68 днів сушили і мочили. Дізналися секрети муміфікації давніх єгиптян

Датський єгиптолог Софі Шьодт відкрила нові секрети муміфікації завдяки 3500-річному медичному папірусу. Одна частина тексту нині зберігається у Луврі, інша - в університеті Копенгагена.Вчені переконані, що таємниці муміфікування давні єгиптяни тримали в секреті та передавали усно, адже раніше археологи знаходили лише 2 записи щодо цього. Новий папірус своїм віком передує попереднім. Отже, він - найстаріша збережена інструкція щодо муміфікації відома дослідникам, повідомляє Phys.orgСофі Шьодт розповіла, що описи технік бальзамування, записані на папірусі, детальні та відсутні у двох інших. Утім, простіші процедури, такі як сушка тіла карбонатом натрію відсутні в тексті взагалі. Він радше служив допоміжним засобом і мав нагадувати майстрам окремі деталі.Муміфікацію проводили у спеціальній майстерні, побудованій неподалік місця майбутнього поховання. Процедура тривала 70 днів, розділених на 2 періоди, кожний із яких мав 4-денні інтервали. Так "відновлювали тілесну цілісність померлого". Перші 35 діб видаляли органи та проводили сушіння тіла. Його обробляли сухим карбонатом натрію ззовні та зсередини. Інші 35 діб обв'язували померлого бинтами й покривали артоматичними речовинами. У цей же період проводили бальзамування обличчя, описане в папірусі.Інгрідієнти для процедури виготовляли з ароматичних речовин рослинного походження із додаванням в'яжучих, а потім переводили суміш до стану рідини. Нею майстри покривали шматок червоного полотна та прикладали до обличчя померлого. Це мало перешкоджати діяльності бактерій. Свідчення такої процедури знаходили і на деяких виявлених раніше муміях.Мумія ставала готовою на 68-й день. Її поміщали в саркофаг, а останні 2 доби витрачали на ритуальні дії, що дозволяли померлому жити в загробному житті.Раніше хіміки розгадали таємницю чорної суміші, якою давні єгиптяни покривали саркофаги. Cубстанція складалася з олії, тваринного жиру, деревної смоли, бджолиного воску і бітуму.На експеримент учених із Британського музею надихнуло поховання жерця Джедхонсіу-еф-анкх, який помер близько 3 тис. років тому. Відомо, що був священником у Карнакському храмі Амона та мав право відкривати двері святищила із зображенням бога. Після смерті його муміфікували, загорнули в полотно та поклали у гіпсовий розписаний футляр, покривши "обличчя" сусальним золотом. Згодом цей футляр поклали до саркофага й облили теплим чорним слизом.