Куренівська трагедія: 60 років з дня катастрофи під грифом "секретно"

13 березня 1961 року стало днем найбільшої в історії Києва техногенної катастрофи, говорити про яку було заборонено довгі роки.

Сьогодні виповнюється 60 років з дня Куренівської трагедії - найбільшої техногенної аварії за всю історію Києва, яку замовчували довгі роки.

13 березня 1961 року прорвало греблю в районі Бабиного Яру, за якою понад 10 років накопичувалися стічні води з Петровських цегляних заводів. Дамбу прорвало в 9:20, і маса рідкої пульпи ринула вниз. Початкова висота валу сягала 14 метрів, а швидкість - 5 метрів на секунду. О 9.30 пульпа дісталася Куренівки та залила близько 30 гектарів. Вже в районі вулиці Фрунзе висота валу зменшилася вдвічі.

Поступово розріджена пульпа ставала твердою, як камінь. Вже в такому вигляді висота цієї маси місцями досягала трьох метрів. Потік перевертав і відносив автомобілі, автобуси, трамваї, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти. Один з автобусів зіткнувся з вантажівкою і вибухнув.

В лічені хвилини будинку, трамвайне депо, що проходить транспорт і просто випадкові перехожі були поховані під величезною товщею глини і піску.

Пульпою було практично повністю знищено трамвайне депо ім. Красіна, кілька десятків його працівників загинули. Ситуацію посилило те, що вчасно не була передана команда відключити енергопостачання, і тому в трамвайному парку було значне число загиблих від ураження електричним струмом.

Було повністю знесено Копиловське кладовище, затоплена територія стадіону "Спартак", міської лікарні № 15, частина вулиць Фрунзе, Новокостянтинівської та Шкіряного провулка, а також вулиці Лугова-Станційна, Троїцько-Кирилівська та Тульчинська.

В той день у Києві був відключений міжміський та міжнародний зв'язок. Офіційне повідомлення про катастрофу було передано по радіо тільки 16 березня.

За одними даними, Куренівська катастрофа знищила 22 приватні одноповерхові будинки, 5 двоповерхових, 12 одноповерхових будинків державного фонду, два гуртожитки.

У той же час, згідно з офіційним звітом, на який має гриф "Для службового користування", в результаті аварії зруйновано 68 житлових і 13 адміністративних будівель. Непридатними для проживання виявилися 298 квартир і 163 приватних будинки, в яких проживали 353 сім'ї чисельністю 1228 осіб. Даних про загиблих і поранених у звіті немає. Пізніше було названо число 150 загиблих - владою було прийнято рішення не афішувати масштаби трагедії.

Зараз точну кількість жертв катастрофи встановити практично неможливо. За оцінками київського історика Олександра Анісімова, воно становить приблизно 1,5 тис. осіб. Влади з допомогою КДБ довгий час приховувала і применшувала масштаби та наслідки аварії. Інформація про Куренівському події піддавалася жорсткій цензурі, загиблих ховали на різних кладовищах у Києві та за його межами, вказуючи у документах та в написах на могилах різні дати та причини смерті.

У режимі секретності прокуратурою УРСР було порушено кримінальну справу, проведено слідство. Закритий суд засудив шістьох посадових осіб до тюремного ув'язнення. Згідно з висновком експертної комісії, причиною аварії названі "помилки в проекті гідровідвалів та дамби".