Покинути роботу і пуститися в тривалі мандри під силу не кожному європейцю

У Західній Європі, де люди багато і продуктивно працюють, дозволити собі тривалий відпочинок і перезавантаження може далеко не кожен.Письменниця і викладачка Оксана Лозинська кілька років тому мала досвід вигорання на роботі, тому закрила всі свої робочі справи в Голландії, де живе і працює, і поїхала подорожувати Південно-Східною Азією. Як усе відбувалося, читайте в інтерв'ю Gazeta.ua.Чому ви обрали для подорожі саме Азію?Мені потрібно було просто поїхати і забутися. Мені хотілося тиші. Чомусь уявлялася вона мені в Азії. Приїхавши туди, я усвідомила, що, насправді, така не одна. Неймовірно велика кількість людей із західного світу втікає на Схід, до Азії, аби віднайти власний спокій, позбавитися будь-яких обов'язків чи тягарів зовнішнього світу і залишитися один на один із собою.Я знаю особисто кількох українців, які подорожують світом та Азією, зокрема. Вони ведуть цікаві та інформативні блоги, фейсбук-сторінки та веб-сайти. Та все ж у Західній Європі тенденція подорожувати є більш масовою. Це не лише пов'язано із більшими фінансовими можливостями: життя в багатьох країнах Азії є значно дешевшим, ніж в Україні.Як вам вдалося отримати відпустку на рік у такому завантаженому роботою суспільстві?Є таке поняття – сабатикал – коли можна взяти одноразову відпустку на рік.Наважуються на подорож – найсміливіші. Або ті, які іншого виходу не бачать взагалі. А ще є ті, які їдуть, спаливши за собою усі мости. Серед них – яТака кількамісячна подорож є мрією дуже великої кількості голландців. При цьому, реалізують її найсміливіші. Слабші їм заздрять, сильніші – ними пишаються та підтримують. Бо для цього треба покинути роботу, дім, рідних, не знаючи, що на тебе чекає у тій далекій країні чи на іншому континенті. Врегулювати всі справи в Нідерландах - усілякі страхування, сплата базових рахунків, тощо - щоб вони відбувалися автоматично, - на це іде мінімум кілька місяців. Після повернення теж потрібно мінімум кілька місяців, аби ті самі справи врегулювати. Це проблематично. Необхідно докласти великих зусиль і часу. Не кожному це по душі, не кожному під силу. Наважуються на подорож – найсміливіші. Або ті, які іншого виходу не бачать взагалі. А ще є ті, які їдуть, спаливши за собою усі мости. Серед них – я.Як планувався маршрут?Перед цією поїздкою я ніколи не була в Азії. Звичайно, в інтернеті достатньо інформації, аби добре підготуватися. Я начиталася достатньо, щоб прийняти рішення стосовно першої країни, куди їхала точно і на місяць: це був Непал. Я хотіла іти в гори, Гімалаї, мене приваблювали різнокольорові прапорці на їх фоні та проникливі глибокі очі гімалайських дітей на фотографіях.Далі я думала про місяць в Індонезії та місяць в Тайланді. Обирала країни, куди їде більшість туристів – вони найбільш європеїзовані, і для мене, початківця в Азії, це було найоптимальніше рішення.Квитки замовила лише на політ до Катманду, столиці Непалу. Далі планувала вирішувати по ходу.У Нідерландах зробила необхідні вакцинації проти малярії, гепатиту, та інших небезпечних хвороб, які переносяться азійськими комарами. В Нідерландах є спеціальні клініки, де людину ознайомлюють із можливими хворобами та загрозами у відповідній країні, та вакцинують на кілька років вперед.Я роздала все своє добро людям. Залишила кілька коробок з найважливішим. А скільки добра людина може нажити за кілька років! Це усвідомлюєш лише тоді, коли переїжджаєшЩо взяли в мандрівку?Я взяла з собою себе. Володіла, окрім англійської, ще й голландською. Це мало допомогти мені не залишитися без хліба. Я знала, що в Азії цінуються голландські викладачі, однією з яких я була. Мала на руках голландський паспорт, який давав можливість подорожувати без перешкод. Звичайно, я переживала, але знала, що при необхідності, роботу знайду.Купила 2 рюкзаки: великий і малий; накидки на них у рази дощу; спальний мішок; рушник швидкого висихання; спеціальне взуття для походу в гори та спеціальні шкарпетки; сухий шампунь. Речей у подорож треба було брати мінімум: лише найнеобхідніше. Це давало відчуття свободи.Ще плануючи покидати Нідерланди, я роздала все своє добро друзям чи просто людям. Залишила кілька коробок з найулюбленішим чи найважливішим. А скільки добра людина може нажити за кілька років! Це усвідомлюєш лише тоді, коли з певних причин переїжджаєш. Вдома у шафах кожна річ має своє місце, тому здається, що не так вже й багато маєш. Але як тільки починаєш це все добро пакувати. Не дарма кажуть, що раз у кілька років треба очищати простір від нажитого непотребу – це очищає простір і енергетично.Я була вільна. Мені потрібен був лише мій рюкзак. І він же був моєю єдиною відповідальністю. Щастю не було меж.Сабатикал практикують багато зі світових компаній (в основному за ІТ-напрямом), щоб забезпечити деяким співробітникам довший відпочинок від роботи. В Україні така практика поки не дуже поширена і якщо трапляється, то швидше за за ініціативою співробітника, який бореться з професійним вигоранням.Походить поняття "сабатикал" від єврейського слова "шабат", що означає священний день, в який не можна займатися ніякою роботою. Тільки тайм-аут від роботи в разі сабатикала передбачає не тільки один день відпочинку.Зародився він у XIX столітті в Гарварді. Тоді професори, які пропрацювали шість років в університеті, мали можливість взяти рік оплачуваної відпустки на написання наукових робіт і проведення досліджень.Сьогодні світові компанії-лідери регулярно практикують такий тайм-аут від роботи.Сабатикал - це не просто відпустка для "полежати" на дивані перед телевізором або на пляжі з коктейлем. В його основі лежить ідея саме творчого перезавантаження, отримання нового досвіду і розвитку, які згодом принесуть компанії свої плоди.Деякі люди використовують сабатикал, щоб спробувати відкрити власний бізнес. За півроку відпустки можна спробувати і в разі невдачі повернутися назад. Є й ті, хто просто використовує тайм-аут в роботі для релаксу з сім'єю або екстремального відпочинку наодинці.