Foreign Policy: Німеччина ніколи не відмовиться від "Північного потоку-2"

Берліну потрібен "Північний потік-2", щоб вирішити проблеми, які він сам собі створив / фото REUTERS

Мало країн розплачуються за своє минуле так ретельно, як Німеччина. Однак, історія досі впливає майже на кожне питання у її зовнішній політиці. І здебільшого це відбувається через "спритність рук" діячів зовні. Країни-боржники нагадують про нацистський період, щоб ухилитися від німецьких кредиторів.

Порушники прав людини нагадують про Третій рейх, щоб насварити Берлін за санкції. Слабкі країни Євросоюзу скаржаться на повернення Європи під панування Німеччини. Про це в статті для Foreign Policy пише науковий співробітник Atlantic Council і колишній старший радник посольства США в Берліні Джеремі Стерн.

Однак, він зауважує, деякі історичні проблеми для сучасної політики Німеччина створює сама. Німецькі чиновник ухиляються від підвищення оборонних витрат, стверджуючи, що їхній країні краще з огляду на минуле краще цього не робити. Німецькі директори компаній неправдоподібно запевняли, що нічого не знали про концтабори біля їхніх заводів у Китаї. А німецькі лідери виправдовують ділові угоди з Росією Володимира Путіна тим, що, мовляв, вони в боргу перед Кремлем за вторгнення Адольфа Гітлера в СРСР.

Те, як Німеччина використовує своє минуле у всіх цих сферах, нагадує сюрреалістичну насмішку. Жоден серйозний спостерігач за подіями в сучасній ФРН не буде сприймати серйозно твердження, що економічна політика країни хоч якось нагадує нацистський період. Жоден притомний німецький лідер насправді не повірить, що його країна не повинна сьогодні витрачати гроші на свою безпеку, тому що колись вторглася в Польщу.

Але стійка пам'ять про нацизм виявилася потужною зброєю як в руках критиків Німеччини, які хочуть стримати економічний і політичний вплив країни, так і для самих німецьких політиків, які відчайдушно намагаються втекти від політичних криз, які вони самі створили. Проблемний газопровід "Північний потік-2", на думку автора, найкраще розглядати з позиції другої категорії.

"Північний потік-2" в разі завершення буде перекачувати газ з Росії напряму в Німеччину, завдаючи збитки Центральній і Східній Європі і всупереч всім протестам з боку ЄС. Російські мовити - взагалі не таємниця: долаючи відстань через Балтійське море замість української території, газопровід фактично викидає Україну з транзитної системи, яка доставляє російський газ в Європу. Таким чином, у Путіна з'являється більше можливостей у війні проти України. Київ втратить вплив у Москві й Брюсселі. А ще в Кремля в руках з'явиться вимикач, здатний від'єднати Німеччину від енергетичного забезпечення. Це не перший раз, коли Росія, яка вважає незалежні країни біля своїх західних кордонів тимчасовими, намагаються скоротити відстань до Німеччини.

Менш очевидна відповідь на питання, чому цілий німецький істеблішмент, здається, розділяє погляди Путіна на пострадянський простір. Пояснення водночас банальне й тривожне. Після ядерної аварії в Фукусімі у 2011 році канцлер Ангела Меркель пришвидшила процес відмови від ядерної енергетики в країні, відключаючи атомні електростанції без конкретних ідей, як їх замінити. В результаті залежність Німеччини від викопного палива значно зросла. А "Газпром" запропонував найдешевші поставки природного газу.

Німеччина лишається прихильною до амбітних цілей щодо захисту клімату. Але тиск німецької промисловості, споживацькі звички німецьких виборців й провал Меркель в енергетичній політиці закріпив залежність Берліна від Росії. Проблема не в тому, що російсько-німецькі відносини стають дедалі дохіднішими. А в тому, що європейську енергетичну політику веде Берлін одноосібно. "Північний потік-2" скоротить зв'язок західноєвропейського енергетичного ринку зі Східною й Центральною Європою, загрожуючи забезпеченню таких країн, як Польща, підриваючи фізичну безпеку України й дозволяючи Кремлю за бажанням "вимикати світло" центральним європейцям. І все заради того, щоб вирішити проблеми, які німецький уряд сам собі створив.

Ці обставини ще більше приголомшують, якщо подумати, що в Берліна є й інші варіанти, які не передбачають спалення всіх мостів у ЄС. Він може відкласти крайній термін відключення всіх АЕС або зняти заборону на ядерну енергетику. Він може скоротити попит з боку промисловості на енергію, підвищивши ціни. Він може диверсифікувати поставки, щоб позбутися залежності від Росії.

Але Берлін цього не зробив і не зробить. Тому що всі ці варіанти - політичне самогубство в Німеччині, яка вступає у виборчий рік. В країни попереду 6 регіональних голосувань і федеральні вибори у вересні. Хороші відносини з Москвою й додаткові поставки через "Північний потік-2" дозволяють німецький політикам уникнути непопулярних рішень. Захист німецького політичного капіталу відбуваються ціною ерозії європейської єдності. І цей факт став відчутним у дедалі неспокійному дипломатичному світі.

На думку автора, варто очікувати, що Німеччина лишиться вірною "Північному потоку-2". Можливо, вона пообіцяє щось Вашингтону на фронті проти Китаю, збільшить оборонні витрати й запропонує Україні певну косметичну компенсацію. Якщо і коли газопровід добудують, в Україні, Польщі й країнах Балтії будуть звучати крики занепокоєння. Можливо прозвучать порівняння зі змовою Берліна з Кремлем у 1938 році. Наскільки це порівняння буде справедливим? Можна дискутувати на тему, хто винен, а хто ні.

Історія "Північного потоку-2"

Проектом "Північний потік-2" передбачені будівництво і робота двох гілок газопроводу загальною потужністю 55 мільярдів кубометрів газу на рік від узбережжя Росії через Балтійське море до Німеччини.
Новий трубопровід в обхід України планувалося завершити до кінця 2019 року поряд з уже діючим "Північним потоком-1".
Враховуючи санкції, які прийняла Палата представників Конгресу США в законопроекті про американський оборонний бюджет, компанії, що займаються будівництвом газопроводу "Північний потік-2", не змогли його добудувати.
Засновником компанії Nord Stream 2 AG є російський "Газпром". Фінансування проекту здійснюють європейські компанії - французька Engie, австрійська OMV, британо-Нідерландська Shell, німецькі Uniper і Wintershall.
За даними ЗМІ, новообраний президент США Джо Байден має намір зробити все, щоб "Північний потік-2" не був побудований.
4 листопада 2020 року в ЗМІ з'явилася інформація про те, що Конгрес США хоче розширити санкції проти "Північного потоку-2" і "Турецького потоку".
4 грудня 2020 року Глава Міністерства закордонних справ Німеччини Хайко Маас заявив про те, що сумнівається, що позиція США щодо "Північного потоку-2" зміниться після початку президентської каденції Джо Байдена.
6 грудня 2020 року виконуюча обов'язки посла США у ФРН Робін Куінвілл закликала ЄС і Німеччину оголосити мораторій на будівництво газопроводу "Північний потік-2".
9 грудня 2020 року Палата представників Сполучених Штатів схвалила оборонний бюджет на наступний рік з розширеними обмеженнями проти російського газопроводу "Північний потік-2".
Будівництво газопроводу "Північний потік-2" відновилося 11 грудня.
29 грудня 2020 року стало відомо про те, що Палата представників подолала вето Трампа на оборонний бюджет США з санкціями по "Північному потоку-2".
Сполучені Штати закликають європейських союзників і приватні компанії припинити роботи з побудови газопроводу "Північний потік-2", і готують більш широкі санкції щодо російського проекту в найближчі тижні.
Сенат США затвердив оборонний бюджет США на 2021 фінансовий рік, в якому передбачені нові санкції проти російського газопроводу "Північний потік-2".
7 січня 2021 року в Німеччині заснували фонд для підтримки добудови "Північного потоку-2".
13 січня 2021 року Держдепартамент США повідомив європейські компанії, причетні до будівництва газопроводу "Північний потік-2", про ризик введення нових санкцій.
22 лютого 2021 року США ввели нові санкції проти російського судна, що будує "Північний потік-2".