Історій успіху жінок більшає в усіх царинах. Шахи – виняток

Мінісеріал "Ферзевий гамбіт" американського режисера і сценариста 60-річного Скотта Френка став найуспішнішим в історії стримінгового сервісу Netflix. За перший місяць його подивилися понад 62 мільйони людей. Отримав дві номінації на "Золотий глобус" за найкращий мінісеріал та найкращу жіночу роль. Переможців оголосять 28 лютого в Лос-Анджелесі.Головна героїня семисерійної стрічки – сирота Елізабет Гармон, яку зіграла Аня Тейлор-Джой. Має талант до шахів. У 19 років перемагає на чемпіонаті США. У 20 здобуває світову першість, за сюжетом. Дія відбувається у 1960-х.Про причини популярності серіалу розмірковує письменник і сценарист, шахіст Михайло БРИНИХ, 46 років– Останніми роками Netflix випускає прості, рівні та приємні серіали. "Ферзевий гамбіт" мало чим відрізняється. Такі стрічки добре зняті, з хорошою драматургією. Але – на один раз. Не мають глибокої мистецької начинки. Не залишають простору для роздумів.Знімають переважно історії успіху. Як маленька людина досягає найвищого життєвого злету. Це мотиваційне кіно спонукає глядача подивитися на себе. Зрозуміти, що завжди є можливості йти до мети. Зараз це ключова ідея американського кіно – доступна, зрозуміла і близька. Не скажеш, що погана. Але банальна.Netflix налагодив конвеєр випуску якісного маскульту. Довели, що це можна робити навіть із незначними кошторисами. Показали новий шлях для виробників, які не мають доступу до кінотеатрів і телеканалів. Стримінгової платформи достатньо, аби проєкт був успішний, приносив гроші. Фішка Netflix – він виділяє кошти продюсерським компаніям і надає їхнім проєктам доступ до всього світу (має 203 млн підписників у 190 країнах. – Країна). Вони перші знайшли альтернативний шлях поширення контенту. Всі розуміли, що це можливо в мережі. Але ніхто не знав, як на цьому заробляти.Є дві складові успіху "Ферзевого гамбіту". Перша – загальносвітова кінематографічна тенденція на образ сильної жінки. Вона долає особисті життєві негаразди і досягає успіху. Серед минулорічних серіалів Netflix супервумен є у "Сестрі Ретчед" про медсестру-маніячку. Цей тренд віддзеркалює реальність – посилення ролі жінки в демократичних розвинених суспільствах. Жінок більшає в усіх царинах – бізнесі, політиці, мистецтві. Відповідно, багато історій успіху. Шахи – один із винятків.Найвище досягнення мала угорка Юдіт Полгар. На піку кар'єри 2005‑го потрапила на восьме місце першої десятки світового рейтингу. Феміністично налаштовані люди вважають, що така ситуація – наслідок задавненої соціальної несправедливості й гендерного пригноблення. І побачили у стрічці певний реванш.Це можна назвати ревізіонізмом – необхідністю переглянути усталені речі. Як позаторішній фільм Квентіна Тарантіно "Одного разу в Голлівуді". 1969‑го секта Чарльза Менсона вбила актрису Шерон Тейт. Режисер зняв кіно, в якому ця несправедливість не стається. Маньячини отримують по заслугах, а Тейт лишається жива. Тобто глядач досягає якоїсь сатисфакції за паскудну реальність. Історія Бет Гармон ніби компенсує те, чого ніколи не було у світі шахів.Із 1960-х єдиний американський шахіст став чемпіоном світу – Боббі Фішер. Але людям цікава альтернативна історія.Фільм "Ігри чемпіонів" про матч Боббі Фішера з Борисом Спаським на першості світу 1972‑го навіть із натяжкою не назвати успішним. Це кіно цікаве лише тим, хто в темі. На 85 відсотків історична правда. Хоча й багато ідіотизму на дошці та в діалогах через недбалість режисера, який не має уявлення про шахи. У "Ферзевому гамбіті" з деталями все добре. Але загалом це стовідсоткове фентезі за мотивами фігури американської історії.У Гармон мало спільного з Фішером. Наприклад, не єврейка-антисемітка. Автори вміло обходять моменти, які можуть бути неполіткоректні. Краще, щоб героїня пила й сиділа на наркотиках. Бо це людям зрозуміліше. Хоча Фішер не вживав алкоголю, й не курив. Є лише загальна схожість. Боббі Фішер виріс у неповній сім'ї, батька не знав. У серіалі Бет Гармон – сирота.Це казка про Попелюшку. Сюжетів мало. Доводиться до них весь час повертатися. Маємо стандартний хід. У героїні не тільки глобальна мета – стати чемпіонкою світу. А й подолати особисті проблеми. Хоча, якщо вірити стрічці, її шаховий талант проявився завдяки пігулкам. Почала їх їсти у притулку і бачити дошку на стелі. І ніби до пори весело поєднувала бухло, наркотики і шахи. Чого в житті бути не могло. Багато шахістів мали шкідливі звички, але це завжди руйнувало кар'єру.Друга причина успіху – тема. Шахову естетику часто експлуатують у кіно на рівні образів, ідей, маленьких сюжетних ліній. Але досі в масовій культурі не було великого й успішного проєкту, присвяченого цій грі. Спрацював ефект новизни.Автори постаралися, щоб кваліфікований шахіст не сміявся з кожного другого кадру. Сильні поєдинки актори класно розігрують. Це заслуга Гаррі Каспарова (консультант серіалу, восьмиразовий переможець всесвітніх шахових олімпіад, 1985‑го став чемпіоном світу. – Країна). Подбав, щоб видавалося переконливим. Скрупульозна робота.Найбільший закид від шахістів – як показано процес гри. Йдеться про першість світу, де все розігрується в класику. Плин такої партії – нудне видовище. Суперники можуть по пів години думати, перш ніж зробити хід. Тому персонажі луплять по годиннику і швидко ходять. По суті, грають у сучасному режимі бліц. Так створюються напруження, темп, ритм. Але це далеко від реальності. У 1960-х не було практики, щоб на серйозному чемпіонаті доходило до бліц-поєдинків. Ця традиція недавно з'явилася. Люди грали, поки не буде перемоги в два очки. Після "Безлімітного матчу" (тривав у Москві з 10 вересня 1984 року по 8 лютого 1985‑го між чинним чемпіоном Анатолієм Карповим та претендентом Гаррі Каспаровим. Після 48-ї партії матч зупинили й запропонували провести заново у 24 партії. – Країна) відмовилися від з'ясування чемпіона в класику. Але такі деталі не важливі для масового глядача."Ферзевий гамбіт" вистрілив, але це не серіал десятиліття, а один із непоганих за минулий рік. Він не вплине на стан речей у шахах (з виходом стрічки кількість пошукових запитів щодо шахів у Google подвоїлася. Попит на набори для гри на eBay зріс на 250%, на Amazon – на 857%. Кількість нових гравців на найбільшому тематичному сайті Chess.com збільшилася вп'ятеро. – Країна). Більшість куплених шахів на полицях припадатимуть пилом. Після перегляду радянського фільму "Судьба барабанщика" я захотів стати баяністом. Змусив батьків купити інструмент і навіть пів року мучив викладачів, а вони – мене. Ясна річ, нічим це не закінчилося. Певен, що кількість шахістів від захоплення "Ферзевим гамбітом" не зросте.Казали, що від гри можна збожеволіти– Зараз жодне моє інтерв'ю не оминає теми "Ферзевого гамбіту", – каже російський гросмейстер Гаррі Каспаров, 57 років. Колишній чемпіон світу з шахів консультував авторів фільму.– Такий інтерес – величезний плюс для шахів. Кардинально змінився образ гри. Раніше асоціювалася з людьми не від світу цього, диваками. Існував міф, що грати в шахи небезпечно для здоров'я. Мовляв, можна збожеволіти через велике навантаження на мозок. Я завжди писав, що не шахи зробили Фішера ненормальним (мав параноїдний розлад особистості. – Країна). Вони дали змогу його природну ненормальність довгий час тримати в рамках. У "Ферзевому гамбіті" шахи рятують головну героїню Елізабет Гармон. Адже вона трохи аутична – гра повертає дівчину у світ. Не дає опуститися на дно, витягає з болота алкоголю і пігулок, приводить у її життя друзів.Письменник Волтер Тевіс відчуває дух боротьби. Я намагався, аби дух його роману "Ферзевий гамбіт" 1983 року не зник у фільмі. Хоча якісь речі довелося додати. Наприклад, що радянський гросмейстер Багров за кордоном пересувався під наглядом КГБ – інакше бути не могло. Ще підказав останню сцену, коли Елізабет Гармон каже "гудбай" ЦРУшнику, який її супроводжує, й іде в парк грати в шахи. В СРСР до неї повинні були звернутися саме "Ліза", а не міс Гармон.До слова, в серіалі позитивно зображені радянські шахісти. Через це путінська пропаганда не зважилася його атакувати.У літаку пасажири у вушанках, Москва безнадійно темна, радянські громадяни сірі. Совєти селять героїню у моторошної атмосфери готельний номер.– У серіалі це підкреслено, але в книзі також є. Тут немає політичного підґрунтя.Ви взяли партію 1993 року українського гросмейстера Василя Іванчука з американцем Патріком Волффом для фінальної битви Гармон з Борговим.– Це вийшло випадково. Мені потім Патрік написав: "Як ти її знайшов?" Мені потрібна була відкладена партія з ферзевим гамбітом. Ще й у складній позиції, щоб Гармон допомогли проаналізувати гру друзі. Це був несподіваний поворот, і я поставив перед своїм помічником завдання шукати подібні партії в реальних поєдинках.Епізод, коли Гармон у першому турнірі, без рейтингу, перемогла досвідчених гравців, нагадує факт вашої біографії.– Гармон – це Фішер у спідниці. Типова американська історія. Дух цих турнірів у фільмі переданий досить чітко. Серіал вирізняється реалістичністю.Були огріхи передусім антуражні. Наприклад, на полиці стояли книжки 1970-х. Або – 1968 рік, іде пресконференція в Москві, а портрет Брежнєва старіший.Ваш перший тренер Олександр Нікітін у книжці "З Каспаровим хід за ходом, рік за роком" називає вашим девізом з юних років думку Еммануїла Ласкера: людина відповідальна за якість своєї праці, але не за її результат. Від чого залежить останній?– Від багатьох чинників, у тому числі – від удачі. Важливо вкласти всі сили. Але думка, що ви можете гарантувати результат, – помилкова.текст: Тетяна СЕЛЕЗНЬОВА