Чим була доброю чума? Як епідемії міняли світ на краще

Це звучить надто жорстоко та неприйнятно, але великі епідемії, які могли «викосити» з чверть Європи, міняли світ на краще. Звісно, подібне твердження не підбадьорило б, приміром, Петрарку, який оплакував свою Лауру, померлу (за одній з версій) від чуми. Або мільйони інших людей, чиї імена не зберегла історія, які втрачали своїх близьких.

І тим не менш: пандемії – це завжди провісник нових обріїв в історії людства. Винятком з цього правила, можливо, стане якраз коронавірус. Недарма вже зараз ВООЗ попереджає про те, що нинішня пандемія принесе радше регрес, ніж прогрес. Про те, чому це так, і чим «добра», була, наприклад, чума – далі…

Чума vs віспа

Якщо запитати сучасну людину, яка хвороба минулого вразила найбільшу кількість населення, то чума майже напевно буде першою. В тому числі і завдяки своїй «кінематографічності» та представленості у низці художніх творів. Від чуми за всю відому історію людства загинуло біля 200 млн. осіб. Але натуральна віспа забрала життя 350 мільйонів!

Різниця між чумою та віспою, зокрема, в тому, що перша характеризується вищою вірулентністю. Бубонна чума призводила до смерті 95% хворих, а від її легеневої форми спасіння не було зовсім. Що ж стосується віспи, то в залежності від регіону, де вона спалахувала, та ще ряду факторів, смертність від неї могла сягати 90%, а могла й падати до 20%. Візьмемо усереднену цифру в 40-50% і вважатимемо, що все-таки кожне друге життя віспа щадила.

У російській мові є фразеологізм «обоє – рябоє», який перекладається українською «яке їхало, таке й здибало» або «який сам, таку й узяв», або навіть «така кваша, як і наша». Але в такому перекладі втрачається зв'язок із хворобою, яка закладена у значенні вислову. Бо «обоє – рябоє» – це про подружню пару, яка перехворіла на віспу, вижила, одужала, але залишилася із характерними рубцями на обличчі.

Порівняно із віспою чи навіть холерою (її «урожай» – 100 мільйонів життів), чума вражала своїм блискавичним перебігом та майже завжди абсолютною летальністю. Все це справляло неабияке враження на людину давніх часів. Тому не дивно, що найбільше свідоцтв зберіглося саме про чуму. З нею ж пов'язаний і основний масив інформації про винаходи чи відкриття, які робив соціум у скрутні для себе часи, коли життя людської популяції опинялося під загрозою.

Бо, власне, що зупиняло пандемії? Як би пафосно це не звучало, але знання та мудрість. Вони якщо не зовсім викорінювали хворобу, то, принаймні, мінімізували її розповсюдження та летальні наслідки. Так, наприклад, було у ХХ сторіччі із ВІЛ/СНІДом, котрий забрав життя 32 млн людей. Інколи, щоправда, допомагала й природа. Адже, наприклад, іспанський грип, на чиєму рахунку від 50 до 100 млн життів, зупинила не стільки гігієна та карантин (тобто те, за допомогою чого ми намагаємося боротися із Covid-19), але й один біологічний чинник.

Річ у тім, що після двох хвиль пандемії в проміжку між 1918 і 1920 роками штам грипу H1N1, котрий викликав «іспанку», просто зник, перетворившись на свою більш м'яку версію, котра циркулює і нині. Але такі дарунки долі бувають не часто. І розраховувати на них не варто. З натуральною віспою людство впоралося самотужки – і все завдяки винайденню вакцини. Цієї хвороби на планеті вже нема, бо вірус віспи жив винятково в організмі людини, на відміну від чумної палички, яку переносили (і переносять) тварини.

Стовідсоткова перемога над хворобою завдяки вакцинації – поки що одиничний випадок в історії людства. «Прецедентів віспи» більше не існує. І це настільки важливо, що деякі вчені ставлять винайдення вакцини від віспи в один ряд із підкоренням космосу. Але і це не межа того, на що спроможне людство.

Які позитивні процеси запускали епідемії?

Першою відомою пандемією чуми була так звана «Юстиніанова чума» (551-580), яка почалася в Єгипті і охопила територію всього цивілізованого світу того часу. Від неї загинуло понад 100 млн осіб. Ближче до нашого часу чума спалахувала у XVII, XVIII, XIX століттях. Але особливо відомою стала друга зафіксована пандемія чуми, яка вирувала в Європі між 1346 та 1352 роками. Історики нарекли її «чорна смерть». В Європі вона забрала щонайменше третину населення.

Доктор Шерон Девітте, помічник професора антропології та біології в університеті Південної Кароліни, порівняла тривалість життя лондонців, які жили до бубонної чуми 1346-1353 рр., із тривалістю життя наступного покоління. Її висновок: після чуми тривалість життя збільшилася. Тобто, як би цинічно це не звучало, чума відсіяла найбільш слабких, а сильніші – відповідно – дали й більш міцне потомство. І це – позитивний наслідок номер один.

Наслідок номер два – поштовх до розвитку медицини. В екстраординарних умовах пандемії медицина помалу переставала бути схоластичною, теоретизуючою дисципліною. У переважній більшості випадків тодішні ескулапи діяли вкрай нерозумно – наприклад, надрізаючи чумні бубони і пускаючи хворому кров. Цим вони лише поширювали хворобу. Водночас лікарі XIV століття перестали бачити в чумі божу кару і додумалися до трьох корисних речей: протичумних костюмів, карантину і спалювання речей хворого.

Соціальний же наслідок чуми полягав ось у чому: оскільки значна частина робочої сили була втрачена, фізичний труд потребував термінової модернізації та полегшення. Був винайдений відвальний плуг (машина, що застосовується при видобутку корисних копалин). Крім цього, Європа – слідом за Римом і Близьким Сходом – почала активно будувати та використовувати водяні та вітряні млини.

Навіть така проста і, здавалося б, примітивна річ, як тачка, увійшла в щоденний вжиток саме в «післячумні» часи. Ґеорґіус Аґрікола, німецький вчений епохи Відродження, в своєму труді «Про гірничу справу та металургію», присвятив тачці окрему главу. «Тачка, – пояснював він, – являє собою візок з одним колесом на відміну від кінних возів з двома колесами. Поклавши в тачку матеріали, робітник вивозить її зі штольні або надшахтної будівлі». Досить скоро тачка зробила крок з вузької гірничої царини в інші сфери буття.

Те саме сталося із окулярами, вагами та годинниками. Після доби «чорної смерті» ці винаходи, які спочатку були в Європі поодинокими, почали активно розповсюджуватися. Ще б пак. Адже людство усвідомило, що час, який є в його розпорядженні, – на вагу золота, буквально та фігурально. Бо час – це і зароблені гроші, час – це і відпущене нам життя. А тому заміряти його дуже приблизно, за допомогою пісочного або сонячного годинника, вже недостатньо. В XIII–XIV століттях була винайдена спускова пружина, а з нею – і механічний годинник. В XIV ст. великі баштові годинники стали вперше з’являтися на середньовічних магістратах.

Але всі технологічні прориви були б неможливими в соціумі, де панує невігластво. Винайдення Іоганном Гутенбергом друкарського станка сталося майже через сто років після «другої» чуми, але, можливо, якби не епідемія, це виняткове відкриття мало б місце значно пізніше. Чому? Тому що монахи і далі б неспішно переписували від руки книги у затишку своїх обителей. Але ченців поменшало так само, як й представників інших категорій населення. Нішу виробників книг мав зайняти хтось інший. Та й ті богословські труди, які благословляла церква для переписування, більше не задовольняли широкі маси.

Хоча спочатку ці «широкі маси» були достатньо вузькими. Станом на початок XIV ст. грамотними в Європі були лише 5% населення. Станом на 1800 рік – більше половини. Під потреби книгодруку підтягнулися і паперові мануфактури: папір замінив дорогий пергамент та перестав бути дивовижею. До речі, для книговидавництва знадобилися й спеціальні чорнила – ті, котрими писали по пергаменту, не годилися для друкарського станка. І чорнила винайшли також.

Власне, винайдення книгодруку мало такі колосальні і позитивні наслідки, що вони варті окремого дослідження. Без поширення книг не було б Мартіна Лютера та Реформації. Без поширення книг не було б і розвитку національних мов (домінувала латина, якою на пергаменті писали трактати), а також художньої літератури, навчальних посібників, а, зрештою, і перших засобів масової інформації – газет…

А ось – й історія іншого роду. Вона – про те, як епідемія жовтої гарячки допомогла державі Гаїті отримати незалежність. На цей острів масово звозили рабів для роботи на цукрових плантаціях. Багато з них помирали від жовтої гарячки, але ті, що виживали, отримували імунітет. Коли у 1791 році раби підняли повстання, Наполеон (тоді – перший консул Франції) відправив у колонію військовий корпус на чолі з генералом Леклерком.

Та замість придушити повстання, бійці мсьє Леклерка пали жертвами жовтої гарячки, від якої раби були захищені імунітетом. За різними оцінками, хвороба забрала життя від 23 тис. до 32 тис. солдатів, помер і сам генерал Леклерк. 1 січня 1804 року було проголошено незалежність Сан-Домінго від Франції, і нова держава отримала назву Гаїті – так називали цю землю індіанці араваки. Зрештою, описані події призвели до того, що Наполеон відмовився від спроб створити в Новому Світі французьку колоніальну імперію.

А ось демократичним перетворенням у Персії (Ірані) посприяла епідемія холери. А було це так. На початку ХХ століття в світі вирувала шоста пандемія холери. У 1904-му в Іран з Іраку її завезли шиїтські паломники. Влада спочатку намагалася запобігти епідемії, заборонивши паломництво до мусульманських святинь, але стикнулася з протидією духовенства. Не бажаючи псувати з ним відносини, влада відчинила двері перед шиїтами, а отже, й перед холерою. Це спровокувало протести, які влітку 1906 року переросли у відкриті демонстрації з вимогою прийняти конституцію. У грудні 1906 року шах підписав першу частину основного закону, а в жовтні 1907-му були прийняті доповнення до конституції, що відкрили шлях до проведення буржуазних реформ.

Що ж не так із коронавірусом?

З епідемією Сovid-19 все мало б розвиватися за тим самим сценарієм: в умовах загрози людство опановує нові навички (спілкування та взаємодію онлайн), робить винаходи (тести та вакцини проти коронавірусу), але є й одна суттєва відмінність від попередніх пандемій. Бо досі людство перебувало в абсолютно однакових умовах, адже чума, холера чи віспа з однаковим успіхом пробиралася як у хижу злидаря, так і у покої вінценосних осіб.

Згадаймо оповідання Едгара По «Маска Червоної смерті» – про принца Просперо, який зібрав своїх царедворців та усамітнився із ними у віддаленому замку, думаючи, що там він перебуватиме у безпеці. Фінал новели відомий: чума з легкістю дісталася й королівського палацу.

Нині ж умови гри змінилися, і спасіння від коронавірусу (якщо розуміти під спасінням отримання вакцини) залежить від платоспроможності держави та її ваги на світовій арені. Простіше кажучи, держави третього світу (до яких може бути зарахована й Україна) стоять в самому хвості черги на бажаний препарат. Тож не дивно, що світ стикається з «катастрофічним моральним занепадом», а причиною тому – «нерівна політика щодо вакцин від Covid-19», каже глава Всесвітньої організації охорони здоров'я Тедрос Аданом Гебреісус.

Несправедливо, що молоді та здорові люди у багатих країнах отримали ін'єкції раніше, ніж вразливі верстви в бідніших державах, вважає він. І має рацію. Бо це дійсно несправедливо. Станом на середину січня, звітує ВООЗ, понад 39 мільйонів доз вакцин ввели громадянам 49 багатших країн. Ціна такої ситуації – життя тих, кому просто не пощастило із «пропискою».

Не можна не ділитися вакциною та сепарувати людську популяцію на більш і менш гідних порятунку індивідів, наполягає Гебреісус. Бо «такі дії лише продовжать пандемію, обмеження, необхідні для її стримування, а також людські та економічні страждання», – заявляє він.

«Мій виклик усім державам-членам полягає в тому, щоб до настання Всесвітнього дня охорони здоров'я 7 квітня вакцини від Covid-19 були у кожній країні, як символ надії на подолання як пандемії, так і нерівності, що є основою стількох глобальних проблем охорони здоров'я», – говорить Гебреісус.

Ситуація ж з вакциною в Україні, яка, втім, не є темою цього матеріалу, всім відома. Український уряд повідомив, що закупив китайську вакцину від компанії Sinovac Biotech. Також, завдяки тому, що Україна є підписантом ініціативи Covax, в нашу державу можуть зайти й інші вакцини. Проте чи буде цього достатньо, аби наші громадяни змогли перетнути кордон з Євросоюзом, невідомо. Серед вимог до так званого паспорту вакцинації, який, ймовірно, впровадить ЄС, може бути зазначене щеплення препаратом від західного виробника, таким, наприклад, як вакцина від Moderna або Pfizer/BioNTech.

27 січня головний санітарний лікар Віктор Ляшко, щоправда, запевнив, що вакцина Pfizer буде в складі траншу вакцин від COVAX, і це не може не обнадіювати.

В кожному разі, відкидати вірогідність того, що вакцина стане новою візою, також не можна. Видання The Economist дає доволі похмурий прогноз: Україна не матиме широкого доступу до вакцини від Covid-19 аж до 2023 року. Разом із нею у коронавірусному гетто опиняться ще 85 «відсталих» країн, розташованих здебільшого на африканському континенті. А найшвидше вакцина стане доступною в країнах Європи, США, Канаді, Сінгапурі, Об’єднаних Арабських Еміратах та Гонконзі. Очікується, що широка вакцинація відбудеться там до кінця 2021 року, зазначає The Economist.

Таким чином, якщо «чорна смерть» середніх віків зумовила (в кінцевому підсумку) суспільно-економічний розвиток, то коронавірус конкретно в Україні (а з нею ще в 85 країнах) означатиме, скоріше, занепад. Або, як мінімум, фактичну відірваність від решти цивілізованого світу, поглиблення прірви між нами та Європою, прикре відчуття нашої другосортності.

І якщо холера в Персії сприяла затвердженню буржуазної держави, то Covid-19 в Україні радше дорівнюватиме розмиванню нашої ідентичності. Бо якщо ми все-таки доживемо до відкритих кордонів, другий раунд безвізу означатиме посилення міграційних процесів. Тепер вже – не через економічні обставини, а через причини медично-безпекові чи, так би мовити, цивілізаційні.

Наталія Лебідь, для «Главкома»