Молебні та повстання - як люди реагували на найбільшу селянську реформу в історії

3 березня 1861 року Російський імператор Олександр II підписав у Петербурзі маніфест про відміну кріпосного права та положення про селян, що виходять з кріпосної залежності. Вони вносили зміни в життя 13 млн українців.Селяни ставали особисто вільними та отримували громадські права. Але уся земля залишалася за поміщиками. Вони надавали "звільненим" прибудинкову ділянку і польовий наділ. Їх селяни мали викупити, частково за допомогою державних кредитів. До викупу наділів селяни перебували у статусі тимчасовозобов'язаних та продовжували виконувати повинності для поміщиків.Підготовка реформи розпочалася наприкінці 1856-го. До неї спонукали розвиток ринкових відносин та водночас економічна відсталість імперії, селянські повстання і поразка в Кримській війні 1853-56 років. Реформою опікувався таємний дворянський комітет. Мала бути "повільною, без різких та крутих поворотів" - щоб сильно не зашкодити інтересам дворян.В губерніях існували особливі комітети для обмірковування програми реформи. Участь у розробці брали українські поміщики Чернігівської губернії Василь Тарновський і Григорій Ґалаґан. Влітку 1858 року при головному комітеті сформували редакційну комісію, яка почала займатися зводом усіх проэктів та пропозицій. У той же час чутки про майбутнє звільнення ширились серед населення. Не дочекавшись, його селяни почали звинувачувати поміщиків у навмисному приховуванні "волі самодержця".Gazeta.ua зібрала спогади про те, як люди сприймали селянську реформу 1861 року. "У день нового року розмови по селянській справі були майже повсюдні в народі та майже всі злилися на поміщиків, які гальмують благополучне закінчення справи і користуються нею, щоб остаточно розорити селян. У багатьох розмовах сумнівалися, що звільнення взагалі колись відбудеться. Говорили, що мужикам не дочекатися волі, що ось уже третій рік, як обманюють мужиків із нею. Якщо государ не прийме рішучих заходів проти дворян, то буде багато нещасних. Селянам залишається один вихід - підняти руки на своїх поміщиків або підняти руки на самих себе. Донесення всіх агентів з цього предмету абсолютно подібні", - писали 5 січня 1860 року чиновники III відділення, подав історик Владислав Гросол. Самі поміщики сприймали чутки про майбутню реформу неоднозначно. Хтось ставився негативно, бо не бажав втрачати робочу силу. Але хтось очікував на неї."Ніде правди діти від вас, граф, що чутки про звільнення селян наповнюють моє серце радісним трепетом. Цього трепету я втримати не в силах, тим більше, що з 15 тисяч службовців, які перебувають у мене на службі в різних губерніях та піклуються моїми справами - половина кріпаки. Мені доводиться щодня зустрічатися з доказами незручності цього кріпосного стану", - казав у розмові з московським генерал-губернатором Арсенієм Закревським підприємець та меценат Василь Кокорев.Маніфест селяни в Україні після його прочитання сприйняли неоднозначно. Різноманітні газети та чиновники повідомляли про "неабиякий успіх"."Все населення абсолютно спокійно та виконує свої обов'язки, - повідомляв майор Хотяєв про сприйняття маніфесту в Катеринославській губернії. - У Павлограді, Новомосковську та інших містах проголошення маніфесту супроводжувалося повним порядком і спокоєм, при чому в деяких селищах селяни скидалися на вторинний молебень".Та більшість повідомляли про інше. За оцінкою істориків XIX і XX ст. Олександра Лазаревського та Анатолія Флоровського селяни після виходу Маніфесту досить довго ніяк не могли зрозуміти тієї волі та можливостей, які отримали. Через різні трактування маніфесту і положень виникали непорозуміння, за вирішенням яких їм не було до кого звертатись."Cтоячи в церкві у віддаленості від священика, який читав Маніфест, рідко хто чув вимовлені слова. Тому не можна дивуватися, що селяни тлумачать даровані їм права на власний розсуд і в маніфесті виявили дещо неприємне їх бажанням", - згадував 5 квітня 1861 чоловік на прізвисько Ольшевський."Селяни здебільшого не розуміють дарованої їм милості або розуміють її неправильно, вважаючи, що земля має бути дана їм у вічне володіння безоплатно", - пише генерал Червінський з Вознесенська."Чим ясніше стає перед селянами "поліпшення їх побуту", тим більше занурюються вони в роздуми і багато хто вважає, що минувшина з якою вони звикли для них легша, і знайоміша і вигідніша", - згадував чоловік з Мелітопольського повіту на прізвисько Турчанінов.Про невідповідність офіційним повідомленням щодо реакції повідомляла і комісія з Херсона та окремі поміщики: "Маніфест і нове положення застали селян в очікуванні повного і безумовного звільнення від кріпосництва і не справили на них сильного враження, не викликали захоплення, про які так часто пишуть в газетах. Селяни розійшлися з церков з пониклими головами""Безліч священників потрапили в скрутне становище, опинившись між молотом і ковадлом під час зачитування Маніфесту та положень. Селяни не довіряли їм, звинувачували в тому, що їх підкупили поміщики, в перекрученому тлумаченні документів чи в зачитанні підробленого паперу. Відомі випадки побиття священників і навіть їх вбивства незадоволеними селянами", - писав історик Єфим Грекулов.Селяни вважали, що від них приховують справжню суть реформи. Протягом 1861 року відбулося 1176 селянських повстань з вимогами повного звільнення із землею. Сам процес звільнення від кріпосного права розтягнувся на десятиліття, адже селяни не могли сплачувати належні суми викупу. 1902 року сума недоїмок по селянських викупних платежах складала 420% від суми щорічних виплат.Реформа призвела до соціального розшарування селянства, обмеження його самоврядування та правового статусу, однак, значно прискорила розвиток капіталізму на теренах імперії та України.Остаточну свободу селяни отримали лише на початку XX ст.10 лютого 1789 року ерцгерцог Австрії та імператор Священної Римської імперії Йосиф II Габсбурґ видав закон, яким скасував в країні панщину. Документ стосувався і західноукраїнських земель - Галичини, Буковини і Закарпаття. Але після смерті імператора до влади в імперії прийде його молодший брат Леопольд II, який цілковито скасував закон про панщину. Остаточно кріпосне право на Західноукраїнських землях скасують 1848 року.