По справжньому "вічно перспективний": Історія Марко Баллотти

По справжньому "вічно перспективний": Історія Марко Баллотти.

Читач Football.

ua Василь Медвідь розповість про легендарного кіпера, який у свої 56 років грає у футбол.

Знайомтесь, 56-річний Марко Баллотта.

Президент та граючий тренер воротарів любительского клубу Кастельветро.

Для розуміння того, наскільки ця постать є недооцінено легендарною для італійського футболу нам доведеться пройти шлях довжиною в 40 років.

Для людей, які знають про цю людину вкрай мало, можливо, цей шлях здасться довгим і занадто нудним, але спробуємо.

Початок Шляху.

Розпочнемо ми в 1981 на мальовничому острові Сан-Ладзаро, саме тоді Болонья вирішила придбати 16-річного голкіпера з однойменної команди, на жаль "россоблу" наш герой не знадобився і він ще два роки катався по орендах, поки не знадобився Модені з Серії Б.

Саме тут вперше вийшовши на поле в рамках професійної кар’єри та провівши славних 8 років, Марко й зарекомендував себе.

Останній сезон у рамці воріт "канарок" взагалі вийшов казковим для Баллотти — він пропустив всього 9 м’ячів в 34 матчах.

І хоча тогочасна Італія була еталоном оборонної гри, це ні на краплю не применшує заслуг Марко.

До того ж, статистика того часу не може дати нам картини, наскільки це було звичним явищем для нижчих дивізіонів і з огляду на те, що саме після цього сезону на Баллотту кинула оком Чезена, що виступала в Серії А, певне, це дійсно було неймовірним досягненням.

90-ті Роки.

Злети й падіння.

Марко звабився на пропозицію "морських коників", прийнявши, можливо, найбільш невдале рішення у своїй кар’єрі.

В їх складі йому не вдалось закріпитися і, провівши лише 5 матчів за сезон, він перейшов в Парму на роль усе того ж таки другого кіпера.

Проте тогочасна Парма була в найкращій своїй формі — саме там Марко встиг перетнутися з такою легендою воротарського ремесла, як Клаудіо Таффарел, не менш відомим Джанфранко Дзолою та Томасом Броліном і Фаустіно Аспірільєю.

На жаль, з великим Буффоном наш герой не встиг побувати в одній команді, тому що завоювавши з Пармою Кубок Італії, Кубок Кубків і Суперкубок УЄФА, він в 1994 перейшов до Брешії, а Буффон розпочав свою кар’єру в 95 році.

Зрештою, це не завадило Марко попрацювати в тандемі з легендою італійського футболу, бо в тому ж таки 1995 він перейшов до Реджани, яка виступала на той момент в Серії Б і яку очолив Карло Анчелотті у якості першого досвіду в самостійній кар’єрі.

(Проте номінально, через те що Анчелотті не мав на той момент тренерської ліцензії, командою керував Джорджо Чіаскіні, який пропрацює пліч-о-пліч з Папою Карло найближчі 20 років).

Та перший млинець міг виявитися катастрофічно невдалим для Анчелотті — після 7 перших турів чемпіонату Реджана йшла зі статистикою 0 перемог, 0 нічиїх та 7 поразок.

І крісло над Карло вже не просто похитувалось — воно палало з неймовірною силою.

За однією з версій, яку розповів журналістам саме Марко, команда повірила в Анчелотті й попросила власника Реджани Франко Даль Чіна не звільняти молодого спеціаліста.

Реджана виграла 4 з 5 наступних матчів та один раз зіграла внічию.

А самого Марко назвали одним з кращих гравців, після героїчного підвищення в класі в якому Баллотта відіграв одну з ключових ролей як на полі, так і поза ним.

Відстоявши ще один сезон в рамці воріт Реджани, Баллотта вперше перейшов в Лаціо.

Там він погодився на роль дублера Луки Маркеджані, Проте, відігравши лише 3 гри, Марко таки завоював Скудетто вперше і востаннє у своїй кар’єрі.

Неминучий кінець кар’єри, який на ділі виявився лише її розквітом.

Першим клубом цієї частини нашої розповіді стане Інтер, за який Баллотта виступав всього один рік, зігравши 6 матчів та встигши побувати капітаном команди в Суперкубку Італії в матчі против, як раз, Лаціо.

Та в чемпіонаті він був лише дублером Анджело Перуцці.

Пізніше в інтерв’ю він згадував цей етап кар’єри так: "Я був щасливим, що мене запросили до стану "нероадзуррі".

Я хотів зрозуміти як працює класна команда.

Не те щоб Лаціо не був такою командою..

Інтер тоді виглядав більш велично.

Я хотів зрозуміти як все буде організовано, але, чесно кажучи, не був враженим.

Я пробув там лише рік, але в кінці сезону мені сказали, що їм потрібно омолодити роль.

Це був лише привід, хоча це нормально…".

Далі Марко повернувся до Модени, з якою виграв Серію Б.

Там він провів славних три роки, але вилетівши на третій сезон, він відчув, що на своєму віці пережив вже все, що міг у футболі.

Тому Марко сказав своєму агенту: "Я прийму першу пропозицію яка до мене надійде".

Пізніше агент зателефонував йому і сказав: "Тебе чекають в Тревізо".

Сезон в Тревізо він потім називав найважчим у своїй кар’єр.

В сорок років Марко відстояв усі матчі чемпіонату і допоміг Тревізо здобути підвищення в класі.

"Мені ніколи не було настільки важко, а з іншої сторони я задоволений собою і тим як я зіграв.

Дуже добре і дуже важко, можливо я грав навіть занадто добре, адже Лаціо захотіло повернути мене.

Мені приємно.

Я сумував за цим клубом".

Баллотту запрошували на роль третього кіпера.

Доля ж вирішила розпорядитись інакше — Баллотта несподівано став основним і легендою для тіффозі Лаціо, які співали йому: "О, наш перспективний хлопчик Марко, тебе очікує неймовірна кар’єра", а він у відповідь фарбував залишок свого волосся в клубні кольори.

В останньому сезоні журналісти часто жартували про те, що з Марко вже осипається пісок, у відповідь на що він казав їм: "Облиште це, я молодий і перспективний".

Ну і звісно ж, як не розповісти тут про те, що в стані Лаціо Баллотта став рекордсменом Ліги чемпіонів, вийшовши на поле у віці 43 років і 168 днів.

Після цього вболівальники подарували йому фальшиве пенсійне посвідчення, а він відповів їм: "Цей папірець не знадобиться мені ще найближчих 30 років".

Сезон-2007/08 став для нього останнім у формі Лаціо.

В березні боси Лаціо сподівались, що їм вдасться втримати "портьєре" в себе, але у квітні він сказав їм, що "втомився і хоче побути з сім'єю".

Кінець 00-х та сьогодення.

Чи дотримався він свого слова? Питання риторичне.

Але скоріше ні, бо в тому ж таки 2008 він перейшов в аматорський футбол і виконав свою давню мрію — став грати у нападі.

Баллотта ніколи не жалівся на старість, а навпаки казав, що з віком його бажання грати в футбол тільки більшає.

В листопаді 2013, граючи за Калькару, Баллотта отримав травму.

Тоді він зізнався, що в той момент подумав, що це вже кінець, бо біль була неймовірною.

Але, на щастя, це виявилось лише розтягнення, і він одразу ж поїхав тренуватись.

Баллотта разом з родиною після декількох команд в аматорському футболі поїхав в Кастельветро-ді-Модену — маленька комуна в регіоні Емілія-Романья.

Там він з друзями відкрив невеликий бар, а у вільний час він підробляє експертом на місцевому телебаченні і все ще грає в футбол.

У Кастельветро є місцева команда з однойменною назвою, яка постійно курсує між напівпрофесійним рівнем і Серією D (коли гроші є — підіймається).

У Кастельветро він працює безкоштовно — тренує воротарів, сам грає і є президентом клубу.

Коронавірус тимчасово зупиняв його 36-річну кар'єру, але Баллотта тренувався у власному саду і періодично відвідував спортзал.

Василь Медвідь, читач Football.