«Інформаційні атаки починаються з того, що люди вірять у нісенітниці»

Що таке дезінформація, як Європа і Україна борються проти неї, яку допомогу можуть надати європейські партнери Україні в цій боротьбі. Про це та інше йшлося на міжнародному онлайн-семінарі «Відповідь дезінформації: європейські підходи та стандарти», організованому за підтримки медійних проєктів Ради Європи в Україні. «Детектор медіа» вже публікував найважливіше з виступів керівниці відділу медіадепартаменту інформаційного суспільства Ради Європи Уршки Умек та консультантки Ради Європи Крістіни Розґоні та члена групи Європейської комісії з підтримки України Танела Танґа. У цьому матеріалі — розповіді представників шведської, німецької та естонської урядових структур, що ведуть боротьбу проти зовнішніх інформаційних загроз. 

Мікаель Тофвессон, представник Шведської агенції з питань цивільних надзвичайних ситуацій, розповідає: 

— Наша агенція працює з питаннями інформаційної безпеки, управління кризами та цивільної оборони. Ми займаємось зокрема кібербезпекою та виявленням дезінформаційних потоків, спрямованих на Швецію ззовні.

Швеція здавна — майже 70 років — готувала населення до психологічної війни. Але від 1990-х до вторгнення Росії в Крим психологічна оборона не була пріоритетом. В середині минулого десятиліття наша агенція зайнялася виявленням інформаційних атак інших держав, спрямованих проти Швецією, та допомогою іншим державним органам захищатись від такого впливу. Йдеться про дії інших держав, які можуть негативно вплинути на безпеку шведів, функціональність нашого суспільства, або ж на наші основні цінності — свободу слова, права окремих громадян, особисті права. Я відповідаю за цей напрямок в агенції з 2014 року.

У 2018—2019 роках я очолював робочу групу, яка мала захищати наші вибори від зовнішнього впливу. У Швеції є концепція Національного оперативного форуму, яка починає діяти перед виборами або іншими важливими подіями, через які рівень загрози інформаційних впливів ззовні підвищується. Держоргани та агенції, які мають повноваження захисту від інформаційних загроз або підтримують критично важливі функції суспільства, поєднують зусилля і координують дії.

Шведський інфопростір маленький, адже нас лише десять мільйонів. Це означає, що більшість шведів пов’язані між собою через соцмережі — їх використовують 89% громадян. А отже, досить легко охопити інформаційною кампанією всіх шведів, сидячи за комп’ютером. Соціальні мережі важливі для відкритого суспільства, та водночас вони роблять нас вразливими до дезінформації.

Онлайн-платформи — наші партнери у виконанні нашого головного завдання: захисту громадян від дезінформації. Наша агенція веде тісний діалог із більшістю компаній, які володіють соціальними мережами. Ми обговорюємо загрози, ризики, вразливі місця, а вони пояснюють нам, що роблять для боротьби проти дезінформації. Ми також можемо інформувати їх про дезінформаційні операції, аби вони самі вирішували, як їм протидіяти.

Агресивні кампанії, що поширюють неправдиву інформацію, ефективні там, де держава, суспільство і громадяни не свідомі загроз. Там, де нам бракує співпраці, координації і комунікації, щоб протидіяти інформаційному вторгненню. Ми маємо попереджати й підтримувати одне одного, й нам потрібні належні ресурси та знання, щоб протидіяти зовнішнім впливам.

У нашій агенції є відділи досліджень і аналізу загроз, які виявляють інформаційні втручання з боку інших держав, з’ясовують їхні наміри та мету. Найчастіше йдеться про Росію, Китай та ісламістські організації. Є в нас група операційної відповіді, яка розробляє план дій, аби відбити втручання. Але найважливіший спосіб боротьби з інформаційними атаками — працювати над нашою вразливістю. Вразливі місця є у державних органах і установах, в органах місцевої влади, у традиційних медіа та соціальних платформах. Коли на нас нападають, протидіяти вже пізно: краще підготуватись і захиститись, аби атаки не спрацювали. 

Один із методів зробити це — бути обізнаними. Ми навчили понад чотирнадцять тисяч державних службовців виявляти дезінформацію й боротися проти неї. Провели тренінги для людей, відповідальних за цивільну оборону; розповсюдили посібник для лідерів думок. Співпрацюємо з журналістами та центрами журналістської освіти.

Важливою також є прозорість. Нам немає чого приховувати, а недоброзичливцям, які організовують проти нас атаки — є. Тому ми розповідаємо медіа про свою роботу, про загрози і вразливі місця, а журналісти передають цю інформацію своїй аудиторії. Адже медіа незалежні від держави, й суспільство довіряє їм, тому вони можуть ефективніше проінформувати громадян.  Допомагають у цьому й неурядові організації. Усе це разом створює довіру в суспільстві й державі.

Сімон Крейє, голова керівної групи зі стратегічних комунікацій федерального міністерства закордонних справ Німеччини:

— Ми працюємо з дезінформацією, яку спрямовують на Німеччину інші держави та зовнішні недержавні гравці — але не з тією, що йде з внутрішніх джерел. У нашому розумінні дезінформація — це навмисне розповсюдження хибної інформації, яке має чіткий намір маніпулювати, спотворювати реальність, впливати на суспільство й демократичні процеси.

За останні роки такої дезінформації у Німеччині сильно побільшало. Опитування 2018 року показало, що понад дві третини німців стикаються з нею щонайменше раз на тиждень. Особливо погіршилась ситуація за останній рік, що можна пояснити епідемією коронавірусної хвороби, яка перетворюється на так звану інфодемію. Чимало дезінформації, пов’язаної з коронавірусом, походило ззовні. 2021 року дезінформація не перестане бути великою загрозою для Німеччини, адже це рік супервиборів.

Аби боротись проти дезінформації, її спершу потрібно виявити. Це досить важко робити самому лише уряду, тому ми покладаємось на співпрацю з фактчекерами та громадськими організаціями. Ми використовуємо результати роботи фактчекерів, але не впливаємо на їхню роботу, адже в багатьох випадках вони є журналістами, які мусять бути незалежними від влади. Також ми проводимо моніторинг соціальних медіа, щоб виявляти дезінформацію самотужки, і взаємодіємо з Федеральним офісом преси та інформації та іншими відомствами, зокрема в форматі робочих груп.

Ми тісно співпрацюємо з міжнародними партнерами в межах Європейського союзу та Великої сімки: маємо мережу обміну даними та механізм швидкого реагування. Перш за все ми спостерігаємо за дезінформацією, яка походить із Росії, Китаю та кількох інших гравців переважно з Близького Сходу, а також за низкою недержавних гравців.

Ще одна важлива мета — напрацювання стійкості суспільства перед загрозами дезінформації. Міністерство закордонних справ Німеччини допомагає міжнародним партнерам досягти стійкості, фінансуючи різні проєкти, обмінюючись інформацією та досвідом. Із 2015 року ми досить багато зробили в Литві, Латвії та Естонії, а тепер посилюємо цю роботу в країнах західних Балкан, де працюватимемо над підвищенням медіаграмотності.

Наприкінці 2020 року в Німеччині презентували новий закон про цифрові послуги. Він запроваджує органи незалежного нагляду за онлайн-комунікацією, в роботу яких не може втручатися уряд. Створення цензури чи обмеження онлайн-комунікації не є нашою метою. Тому ми не зосереджуємось на контенті, а більше звертаємо уваги на механізми його поширення.

Ми також намагаємося послабити вплив дезінформації, відмовившись від постійного спростування кожного неправдивого повідомлення, адже такі спростування лише допомагають неправді поширюватись. Це не заважає нам робити спростування в тих випадках, коли ми вважаємо це необхідним. Ми проводимо кампанії стратегічних комунікацій, аби поширювати свої власні наративи й залишати менше простору для дезінформаційних наративів. 

Рауль Ребане, естонський експерт із комунікації, консультант Ради Європи:

— Естонія — маленька країна з населенням 1,3 мільйони. Ми не можемо боротися з телеканалами, книжками та розмаїтим розважальним контентом російською мовою. Потрібно шукати інші шляхи, й те, що ми — маленька країна, допомагає нам у цих пошуках. Адже ми можемо маневрувати швидше — як швидкісний човен чи крейсер, а не великий танкер.

Наша стратегія доволі ідеалістична. Вона ґрунтується на трьох засадничих речах.

По-перше, на глибокому розумінні демократії та свободи медіа. Аби протидіяти дезінформації, треба мати вільні медіа. Нам дуже пощастило — за показником свободи медіа ми чотирнадцята країна у світі. Бувало навіть краще, але останні три роки в нас був дуже консервативний уряд, який конфліктував із журналістами. У січні уряд змінився, і показник, певно, знову покращиться.

По-друге, на громадянському  суспільстві. Немає кращого захисту від інформаційних нападів, ніж поінформовані та активні громадяни. Тисячі громадських організацій обговорюють те, що відбувається в суспільстві, й це вже, по суті, боротьба проти дезінформації.

По-третє, розуміння необхідності психологічної оборони. Ми почали працювати над цим 2008 року. Хоча спершу суспільство було проти — вважалося, що це створить загрози для медіа та свободи слова, — зараз ця ідея вже більш популярна.

Як працює російська дезінформаційна стратегія в Естонії? Ось головні вектори:

1. Вигідне Кремлю маніпулятивне тлумачення історії.

2. Неправдива інформація про коронавірусну епідемію. Наприклад, російські медіа повідомляли, що європейські вакцини від коронавірусу не працюють, а єдина, що працює — Sputnik-V. Тепер соцопиптуванння показують, що 30% російськомовних мешканців Естонії хочуть вакцинуватись тільки російським препаратом. 15% російськомовних шкільних учителів відмовляються робити щеплення європейською вакциною. А це вже реальна загроза для суспільства.

3. Створення дисбалансу в політичних системах. Наприклад, неправдиві повідомлення про утиски етнічних меншин в Естонії.

4. Кібервійни, які шкодять роботі інформаційних мереж.

5. Руйнування національного міфу, позитивної історії, яку повинна мати кожна держава. На початку 90-х Естонія разом із Латвією та Словаччиною були найменш відомими країнами Європи. Ніхто не знав, що ми існуємо. Зараз ми — е-країна з е-виборами та е-урядом, діджиталізація Естонії розвивається дуже швидко. Це наша позитивна національна історія, й саме її атакує Росія. Якщо проаналізувати російські наративи, які поширюються в соцмережах — особливо в ютубі, популярному серед російськомовних мешканців Естонії, — то можна побачити, що ми дуже бідні, перебуваємо в глухому куті, що ми русофоби, а ще — улюблена теза кремлівської пропаганди — «балтійці вимирають». І єдиний наш шанс не вимерти остаточно — приповзти назад до Москви на колінах і молити, аби вона знову взяла нас до себе. Є маса контенту, що транслює ці наративи.

Інформаційні атаки починаються з того, що люди вірять у нісенітниці. Наприклад, ностальгують за «щасливими» часами Радянського Союзу. Потім унаслідок цілеспрямованих дезінформаційних вкидань людей охоплює паніка та зневіра. Вони втрачають ті ідеї та цілі, що об’єднували їх із іншими. Далі, як правило, виникає відчуття потреби «сильної руки» — те, що ми бачимо в Росії, відколи там владарює Путін. Зростає рівень популізму, відбуваються вибори і країна змінюється. Ця схема працює всюди, й ми теж через це пройшли.

Щоб ефективно чинити спротив, потрібно вчити цього людей. Адже й інформаційні агресори щодня вчать своїх «солдатів». Тому Естонія розвиває свої сили інформаційного захисту й відновили курси психологічної оборони. Ведемо просвітництво у школах, університетах, проводимо курси для державних службовців.

Якщо порівняти механізми боротьби з дезінформацією в Естонії, Фінляндії, Латвії, Литві та Швеції, можна побачити, що наш і фінський підходи — найм’якші. Литовський і латвійський набагато жорсткіші. Поки що ми не вживали радикальних заходів проти російської інформаційної присутності. Навіть не припиняли мовлення російських телеканалів. Зараз, коли дезінформація, пов’язана з коронавірусоом, створює реальні загрози для громадського здоров’я, ми знов дискутуємо, чи це правильно, що брехня про епідемію і вакцинацію вільно поширюється серед російськомовних мешканців Естонії. А заблокований в нашій країні лише один сайт — «Спутник», і то не через контент, а через санкції Євросоюзу.

Головне, що ми знаємо: те, що Естонія — маленька країна, не означає, що ми безсилі перед інформаційними атаками великої потуги. Потрібно розвивати опірність людей, медіа, державних органів. І саме цим шляхом ми йдемо.