його присутності. З огляду на це, В. Путін демонструє свої позиції з питань геополітичної ситуації у світі та міжнародної безпеки в інших, більш зручних для себе форматах.

Ось напередодні Мюнхенської конференції В. Путін виклав свої погляди на згадані питання під час он-лайн зустрічі з головними редакторами провідних російських ЗМІ. Така зустріч була, як кажуть, закритою, однак головні тези його виступу оприлюднені. Як завжди, В. Путін звинувачував Захід у агресивній політиці стосовно Росії, у спробах підірвати її з середини підтримкою російської опозиції. Також він знову жалкував з приводу розпаду Радянського Союзу, називаючи цей розпад «геополітичною катастрофою». Втім, за його словами, Росія змогла впоратися з кризою, не лише відновити, але і значно посилити свій військовий потенціал, зміцнити на пострадянському просторі свій вплив. Серед інших таких досягнень відзначалися успіхи у боротьбі з епідемією COVID-19, забезпечення продовольчої безпеки Росії. Все це В. Путін пояснював «пасіонарністю» російської нації, яка «займає виключне положення у світі і здатна подолати всі проблеми».

Водночас Росія знову почала погрожувати США, НАТО і Європейському Союзові. Дехто з російських політиків згадував про наявність у Росії сучасних систем озброєнь, яким «немає аналогів у світі», а саме — про ракетні комплекси «Сармат», підводні безпілотні човни «Посейдон», крилаті ракети «Буревестник» з ядерними двигунами, а також лазерну і гіперзвукову зброю.

Одночасно робилася спроба прямого тиску на ЄС з приводу його політики щодо Росії. А російське керівництво виступило з відкритим попередженням про готовність розірвати стосунки з Європейським Союзом у випадку, якщо запроваджуватимуться нові антиросійські санкції.

Досить показовою стала активізація Росією бойових дій на Донбасі, що фактично призвело до зриву перемир’я. Аналогічним чином Росія, по суті, зірвала і переговорний процес з врегулювання конфлікту на сході України.

Втім, як зазначалося вище, такі дії росіян не злякали їх опонентів. Сьогоднішні результативні заходи США, НАТО та ЄС з посилення безпеки Європи дають можливість стримувати загрози з боку Російської Федерації. А західні військові експерти навіть довели, що повідомлення про наявність у РФ новітніх систем озброєнь ніщо інше, як прагнення подати бажане за дійсне. Адже більшість з таких зразків на стадії проектування і існує лише у вигляді дослідних зразків або просто не відповідає заявленим характеристикам.

Це демонструє факт реального бойового застосування Вірменією оперативно-тактичного ракетного комплексу «Искандер-М» під час війни в Нагірному Карабасі восени 2020 року. Так, ракета, випущена по військовому аеродрому в районі м. Гянджа відхилилася від курсу і впала на житлові квартали. А вірменський прем’єр-міністр Н. Пашинян констатував, що ракети не забезпечували належне ураження цілей.

Ще більші проблеми виникли зі звичайними озброєннями, які Росія постачала для потреб Вірменії. Турецькі БПЛА Bayraktar TB2 без перешкод знищували таку техніку — від танків та артилерії до зенітних ракетних комплексів. Причому з демонстрацією практично в реальному масштабі часу цього «процесу» по телебаченню і в мережі Інтернет.

Звичайно, це все не унеможливлює загроз з боку Росії ані для Заходу, ані для України. Навпаки, по мірі ускладнення внутрішньої ситуації в Росії такі загрози виходять на вищий рівень. Так, аби відвернути увагу від російських внутрішніх проблем режим В. Путіна може розширити масштаби збройної агресії проти України, посилити конфронтацію зі США і Європою. Це може стати нагальним за подальшого падіння авторитета В. Путіна та правлячої партії «Единая Россия», зокрема, з наближенням парламентських виборів у Російській Федерації.

Своєю чергою, це змушує ще більше зміцнювати обороноздатність України на Східному напрямку, не на словах, а на ділі поглиблювати військове і військово-технічне співробітництво України зі США і НАТО. Тим більше, що про готовність до цього йшлося під час роботи Мюнхенської безпекової конференції.