Повернення із Санкт-Петербурга: хто покохав Шевченка в Україні, після якої "пригоди" він написав "Заповіт" та хто такі "мочеморди"

СРСР зробив із Шевченка суворого, страшного, ненависного учням шкіл бронзового ідола. Таким же важким і нудним для шкільного вивчення Шевченко чомусь залишається і сьогодні.

У чергову річницю Тараса "Машина часу" пропонує вам біографію справжнього Шевченка – людини з непростим характером, франта та любителя випити, шанувальника жінок і талановитого оповідача, зокрема анекдотів про "москалів". До вашої уваги друга частина програми про Шевченка.

Читайте і дивіться також першу частину: Франт і любитель анекдотів про "москалів": як справжнього Шевченка пропаганда СРСР сховала за образом "бронзового ідола"

Рік 1843. У середовищі колишньої козацької старшини шириться чутка: в Україну приїхав Поет з великої літери. Сам автор "Кобзаря", який наче оживив забуте минуле, ще й українською, а не московською як Гоголь мовою.

Письменник Любомир Стринаглюк каже: "Чому він почав писати тою мовою, яку почув від батьків? На той час ще не було українського алфавіту. Це була російська абетка, яка була, якою передавалися українські слова – це відомо. Українську абетку розробляв Куліш. Потім Шевченко теж приклався до неї".

Тисячний тираж "Кобзаря" розійшовся за два тижні. Книжку шукали, зичили, переписували від руки. Тож автор – колишній кріпак Тарас Шевченко – стає бажаним гостем на балах та застіллях. І скрізь його оточують натовпи шанувальниць.

На якийсь час Тарас зупиняється у маєтку Рєпніних, пише портрет старого князя. Колишній генерал-губернатор Малоросії потрапив в опалу до царя Миколи – за любов до України і ще за те, що його брат – декабрист, тобто повстанець.

Хто б міг подумати, у Шевченка до нестями закохається дочка Рєпніна Варвара. 35 річна жінка, як тоді вважали, стара діва втратила через Тараса розум з першого погляду - бо щойно побачила незнайомця, як вдарила блискавка і пролунав грім. 

Цікавий епізод: якось Шевченка образив сусід Рєпніних, сказавши, що таких, як він, у нього три тисячі. Тобто рабів. Довести Шевченка до сліз було дуже легко, тож він, розказавши історію Варварі, розплакався. Жінка підбігла до нього, обійняла, притисла його голову до своїх грудей.

Згодом вона писала: "Цілувала його руки. Цілувала б і ноги".

У листах до свого духовного наставника – швейцарського священника – Варвара переходить усі межі тогочасної пристойності. Пише, що якби Тарас її полюбив, то вона відповіла йому пристрастю. Але Шевченко Рєпніній взаємністю не відповів.

Більшість часу Шевченко у той час проводить не з Варварою Рєпніною, а у товаристві мочеморд. Будь-які товариства в Російській імперії тоді були заборонені, тож могло існувати тільки ось таке, жартівливе. Мочити морду означало вживати алкоголь. Пили не все. Тобто усе, крім звичайної горілки, Якщо не залишалася нічого іншого, то треба було кинути в горнятко хоча би монетку – уже й ставала наливкою.

Мочеморди, до слова, були, можливо більшими лібералами, ніж пізніше кирило-мефодіївці. На одній з пиятик лідер мочеморд, його всеп'янійшество Віктор Закревський вигукнув тост: Хай живе французька республіка! А його приятель Сергій де Бальмен відповів: Хай живе українська республіка! На біду чоловіків на пиятиці були присутні десятки російських офіцерів. Звістка про їхню витівку дійшла до царя. І уже за кілька днів винуватці опинилися в казематах третього відділення. Ледь вирвалися.

Дружба Тараса з мочемордами дуже не подобалася княжні Варварі Рєпніній. Вона не раз вичитувала Шевченка за п’яні витівки. Але тут йшлося не про її турботу, а про банальні ревнощі.

У Шевченка таємний роман з Ганною Закревською. Вона заміжня за Платоном – братом Віктора Закревського. Та це Шевченка не зупиняє. Ганна гарна або Ганна вродлива, називає він її. Справді гарна, якщо подивитися на її портрет роботи Шевченка.

Наскільки далеко зайшли стосунки Ганни і Тараса, сказати важко. Але уже через багато років, на засланні він присвячує їй багато віршів:

Моє свято чорнобриве.

І досі меж ними

Тихо, пишно походжаєш?

І тими очима,

Аж чорними-голубими,

І досі чаруєш

Людські душі? 

Але не Ганною єдиною! У цей же час Шевченко пише Вікторові Закревському дивного листа, якого досі не можуть розшифрувати шевченкознавці:

"Постигла мене долоня судьби або побила лиха година. Ось що у мене оце з тиждень уже буде, як я од якоїсь непотребниці або блудниці нечестивої купив за три копи міді, і знаєш, яку я цяцю купив? Ой, братику-лебедику! Отакий зелений, як оцей сучий папір. Аж сором вимовити ху… ху.... хрик!.. Ох, аж страшно! Лежу оце, братику, стогну та проклинаю все на світі! А поцьку забув уже як і зовуть", – йдеться у записці Тараса Шевченка Віктору Закревському.

Закоханість Варвари у вчорашнього раба Шевченка дуже не подобається її матері. Про шлюб і мови бути не може. Щойно завершено портрет старого князя, як Шевченку вказують на двері.

Рік 1845-й. Шевченко залишає Петербург і Росію, як йому видається, назавжди. Дорогою в Україну заїздить до Москви зустрітися зі своїм приятелем, українським науковцем Осипом Бодянським. Під час розмови Бодянський вперше називає Шевченка пророком. Хоча сам молодий поет зовсім не поспішає приймати цю небезпечну місію.

Журналіст Іван Ципердюк говорить: "Заледве в якій країні у кожній хаті є стільки портретів поета в рушнику. Здавалося, хто він. Він що найближчий родич всім цим людям? Тому що всі його персонажі, які постали в його поезії, гайдамаччина, козацтво, дружба, українці. Вони ожили. Викосили настільки, наскільки могли. Вирубали. Він весь цей пласт підняв і знов українцям показав – ми є, і ми є особливими".

Саме в 40-х роках XIX століття російська імперія – у пиху повстанцям полякам – починає загравати з українцями. "В етнографічному плані. Какіє у ніх красівиє пєсні, шаровари і вкусний борщ", – це все, що імперія збиралася дозволити Україні до її повного "обрусєнія".

Саме це загравання допомогло Шевченкові знайти роботу у Києві. Директор археографічної комісії Михайло Юзефович пропонує молодому художнику їздити по Україні і змальовувати усі варті уваги старовини. Тарас із захопленням береться за справу. Кам'янець, Почаїв, Чернігів, Полтавщина – він безперервно у дорозі. У цій дорозі не бракує і мочеморд, і прекрасних панночок, як зокрема у Березовій Рудці, в маєтку їх всеп'янійшества, великого магістра товариства Мочемордія Віктора Закревського. Одного грудневого вечора дві молоді панни Закревські вирішили поїхати саньми разом з Шевченком та його приятелем-письменником Чужбинським. Потрапили у хурделицю; коні збилися з дороги: почулося виття вовків.

Зі спогадів Афанасьєва-Чужбинського: "Тут зірвалася страшенна хуртовина…

Ми врізались у замет. Спільними зусиллями витягли сани і знову рушили ступою.

- А що, Тарасе? — спитав я, сідаючи, весь у снігу, на своє місце.

А він у відповідь проспівав мені строфу із запорозької пісні:

Ой котрі поспішали,

Ті у Січі зимували…

Відчай почав охоплювати наших супутниць, і багато довелося докласти зусиль Шевченкові, щоб заспокоїти їх".

Та історія закінчилася щасливо: для всіх, окрім Шевченка: він страшенно захворів. Перебуваючи між життям і смертю Тарас пише "Заповіт" – "Поховайте і вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте". Того ж 1845-го були написані "Сон", "Кавказ" і, звісно, "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє". А ще Шевченко близько сходиться з Кулішем, Костомаровим і Білозерським, які щойно заснували Кирило-Мефодіївське братство.

Саме тоді кирило-мефодіївці, натхненні Шевченком, і, зокрема, в цей 5 рік високого сонця, саме його найважливіші поем, написані цього року і "Заповіт" його написаний цього року.

Рік 1845. У Києві на Подолі вечорами збирається молодь та інтелігенція — поговорити про минуле та майбутнє України. Священик і викладач університету отець Феофан розповідає студентам про роботу давніх братств. Історик Микола Костомаров пропонує за традицією назвати і їхнє зібрання братством: Кирила та Мефодія. До товариства приєднується молодий письменник і художник Тарас Шевченко.

Микола Костомаров – цікава особистість. Позашлюбний син російського поміщика і його кріпачки-українки, він якийсь час сам був кріпаком власного батька. Попри ранню смерть батька-поміщика і скрутне економічне становище матері, зумів отримати хорошу освіту, а згодом і сам став педагогом, зокрема отримав кафедру в Київському університеті.

Більшість професорів зовсім не знала Костомарова і пожадала, щоб він зробив доповідь на тему: "З якого часу починати "русскую" історію?" Костомаров згодився на те: лектор висловив, що "русская" історія єсть історія того слов’янського народу, що живе в Росії, через що і починати "русскую" історію треба з того часу, коли спостерігаємо ознаки селитьби тих слов’ян на землях сучасної Росії, тобто після київської Русі. Відчит – попри розбіжність з офіційною імперською історією – зробив величезний вплив на вчену раду і Костомарову одноголосно присудили ступінь професора. Паралельно він продовжує викладати у Київському інституті благородних дівчат. Шевченко стає учасником посиденьок у Костомарова, які й іменувалися Кирило-Мефодіївським братством".

Ідеї товариства записані Костомаровим у книзі буття українського народу. Жодного царя і поміщиків, ідеальна держава козацького типу демократії і федерація слов'ян, але не під егідою Москви, а з центром у Києві.

"Опора мала би робитись на український триб життя. Демократичний, запорозький. Вони апологетами козаччини були і взагалі органічною народократією. Виборністю гетьмана Кошового і звітністю всіх народних старшин. Українці не зрадили б Бога, бо не поставили над собою царя. Який узурпує чужі життя. Кирило-мефодіївці це озвучили. Я вважаю, що це перша була така геополітична декларація українства", – говорить літературозщнавець ростислав Чопик.

Основні дискусії точилися між Костомаровим і Шевченком. Ідеологія останнього зводилася до "Геть від Москви".

"Шевченко, вихований читанням "Истории русов" Кониського, зробив з нас людей, що ненавиділи москалів і всіх, що були винні бідованню нашої рідної України. Москалів ми тоді вважали за народ грубіянський, нездатний ні до чого високого. Ми їх звали кацапами. Про кацапів у Шевченка було без краю багацько сарказмів, анекдотів і приказок", – згадував Пантелеймон Куліш. 

Рік 1847-й, 24 січня, Чернігівщина. Весілля письменника Пантелеймона Куліша і красуні Лесі Білозерської. Старший боярин Тарас Шевченко вражає усіх гостей своїм співом.

Літературознавець Павло Михед говорить: "Він був поетом, він був живописцем, а крім того, як згадують документовані спогади. Шевченко був видатним співаком, як згадують весілля Куліша і Барвінок, коли в якійсь перерві на весіллі вже перед заходом сонця Шевченко зайшов до кімнати, де було весілля і почав акапелло співати "зоре моя вечірняя". Були всі просто шоковані від цього співу і з точки зору романтичної епохи людина наділена такими талантами, то це від Бога, посланець Бога".

Наприкінці весілля наречена витягає з весільного букета квітку і на очах позеленілого від люті Куліша встромляє її в сюртук Шевченкові. "Погана прикмета, бути лихові!" - хрестяться забобонні бабці. Сам Куліш попри ревнощі у цей час визнає у Шевченкові пророка. Буквально за два місяці Шевченкові знов бути боярином: тепер у іншого друга –історика Костомарова.

Січень 1847-го, Київ, Поділ. Триває різдвяний контрактовий ярмарок. Фінальний акорд ярмарок – концерт Ференца Ліста. Придбати квитки практично неможливо. Любов робить це саме неймовірне і Костомаров хоча з труднощами роздобув три квитки – собі, своїй коханій Аліні Крагельській та її матері. Аж, виявляється, квитки зайві – дівчину запросив сам Ліст! Ще й пропонує їй переїхати до Відня. Утім, увечері композитор більше переймався картами, тож Крагельська знов звернула увагу на Костомарова. А той зажадав негайного одруження. Проте заплановане на початок квітня весілля так і не відбулося.

3 березня 1847-го до помічника опікуна Київського освітнього округу Михайла Юзефовича завітав обідраний студент Олексій Петров. Заявив, йдеться про справу державної ваги. Мовляв, він, Петров став свідком засідань таємної антиурядової організації – Кирило-Мефодіївського братства.

Згідно з доносом, у складі антиурядової організації — історик Костомаров, письменник Куліш, молоді люди Гулак, Білозерський і художник Тарас Шевченко. Юзефович зблід: йшлося про його приятелів; у компанії яких він сам не раз бував. Уже за кілька днів про справу братства стало відомо не лише київському генерал-губернатору Бібікову, а й третьому відділу особистої канцелярії Миколи І та імператорській родині. У третьому відділі зметикували, що на страхах Миколи Першого перед повстанням поляків чи українців можна заробити, як мінімум політичні, дивіденди.

"Кирило-Мефодіївське братство царизмом демонізоване до певної міри. І завжди у Росії вважалося, як привид цей, як от правий сектор так завжди і російська ментальність ліпила когось такого демонізованого привида. Так само і Кирило-Мефодіївське братство, де просто хлопці збиралися, щось вони там говорили", – каже письменник Степан Процюк.

Починаються арешти. Замість весілля Костомаров опиняється у відділку поміж київських злочинців. За кілька днів на причалі жандарми арештували і Тараса Шевченка.

Шевченка обшукують. З його портфеля дістають картини, збірку віршів, зокрема поему "Сон" і... аж три пістолети. Розрив шаблонного уявлення про плаксивого поета – чи не так?!

Затримано також Куліша, Білозерського і Гулака. Усіх етапом відряджено до Петербурга, слідство буде вестися під особистим контролем імператора.

Прикметно, що того ж дня на Олександрівській, нині Володимирському узвозі у Києві хтось вивісив прокламацію такого змісту: "До вірних синів України! Настає великий час, час, коли вам трапляється нагода змити сором, заподіяний кісткам батьків наших, нашій Україні рідній. У кого з вас не підійметься рука на велику справу?! Довіку вірні сини України, вороги кацапів."

Продовження біографії Шевченка – у наступному випуску "Машини часу".

Дивіться також фотогалерею за темою: