75 років тому на псевдособорі у Львові Сталін ліквідував Українську греко-католицьку церкву. Хроніка «невдалої імпрези»

Львів – 8 березня 1946 року у Львові у церкві Святого Юра розпочався так званий «Львівський собор», який ліквідував Українську греко-католицьку церкву.

Цей захід тривав три дні.

УГКЦ називає його неканонічним.

Інструкцію про ліквідацію УГКЦ особисто затвердив Йосип Сталін.

Підготовкою і проведенням керували офіцери НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР, а з 19 березня 1946 року – Міністерство внутрішніх справ).

Після цього почались масові репресії проти духовенства і вірян УГКЦ.

Церква почала свою підпільну діяльність.

27 липня 1944 року в Галичину вдруге прийшла радянська влада, а з нею і чергові репресії проти українців, греко-католицького духовенства і вірян.

У цей час провідник УГКЦ, митрополит Андрей Шептицький, важко хворий.

У жовтні владика захворів, і його стан погіршився.

1 листопада 1944 року глава церкви відходить у вічний світ.

Одразу ж почалась кампанія проти Греко-католицької церкви, зокрема поширюється неправдива інформація про смерть митрополита, а пропагандистська машина запускає низку матеріалів проти покійного митрополита Андрея Шептицького, пише Радіо Свобода.

«КГБ ширило між народом наклепи, що я отруїв покійного митрополита.

Тоді отець Климентій Шептицький мав ходити до нотаря з письмовою заявою лікаря, що покійний митрополит помер природною смертю, щоби нотар це потвердив», – написав у своїх спогадах архиєпископ УГКЦ Йосиф Сліпий..

Брати Шептицькі – митрополит Андрей і архимандрит Климентій.

– 12 листопада 1944 року відбулася інтронізація митрополита Йосифа Сліпого.

Отець Климентій Шептицький (брат митрополита Андрея) іменований архимандритом студитського монашого чину.

– 1 грудня 1944 року отець Климентій Шептицький із делегацією прибув до Москви і вручив документ про те, щоб «Греко-католицькій церкві в межах СРСР забезпечити вільне виконання її церковної влади, богослужінь і вільного завідування, володіння і користування майном», «Церква буде вільно спілкуватися з Апостольським престолом», «архиєпископів і єпископів буде призначити Апостольський престол».

Делегація зустрічалась із агентами НКВС.

28 грудня 1944 року виїхала з Москви.

– 16 січня 1945 року вийшла інструкція НКВС «Про активізацію агентурно-слідчої роботи по римо-католицькому духовенству та уніатах».

– У березні 1945 року Йосип Сталін особисто затвердив інструкцію №58 «Про заходи щодо приєднання греко-католицьких парафій у СРСР до Російської православної церкви, використання старокатолицької церкви для створення опозиції Ватикану у західних республіках СРСР, зміцнення впливу Російської православної церкви за кордоном».

– 11 квітня 1945 року кордоном НКВС і міліції було оточено Святоюрську гору і собор.

Арештували п’ятьох греко-католицьких єпископів – Йосифа Сліпого, який очолював УГКЦ, Микиту Будку, Миколу Чарнецького, Григорія Хомишина, Івана Лятишевського.

– 28 травня 1945 року «Ініціативна група» на чолі з отцем Гавриїлом Костельником звернулась до Сталіна з проханням об’єднати Греко-католицьку церкву з РПЦ.

– Кінець червня 1945 року: священники, які об’єднались довкола отця Климентія і не погоджувались із діяльністю Гавриїла Костельника, підписались під листом до В’ячеслава Молотова, заявивши про свій протест проти нищення Церкви і вимагаючи звільнення єпископів з-під арешту.

Під листом були підписи отця Климентія Шептицького і 61 греко-католицького священника.

– 21 вересня 1945 року Польська комуністична влада вперше арештувала єпископа Йосафата Коциловського, а вдруге – 25 червня 1946 року.

– 18 грудня 1945 року народний комісар держбезпеки УРСР, генерал-лейтенант Сергій Савченко затвердив «План скликання «загальногалицького» собору греко-католицької церкви для кінцевого возз’єднання її з Російською православною церквою».

Один із пунктів – виселити отця Климентія Шептицького і його оточення з митрополичих палат.

– 24–25 лютого 1946 року у Києві єпископами висвячені агенти НКВС отець Антоній Пелвецький і отець Михайло Мельник.

– 8–10 березня відбувся так званий «Львівський собор» з участю 216 представників місцевого духовенства і делегації з Москви.

На ньому «ліквідували Берестейську унію 1596 року» і «возз’єднались з РПЦ».

УГКЦ ліквідували, тобто заборонили діяльність, почалися масові репресії проти духовенства й вірян, забрали все майно УГКЦ..

8-10 березня у соборі святого Юра відбувався псевдособор.

Проведенню так званого «Львівського собору» передувала велика агентурна операція НКВС, про що свідчать розсекречені архівні документи з архіву СБУ.

Заступник директора Інституту історії церкви Українського католицького університету Роман Скакун днями під час конференції, присвяченій псевдособорові 1946 року, наголосив, що влітку 1944 року у Львів прибула численна агентура НКВС, яка мала контакти із церковними колами.

За його словами, чекіст, підполковник НКВС Сергій Карін приїхав до Львова під маскою уповноваженого у справах культів.

Регулярно інформував органи безпеки про ставлення церковного керівництва до нової влади, насамперед про позицію митрополита Андрея Шептицького, про їхні лояльні чи, навпаки, антирадянські висловлювання, настрої чи вичікування.

У цей період Греко-католицьку церкву трактували більш-менш у тому самому ключі, що й інші легальні конфесії.

Ставлення до Греко-католицької церкви дуже швидко змінювалося у гірший бік.

Збирали все більше даних про тісну пов’язаність греко-католиків із підпіллям ОУН і УПА.

Новий митрополит Йосиф Сліпий обіцяв видати послання проти бандерівців, але довго з цим зволікав, потім, коли послання з’явилось, то було дуже в обтічних висловлюваннях.

Агентура доносила, що у приватних розмовах митрополит і решта духовенства співчувають підпіллю, сподіваються на перелом у ході війни (війна ще тривала).

У січні 1945 року у звітності і директивах НКВС починають звучати дуже характерні ідеологічні нотки про «зрадницьку і профашистську діяльність Греко-католицької церкви», про те, що «унія чужа українському народові».

Наприкінці лютого 1945 року Сергій Карін спільно з начальником 2-го управління НКДБ УРСР Павлом Медведєвим підготував і подав на розгляд наркома Сергія Савченка план ліквідації Греко-католицької церкви як «чужої нам щодо впливу легальної резидентури Ватикану і активно діючої української націоналістичної організації на нашій території».

Ця ліквідація мала відбутися шляхом об’єднання з православною церквою, і серед греко-католиків мали відшукати певну кількість прихильників православ’я і створення «Ініціативної групи з возз’єднання».

Тоді вже передбачалося, що її очолить Гавриїл Костельник.

12 березня 1945 року спеціальною шифровкою з Москви нарком Меркулов дав санкцію починати кампанію проти УГКЦ, яка передбачала, насамперед, масові арешти, а на її основі розгортання репресій, вербування агентури і агітації за православ’я.

27 квітня 1945 року, без особливого опору, на співпрацю з НКВС погодився отець Михайло Мельник, він же Іванов, вікарій частини Перемиської єпархії, яка опинилася у межах Дрогобицької області.

Труднощі були з підбором агента від Станіславівської єпархії.

Успішною була аж третя спроба, завербували отця Антонія Пелвецького, як агента Шевчука, зауважив дослідник Роман Скакун.

«Ініціативна група» була сформована 29 травня 1945 року з участю Гавриїла Костельника, Михайла Мельника і Антонія Пелвецького.

Відтак почались проведення зібрань по деканатах – «соборчики», на яких греко-католицькі священники мали висловлюватись за возз’єднання з РПЦ, тобто з Москвою.

Як каже Роман Скакун, підготовка полягала в залякуванні священників, викликах в НКВС, вербовках агентури з-поміж священників, проводилась агітація, відбувалися арешти противників православ’я.

Агентура була присутня на місцевих «соборчиках» і створювала вигляд, що духовенство підтримує православ’я.

Голосів декана і 2–3 агентів вистачало, щоб переламати ситуацію.

Якщо декан був супротивником возз’єднання або місцевий орган не підготував агентурну базу для проведення «соборчика», то він зривався, як у Золочеві, Рава-Руській.

Після того, як «Ініціативна група» залучила достатню кількість духовенства, постало питання, як має відбутися «возз’єднання».

У документах це не було приписано.

Москва схилялася до того, що священники повинні індивідуально переходити у православ’я.

Схоже, що ідея «собору» народилася у колах «Ініціативної групи», вперше прозвучала від отця Костельника.

У кінці вересня 1945 року, коли членів групи було 811 осіб, з’явився план «вирішення уніатського питання», який передбачав, що на «соборі» має бути 60–70% перевіреної агентури.

Секретний апарат по лінії Греко-католицької церкви становив 279 агентів і 475 інформаторів, серед них було 250 священників.

На початку 1946 року руками «Ініціативної групи» провели реорганізацію деканатів, щоб усунути деканів, які не підтримали групу.

На посади деканів висували агентуру або лояльних священників.

Від кожного деканату на «соборі» мав бути декан і один священник.

У Львові для прийому агентури під час собору виділили 10 явочних квартир.

Були відряджені оперативники з областей, які мали курувати своїх агентів.

Перед виїздом агентура діставала на руки 80–1000 карбованців.

До початку «собору» все було давно вирішено, рішення відредаговані і затверджені в НКВС.

«Собор» показує, як організовувалися такого роду публічні псевдоколегіальні заходи, каже дослідник Роман Скакун.

Єпископ УГКЦ Юліан Вороновський (1936–2013 роки) закінчив духовну семінарію у роки підпілля церкви і прийняв чернецтво у радянський час, висвячений на єпископа у 1986 році.

На Всеукраїнському форумі у 1991 році у Львові з нагоди роковин псевдособору 1946 року він наголосив, що до 1945 року на території Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської областей православних храмів майже не було.

У Львівській області була одна православна церква святого Георгія у Львові (нині УПЦ (Московського патріархату)), яка вільно функціонувала.

Владика Юліан Вороновський тоді розповів конкретну історію, яку знав від очевидців подій 1946 року: «До декана Рави-Руської отця Іллі Блавацького у 1945 році приїжджають член «Ініціативної групи» отець Гавриїл Костельник у супроводі капітана НКВД.

Сідають за стіл.

Капітан демонстративно кладе на стіл пістолет.

Отець Костельник ставить питання про перехід у православ’я.

На відповідь отця Блавацького: «А якщо я не захочу», отець резюмує: «То зогниєте в тюрмі».

Подібна розмова і за подібних умов відбулася між отцем Костельником і секретарем митрополита Андрея Шептицького отцем Володимиром Грицаєм».

Єпископ УГКЦ Филимон Курчаба також залишив свідчення, які оприлюднив Інститут історії Церкви УКУ, про підготовку до Львівського псевдособору.

«Вони їхали групою, такий був уповноважений по культах, кагебіст, один або двоє, і Костельник, їхали на «соборчики», тобто в кожний деканат.

Декан мав скликати всіх, і там Костельник викладав ті потреби; заявляв, що от ми є в більшості, ми навіть, як це зробимо, то врятуємо Церкву нашу, і це не буде жадний злочин, жадне відступство, бо від Бога не кажуть нам відлучатися, тільки заступника Ісуса Христа, тільки папу не згадувати, відкинути, але ви собі в серцях тримайте, що хочете.

Звичайно, на перший той візит священники відказувалися, не хотіли, але опісля, коли Костельник видів, що священники не хочуть годитися, тоді викликали кагебіста.

Він також своє слово мав.

Розуміється, дуже не грозив, тоді ще хотіли якось так толерантно, цивілізовано поступати.

Але після його промови тоді Костельник другий раз зачинав говорити: «От бачите, він то вам сказав, але якщо ви не хочете, то всі тоді підете так, як ваші владики, а ви то зробіть для форми, то в совість вас не зобов’язує», – і такими підступними, лестними словами наговорював, так що дуже багато йшли на те і так робили», – пригадував він..

Віряни на подвір’ї собору Святого Юра перед оголошенням ліквідації УГКЦ.

8–10 березня 1946 року.

Як це було?.

У бібліотеці імені Василя Стефаника у Львові зберігається оригінальне видання президії «собору» у Львові 1946 року «Діяння собору Греко-католицької церкви у Львові 8–10 березня 1946».

У ньому подано хронологію подій, як відбувався псевдособор, є перелік усіх учасників, тексти виступів, звернень, вітальні телеграми на адресу «собору» і від його учасників компартійцям у Москву і Київ, а також рішення.

Згідно з цим радянським виданням, ініціатором скликання цього «собору» була «Ініціативна група» з участю отців Гавриїла Костельника, Михайла Мельника і Антонія Пелвецького.

«Перше возз’єднання» відбулось у Києві 24 і 25 лютого 1946 року.

19 лютого делегація зі Львова виїхала у столицю.

Автобусом делегатів перевезли у готель «Київ».

Урочистості почались приєднанням до Російської православної церкви всієї делегації зі Львова.

Православними єпископами висвятили агентів Михайла Мельника і Антонія Пелвецького.

«Якби отець Костельник не був одружений, то мав би бути львівським єпископом», – мовиться у хроніці тих подій.

Тому ним залишився архимандрит Почаїської лаври, холмщак Макарій (Оксіюк), який від квітня 1945 року був Львівським і Тернопільським єпископом.

Для делегатів «Львівського собору» були резервовані кілька готелів, передбачені талони на харчування.

8 березня, у п’ятницю першої неділі Великого посту, два автомобілі і два автобуси перевозили делегатів до церкви Святого Юра.

Прибули 216 делегатів-духовних осіб і 19 світських, також і представники РПЦ.

Задзвонив дзвін «Кирило» Успенської церкви.

О 10:30 почався молебень «О прізванії Святого Духа».

Першу доповідь виголосив отець Пелвецький, другим виступав Костельник, а потім священники, які погодились перейти на православ’я.

Риторика усіх промов була однакова – про «зло Берестейської унії», «про вину Ватикану у знищенні православних церков», «про рідне православіє для українського народу», «про потребу звільнення від римського поневолення духу», звучали хвалебні слова подяки генералісимусові Сталіну.

Делегати «собору» проголосували за рішення «про ліквідацію постанови Берестейської унії 1596 року, про відхід від Римської (Папської) церкви, повернення до прадідівської православної віри і возз’єднання з РПЦ».

9 березня, у суботу, «собор» він був присвячений «церковно-канонічному оформленню рішення про возз’єднання з православною церквою».

Всі делегати «собору» сповідались і причащались.

А ще відправили панахиду за митрополита Андрея Шептицького.

Учасники надіслали звернення Московському патріарху Алексію І (Сергій Симанський), Йосипові Сталіну, Микиті Хрущову.

У третій день «собору» у неділю було богослужіння в церкві Святого Юра з участю вірян.

Люди почули у церкві офіційне повідомлення про ліквідацію Греко-католицької церкви.

Після служби гості й делегати псевдособору зібрались у готелі «Брістоль» (будівля на проспекті Свободи) на обід.

«Довгождані радісні дні прийшли зі сходу…» – прозвучали у Святоюрському Соборі російською мовою слова православного митрополита РПЦ Йоана.

У цей час «торжества» під пильним наглядом НКВС греко-католицькі єпископи, отці, віряни, які не зрадили Греко-католицькій церкві, своїй вірі, сиділи по тюрмах і перебували у важких умовах на засланні.

Сотні віддали життя за віру, бо зрада для них була неприпустимою.

Отець Климентій Шептицький, який проживав в Унівському монастирі, перед проведенням псевдособору їздив до отців і просив їх не брати участи у цьому неканонічному заході.

Чимало священників-підпільників розповідали, що делегатів на псевдособор супроводжували озброєні енкаведисти.

По отців приїжджали озброєні солдати, садили їх у вантажівки і везли у райони, а потім у Львів.

У січні 1947 року комуністична влада Польщі ліквідувала Перемиську капітулу УГКЦ.

Отця Гавриїла Костельника вбили двома пострілами неподалік його помешкання і Преображенської церкви 20 вересня 1948 року.

Радянські органи одразу ж стверджували, що це справа рук «буржуазних націоналістів», але люди у це не вірили; чимало дослідників вважають, що це була провокація НКВС і саме радянські органи організували і вчинили вбивство.

За інформацією Інституту історії церкви, протягом 1945–1946 років були арештовані понад 800 греко-католицьких душпастирів на термін від 10 до 25 років таборів у Мордовії, Сибіру, Казахстані.

Процес реабілітації не відбувся.

«Більше того, донедавна, а саме за часів президента Віктора Януковича, були спроби узаконити паралельні фейкові греко-католицькі структури, проти чого ми мусили боротися.

Тобто нам ще багато належить зробити, аби та несправедливість, яка нам завдана, могла бути виправленою.

Найкраще про «Львівський собор» сказав патріарх Йосиф Сліпий – «невдала імпреза».

Замість історії в СРСР була пропаганда і неправда.

Нині також бачимо, як існує культура брехні.

Так от, цей «собор» був одним із тих, як ми сьогодні кажемо, фейків, дуже сильним фейком.

Безпристрасна наукова методологія допоможе сьогодні звільнитися нам від тієї брехні, по справжньому усвідомити ту подію, яка до нині нам болить нас усіх», – сказав глава УГКЦ Святослав Шевчук.

УГКЦ зберегла свою віру й ідентичність у роки підпілля, хоча дуже багато агентів проникали у церкву в ті роки, влаштовуючи провокації.

У період із 1945 до 1989 років у таємних умовах висвячені 15 єпископів, десятки священників.

29 жовтня 1989 року, після 43 років підпілля греко-католики повернули собі Преображенський храм у Львові.

Відтак почався процес відродження церкви.